Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
13.10.2020 13:05

Дві позиції ВП ВС, які кардинально змінили судову практику у 2020 році

Адвокат, практика в галузі корпоративного, господарського, адміністративного, земельного, трудового, сімейного та кримінального права

Одного ранку вам кажуть, що відсьогодні діють нові правила: кермо має бути праворуч і вам доведеться переробляти власну автівку. Ви шоковані, але нікуди подітись і все починається знову.

Уявіть собі, що довгий час ви керували авто у звичайному для себе режимі з лівостороннім розташуванням керма. І одного ранку вам кажуть, що відсьогодні діють нові правила: кермо має бути праворуч і вам доведеться переробляти власну автівку. Ви шоковані, але нікуди подітись і все починається знову.

Саме так сприйняла юридична спільнота дві найбільш значимі позиції Великої Палати Верховного Суду (ВП ВС).

- І -

23 червня 2020 року ВП ВС розглянула справу № 696/1693/15-ц щодо визначення моменту укладення договору оренди землі від 2010 року, право оренди по якому зареєстровано у 2013 році в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та під час вирішення питання щодо вибору правової позиції зробила наступні висновки:

29. Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки. На підставі договору оренди землі від 16 вересня 2010 року позивач передала зазначену земельну ділянку в оренду ДСП «Агрокомплекс» строком на 5 років.

30. Цим договором оренди передбачено, що він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. При цьому його пунктом 19 передбачено, що орендар повинен здійснити державну реєстрацію договору у місячний термін. Проте, у вказаний термін державну реєстрацію договору оренди землі проведено не було. 04 грудня 2013 року ДСП «Агрокомплекс» було здійснено державну реєстрацію речового права - права оренди земельної ділянки за вказаним договором.

31. Також суди встановили, що позивач направила відповідачу рекомендований лист від 15 серпня 2015 року, в якому повідомила про намір припинити оренду належної їй земельної ділянки, який закінчується 18 вересня 2015 року та просила повернути вищевказану земельну ділянку впродовж 10 днів. Однак, відповідач земельну ділянку не повернув, посилаючись на додаткову угоду від 02 березня 2015 року щодо продовження дії вказаного договору оренди землі.

32. При цьому залишаючи без змін рішення суду першої інстанції щодо визнання неукладеною додаткову угоду від 02 березня 2015 року, апеляційний суд послався на ту обставину, що, згідно з висновком призначеної за ухвалою суду апеляційної інстанції судово-почеркознавчої експертизи від 17 травня 2017 року, підпис від імені ОСОБА_1 у графі «орендодавець» у рядку «підпис» у додатковій угоді від 02 березня 2015 року до договору оренди землі №167 від 16 вересня 2010 року виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її підпису.  

33. Вказану обставину відповідач не оспорює.

38. Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

39. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону № 161-XIV).

40. Згідно зі статтею 18 названого Закону № 161-XIV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

41. У цивільній справі, що переглядається Великою Палатою Верховного Суду,  суди попередніх інстанцій установили, що на підставі договору оренди землі від 16 вересня 2010 року позивач передала спірну земельну ділянку в оренду ДСП «Агрокомплекс» строком на 5 років. Цим договором оренди передбачено, що він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. При цьому його пунктом 19 передбачено, що орендар повинен здійснити державну реєстрацію договору у місячний термін.

42. Отже, момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом державної реєстрації.

43. Такі умови договору відповідають статті 18 Закону № 161-XIV, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

44. З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01 січня 2013 року відповідач не міг зареєструвати спірний правочин.

45. Разом з тим, проведення 04 грудня 2013 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі вказаного договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01 січня 2013 року.

46. Отже, оскільки ДСП «Агрокомплекс» не здійснило державну реєстрацію договору оренди землі, договір між позивачем та відповідачем чинності не набрав і, відповідно вказане сільськогосподарське підприємство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі.

47. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що оскільки  відповідно до пункту 4 додаткової угоди від 02 березня 2015 року є невід`ємною частиною спірного договору оренди землі, а основний договір чинності не набрав, не могла набрати чинності і додаткова угода.  

48. У той же час, хоча стаття 31 Закону № 161-XIV регулює питання припинення договору оренди землі, проте договір оренди земельної ділянки чинності не набрав відтак підстав для задоволення позовних вимог щодо його припинення не вбачається.

49. Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19)».

Що ж означає ця Постанова та на що впливають її висновки ?

Як ми пам'ятаємо, раніше суди вищих інстанцій вже приймали як належний факт “державну реєстрацію права оренди” замість “державної реєстрації договору оренди”, про що домовлялись сторони у договорах, які було укладено до 01.01.2013 року.

У своїх публікаціях я неодноразово звертав увагу, що ВП ВС все більше приходить до осучаснення позицій і потрібно робити аудит орендних відносин, інакше в подальшому можемо отримати деякі несподіванки.

Проте більшість орендарів, яких доводиться консультувати, до виникнення цієї Постанови вважали, що їх це мине. І ось ми отримали так звану юридичну “бомбу”, завдяки якій усі договори оренди землі, що було підписано до 01.01.2013 року з фразою “договір починає діяти з моменту державної реєстрації” та по яким було здійснено після 01.01.2013 року державну реєстрацію права оренди, вважаються такими, що не набрали чинності, а сторони не набули прав!

- ІІ -

Другою Постановою, яка привертає велику увагу, є позиція ВП ВС від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц з приводу неукладеності договору.

До цього моменту, у разі проблем з договором щодо дефекту форми чи відсутності волевиявлення особи на підписання договору, суди вищих інстанцій направляли нас шляхом визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації права оренди. Така практика була усталеною з 2013 року!

Проте, 16.06.2020 року ВП ВС докорінно змінила практику та зробила наступні висновки:

7.3. Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

7.4. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

7.5. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

7.6. Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

7.7. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

7.8. За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

7.9. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

7.10. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

7.11. Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

7.12. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

7.13. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

7.14. За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

7.15. За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);  строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права  оренди  земельної ділянки.

7.16. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

7.17. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

7.18. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

7.19. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

7.20. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

7.21. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

7.22. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

7.25. Суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, з істотних умов цих договорів не погоджував.

7.26. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

7.27.  Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

7.28.  Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, позаяк суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 69-73, 137-139), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 65-66)). Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

7.29. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційну скаргу  ОСОБА_1 - задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

На що ж вплинула дана Постанова?

За цією позицію, якщо особа не підписувала договір оренди землі і такий факт буде підтверджено висновками почеркознавчої експертизи або такий факт визнає Відповідач, Позивач повинен звертатись до суду саме з вимогами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом витребування її на користь власника, та скасування державної реєстрації права оренди.

Звертаю увагу, що заявляти окрему вимогу про “неукладеність договору” непотрібно. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Проте, за наслідками цієї Постанови від 16 червня 2020 року по справі № 145/2047/16-ц суди першої та апеляційної інстанцій, у справах, провадження по яким відкрито до опублікування Постанови, звертають увагу сторін на обрання іншого способу захисту, який зазначено у висновку Верховного Суду.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net