У статті розглянуто питання державного контролю за якістю наданих комунальних послуг.
Важливимелементом міста є інфраструктура, чиїм завданням є забезпечення нормальногофункціонування всіх зв’язків між мешканцями міста. Використання інженернихсистем надання комунальних послуг (водопостачання, водовідведення,теплопостачання, постачання електроенергії тощо) здійснюється шляхомфункціонування ринку комунальних послуг, на котрому виробник (постачальник)виготовляє та постачає споживачам необхідний доступ до інфраструктури міста.Таким чином, правовідносини між виробниками (постачальниками) комунальнихпослуг (далі – КП) та споживачами, між постачальниками і державою, між самимипостачальниками є вкрай є системо утворюючими в міському господарстві. Якщоправовідносини між домоволодінням і виробником (постачальниками) КП маютьцивільно-правовий характер, то між підприємствами (між науково-досліднимінститутом та постачальником КП, між «Київгаз» та «Київенерго») –господарсько-правовий. Якщо розглядати правовідносини між органом виконавчоївлади, котрий здійснює регулювання на ринку комунальних послуг (Національнакомісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальнихпослуг – далі Регулятор) та виробником (постачальником), то КП існують у двохплощинах: (1) відносини купівлі Регулятором комунальних послуг для споживання,та (2) управлінські функції Регулятора, котрі використовуються як щодонеобмеженої кількості виробників комунальних послуг, так і ті, щозастосовуються лише щодо одного конкретного суб’єкта господарювання. Складність,комплексність та нагальність нормального отримання (а не постачання)комунальних послуг є умовою, в якій функціонує ринок комунальних послуг.
Правоверегулювання ринку комунальних послуг здійснюється наступники актамизаконодавства: Закони України («Про державне регулювання у сфері комунальнихпослуг» від 09.07.2010, «Про основні засади державного нагляду (контролю) усфері господарської діяльності» від 05.04.2007, «Про житлово-комунальніпослуги» від 24.06.2004, «Про ліцензування видів господарської діяльності» від02.03.2015, «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферахенергетики і комунальних послуг» від 22.09.2016, «Про природні монополії» від20.04.2000, Господарський кодекс України та Цивільний кодекс України від16.01.2003 тощо); Акти Кабінету Міністрів України (Постанова «Про внесення зміндо Порядку постачання електроенергії споживачам» від 09.04.2002, Постанова «Проневідкладні заходи стабілізації фінансового становища підприємствелектроенергетичної галузі» від 24.03.1999 тощо); Акти Національної комісії, щоздійснює державне регулювання в сферах електроенергетики та комунальних послуг(Постанова «Про затвердження ліцензійних умов провадження господарськоїдіяльності з централізованого водопостачання та водовідведення» від 22.03.2017,Постанова «Про затвердження Порядку контролю за дотриманням ліцензіатамиЛіцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованоговодопостачання та водовідведення» від 10.08.2012 тощо), іншими актамизаконодавства.
Аналізуючидоговірні відносини між виробниками (постачальниками) комунальних послуг,необхідно відзначити істотні умови господарського договору (ст. 180 ГК):предмет договору (із зазначенням номенклатури, асортименту, кількістьпродукції, вимоги до її якості), ціна та строк дії договору.
Постачаннябільшості комунальних послуг здійснюється шляхом укладення та виконаннядоговору енергопостачання, що передбачений статтями 275–277 ГК.
Умова щодоякості даних послуг регламентується частиною 3 статті 276 ГК: «Показники якості енергії узгоджуютьсясторонами на підставі національних стандартів або технічних умов шляхомпогодження переліку (величини) показників, підтримання яких є обов’язком длясторін договору».
Таким чином,вимоги щодо якості послуг висуваються нормативними документами (зокреманаціональними стандартами) та безпосередньо договором енергопостачання. Проте, як буде показанодалі, важливе значення мають і ліцензійні умови, визначені згідно із ЗакономУкраїни «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015.
Відповідно достатті 1 даного Закону, «ліцензійні умови – нормативно-правовий акт КабінетуМіністрів України, іншого уповноваженого законом органу державної влади,положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог, обов’язкових длявиконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заявипро отримання ліцензії». Як видно із визначення ліцензійний умов, вимоги, котрівисуваються до суб’єкта господарювання визначаються і в ліцензійних умовах.
У зв’язки із цимварто дослідити приклад ліцензійних умов: Ліцензійні умови провадженнягосподарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення,що затверджена Постановою Регулятора від 22.03.2017.
Розділ 2 данихЛіцензійних умов визначає «організаційні вимоги до провадження господарськоїдіяльності з централізованого водопостачання та/або водовідведення». Розділ 3визначає «кадрові вимоги до провадження господарської діяльності зцентралізованого водопостачання та/або водовідведення». Розділ 4 визначає«технологічні вимоги до провадження господарської діяльності з централізованоговодопостачання та/або водовідведення», котрий містить посилання на Правилатехнічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення населенихпунктів України, затверджені Наказом Державного комітету України пожитлово-комунальному господарству від 05.07.1995. У свою чергу Правилатехнічної експлуатації містять посилання на санітарні правила та інші умовивикористання мереж.
Така«архітектура» правового регулювання ускладнює реакцію Регулятора на порушенняумов якості енергії, котру постачають споживачам. Хоча ліцензійні умовивимагають від суб’єкта господарювання звертатися на договірних засадах (абомати на праві власності) сертифіковану лабораторію для дослідження якості води,але надання послуг недостатньої якості чи кількості, уникнення відповідальностіза це не виявляється порушенням ліцензійних умов, а є, скоріш за все,порушенням правил, встановлених іншими документами.
Враховуючи, щоспоживання здійснюється систематично, то Контроль за якістю мав биздійснюватися не лише споживачами, а регулярно, без попередження, уповноваженимдержавним органом, до сфери управління котрого входить підприємство, апорушення вимог якості – фіксуватися цим незалежним органом та тягнути за собоюпритягнення виробника до відповідальності, у тому числі шляхом анулюванняліцензії.
Звісно,державний контроль у сфері господарювання повинен здійснюватися у відповідностііз Законом «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарськоїдіяльності» від 05.04.2007. Але взяття до уваги відсутність прямого зв’язку міжпорушенням вимог до якості і кількості послуг і державним втручанням угосподарські правовідносини за участі природного монополіста необхідне саме зметою покращення якості життя населення України. З цією метою пропонуєтьсядоповнити ліцензійні умови пунктом про поточний контроль якості наданихкомунальних послуг, адже встановити справедливу ціну за надані послуги (чимзаймається Регулятор) без взяття до уваги поточної якості надавання послуг єнеможливим з кута зору здорового глузду, адже такий стан речей не відповідаєпринципам ринкової економіки. Встановлення не лише адміністративноївідповідальності, котра передбачена статтями 167 – 172-1 Кодексу проадміністративні правопорушення, але і господарсько-правової призведе дозбалансування не лише інтересів та прав споживачів, держави та суб’єктівгосподарювання-постачальників, але і до збалансування їхніх можливостей дооперативного та якісного захисту їхніх прав.
