Вихід із членів фермерського господарства з ділянкою

Чим більше існує невизначеності у судовій практиці, тим більше суперечок доводиться вирішувати адвокатам та створювати нову судову практику.

Так, клієнти, які є членами селянського фермерського господарства (надалі - “СФГ” або “ФГ”) з 2008 року, звернулись за юридичним супроводом процесу виходу із селянського фермерського господарства разом із земельними ділянками сільськогосподарського призначення, право власності на які було набуто ними у 2009 році шляхом розпаювання. Проблемним моментом у справі № 409/1063/19, яку вели адвокати Ян Білоголовий та Олена Бура, була відсутність порядку виходу, чим користувалось ФГ у своїх відповідях.

По суті, умови виходу повинні були б чітко прописані у Статуті фермерського господарства чи визначені хоча б у діючому законодавстві. Проте, так історично склалося в Україні, що законодавчий орган не встигає вносити зміни, а фермери, дбаючи про свій бізнес, забувають (а іноді й зловживають) про необхідне своєчасне юридичне оформлення діяльності, що у подальшому може призводити до значних втрат. До того ж інформація про членів фермерського господарства не вносилась до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ст. 12 ЗУ “Про фермерське господарство” землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство. Отже, поки фізична особа є членом СФГ та володіє земельною ділянкою, СФГ має право фактичного використання землі. 

Хоча й членство у СФГ є добровільним ( відповідно до ст. 1 ЗУ “Про фермерське господарство”), проте для того, щоб власник міг вільно розпоряджатись та користуватись землею, йому потрібно “від'єднатись” від фермерського господарства. Яким же чином це зробити в умовах відсутності регулювання процедури виходу? 

Підставами припинення членства у фермерському господарстві, відповідно до ЗУ “Про фермерське господарство”, є: смерть фізичної особи, добровільний вихід чи виключення з членів фермерського господарства. Закон не деталізує порядок припинення членства у фермерському господарстві, тому дане питання регулюється статутом. 

Ч. 4 ст. 1 ЗУ “Про фермерське господарство” встановлено, що фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. 

Вивчивши Статут СФГ, членами якого були особи, що звернулись до нас за правовою допомогою, було встановлено, що ним не врегульований порядок та умови виходу із членів господарства.

Як йдеться у ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права). 

На момент плануємого виходу із СФГ діяв ЗУ “Про господарські товариства”, яким було передбачено, що учасники товариства мають право вийти в установленому порядку з товариства, заявивши про це не пізніш як за 3 місяці. Керуючись аналогією вищевказаного закону було направлено на адресу СФГ нотаріально посвідчені заяви, в яких повідомлено про добровільний вихід зі складу учасників СФГ з наступного дня після спливу 3 (трьох) місяців з дня одержання цієї заяви. Також повідомлено про припинення усіх взаємовідносин з СФГ та про відсутність у СФГ права на оброблення земельних ділянок зі спливом 3 (трьох) місяців. 

Заяви було отримано Головою СФГ, який намагався за будь-яких підстав ухилитись від їх розгляду. У подальшому між сторонами відбувалось листування з приводу вищевказаних обставин. Так, наприклад, в одній відповіді, СФГ чомусь вирішило, що “заява є незаконною”, ігноруючи те, що існує право на звернення, передбачене Конституцією України, Цивільним кодексом України, а також ЗУ “Про звернення громадян”. 

Враховуючи складність усіх обставин, при зверненні до суду першої інстанції адвокатами було обрано найбільш оптимальній спосіб захисту, а саме: усунити перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом заборони Селянському фермерському господарству чинити будь-які дії, що перешкоджають володіти, користуватись та розпоряджатись Позивачам належними їм на праві власності земельними ділянками. 

Розгляд справи у суді першої інстанції тривав близько півтора роки, що у свою чергу “відобразилось” у рішенні. Так, у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками було відмовлено у повному обсязі, як “заявленим безпідставно” . Суд вказав, що “фактично позивачі оскаржують відмову голови СФГ у державній реєстрації змін в Статут підприємства про зміну складу членів СФГ, тобто вимагають припинення правовідношення, а не перешкоджання у користуванні земельними ділянками.” 

Суд не взяв до уваги позиції, які було відображено раніше у судовій практиці з подібними спорами, а саме: 

“Підставами припинення членства у фермерському господарстві є: смерть фізичної особи, добровільний вихід чи виключення з членів фермерського господарства. Закон «Про фермерське господарство» не деталізує порядок припинення членства у фермерському господарстві, тому дане питання регулюється статутом. 

При цьому, суд, вивчивши Статут СФГ «Вікунья» встановив, що ним не врегульований порядок та умови виходу із членів господарства. 

Згідно п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК (435-15) та Закону про господарські товариства (1576-12) учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. 

У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними. 

Згідно ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). 

У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права). 

Таким чином, у даному випадку підлягають застосуванню положення ст. 8 ЦК України щодо аналогії закону та права, а тому суд вважає доводи позивача про недотримання процедури виходу із членів СФГ «Вікунья» відповідачами необґрунтованими та такими, що не відповідають загальним нормам законодавства, що регулює дані правовідносини. 

Відповідачі у встановленому нормами закону порядку, що регулюють подібні правовідносини, подали заяви про вихід з СФГ, такої процедури виходу не було передбачено Статутом СФГ «Вікунья», а тому відповідачі були вправі у будь-який час вийти з господарства незалежно від згоди інших учасників та самого господарства. Вихід зі складу учасників господарства у даному не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з господарства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі господарства або вручення заяви цим особам органами зв'язку, тобто 12 квітня 2016 року.»

Дана позиція відображена у Рішенні Троїцького районного суду Луганської області від 14.07.2017 року по справі № 433/1444/16-ц, яке змінено апеляційною інстанцією лише в частині стягнення матеріальних збитків та залишено в силі Постановою Верховного Суду від 07.03.2018 року.

Така ж позиція зазначена і у Постанові Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 року по справі № 911/5377/15, яка не оскаржувалась, де апеляційна інстанція зазначає: 

“Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" втратив чинність згідно із Законом України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року N 973-IV.

Водночас, у зв`язку з прийняттям Закону України "Про фермерське господарство" відповідачем змін до Статуту внесено не було. 

Законом України "Про фермерське господарство"  не встановлений порядок припинення членства в фермерському господарстві. Як вбачається з матеріалів справи, Статутом селянського фермерського господарства "Фортуна" вказане питання також не було врегульоване. Оскільки припинення членства у фермерському господарстві є правом особи, а позивач двічі звертався до відповідача з заявою про вихід з фермерського господарства, то суд вважає доведеним твердження позивача про те, що його членство у фермерському господарстві "Фортуна" є припиненим.» 

У подальшому адвокатами було подано апеляційні скарги, які Луганський апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольнив у повному обсязі та усунув перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом заборони Селянському (фермерському) господарству чинити будь - які дії, що перешкоджають володіти, користуватись та розпоряджатись позивачам належними їм на праві власності земельними ділянками. 

У свою чергу Відповідачем касаційна скарга не подавалась, а рішення апеляційної інстанції, яким було захищено законні права наших клієнтів, залишилось у силі та створило нову практику. 

Надруковано у травневому номері журналу “Землевпорядний вісник”