30 років "незалежності" у ЖКГ: біг по колу
У жодних підсумках 30-річчя незалежності України мені не зустрілося ЖКГ. Хоча, здавалося б, це просто життєво необхідне питання.
До 30-річчя незалежності України колишні та нинішні державні діячі взялися аналізувати зроблені помилки та досягнення. Але у жодних підсумках мені не зустрілося ЖКГ. Хоча, здавалося б, це просто життєво необхідне питання. Якщо хочете, то управління будинком – це теж ознака демократії і зрілості суспільства. Але для цього 30 років виявилося замало…
Але ж давайте нагадаю вам стартові умови українського ЖКГ до 1991 року.
Українці мали житло здебільшого державної власності, стояли в чергах на квартири і платили за компослуги близько 2% від їхньої реальної вартості. А підприємства, які їх надавали, користувалися всіма «перевагами» планової економіки: дешеві ресурси, відсутність обліку.
Словом – це був рай для всіх. Тому що ніхто з учасників ланцюжка «держава –надавач послуг – мешканець» достеменно не знав, скільки коштує послуга. Квартиру могли дати і забрати. І справді, це було логічно, бо інституту приватної власності на житло не існувало, як такого.
А централізоване газопостачання – це взагалі була ознака цивілізованості та гордості населеного пункту, щойно газ там з’являвся. До речі, на початку 1990-х він коштував 21 коп/кубометр, а зарплати були в межах 100 карбованців.
Але не міг весь житловий фонд бути «колгоспним», тобто нічиїм. Ідея власного житла, яке можна було б передати в спадок чи продати, перемогла. Тож у 1992 році було прийнято закон про приватизацію державного житлового фонду.
Саме з цього моменту почався довгий процес усвідомлення мешканцями багатоквартирних будинків, що вони, а не держава, є їхніми власниками. І триває він досі.
На щастя, в цей час, шалених стрибків тарифів не відбулося. Газифікація триває, водоканали, ТЕК, обленерго і -гази працюють за інерцією, дотуються з бюджету, але все ще мають запас міцності інфраструктури. А поки нічого не валиться, то держава займається приватизацією заводів і активів, і до регулювання ЖКГ просто не «доходять руки».
Тим часом у 1994 році дотації на ЖКГ сягають вже 4% держбюджету, але вартість газу у 1996 році лише 11,5 коп/кубометр при середній зарплаті на рівні 100 гривень.
Рай тривав, аж поки не почалися перебої з електрикою, а вода подекуди подавалася по годинам. Назрівало розуміння, що підприємства далі так працювати не можуть, і що житлово-комунальні послуги таки мають свою ціну і її необхідно обраховувати. Так з’явився термін «економічно обґрунтована вартість послуг».
І приблизно з цього моменту відповідальність за неефективність ЖКГ була розділена між державою, населенням і місцевою владою. Це призвело до різкого росту тарифів і появи субсидій. Спочатку – для тих, хто платив понад 15% від рівня доходів.
У боржниках тоді «ходила» половина населення. Люди навіть почали продавати житло, щоб покрити борги. І це не поодинокі випадки. Наприклад, у нашому під’їзді на 36 квартир таких було кілька.
Зате споживачі тепер платили майже 80% від реальної вартості послуг. І почали відмовлятися від деяких, зокрема, відрізати централізоване теплопостачання. Місцева влада закривала на це очі: менше послуг – менше боргів.
А ціна газу для населення залишалася досить доступною на початку 2000-х: 17,5 коп/кубометр при середньомісячній зарплаті близько 600 гривень. На далеких хуторах все ще раділи газифікації, хоча дехто вже розумів: дрова – дешевше.
Але офіційним стартом реформи ЖКГ можна вважати 1999 рік – коли указом Президента було затверджено Основні напрями реформування житлово-комунального господарства. Ідеї були правильні: демонополізація, розвиток конкурентного середовища, запровадження договірних відносини між споживачами й виробниками послуг, фінансове оздоровлення підприємств, що надають послуги.
Та попри все реформа і тоді «не злетіла», і досі не завершена.
Отже, найперші результати 30 років незалежності для ЖКГ:
• приватизація житла з передачею відповідальності за нього від держави до його власників;
• перехід від принципу практично безкоштовних ресурсів до реальної вартості послуг.
Про інші висновки незалежності – у наступному блозі.
- 21% українців, які хотіли б емігрувати – це катастрофа Володимир Горковенко 16:07
- Як ШІ змінює закупівлі: клієнти-машини та криза кадрів Марина Трепова 15:12
- Пеня на заборгованість по аліментах: поняття, порядок нарахування та граничний розмір Леся Дубчак 15:01
- Правила ефективного партнерства в адвокатурі Тетяна Лежух 13:33
- Перемир’я між Ізраїлем і ХАМАС: виклики та перспективи після 15 місяців конфлікту Олег Вишняков 13:25
- Як корпоративний медичний одяг змінює клініку: мій досвід Павло Астахов 09:26
- Нюанси ввезення пального в Україну через кордон для власного споживання Дмитро Зенкін вчора о 15:47
- Як та куди інвестувати на фондовому ринку США Євген Кондратьєв вчора о 15:30
- Неконституційність п.п.7 п.1 ч.2 ст.4 щодо ставки судового збору за подання касації Світлана Приймак вчора о 14:30
- Позбавлення пільг китайських маркетплейсів: якими будуть наслідки? Єфрем Лащук вчора о 11:36
- Як Трамп зробить видобуток великим знову? Ксенія Оринчак вчора о 11:31
- Зміна світового порядку: виклики та можливості нового часу Юрій Гусєв вчора о 09:16
- Оцінка ефективності медіа: що робити, коли даних недостатньо? Вікторія Новак 20.01.2025 18:42
- Воднева економіка України: регуляторні виклики та економічна доцільність Олексій Гнатенко 20.01.2025 13:41
- Чи підходить Польща для реєстрації ІТ бізнесу? Сергій Барбашин 20.01.2025 11:53
-
Забудьте про молодь. Її в Україні не буде
Думка 7872
-
Меланія Трамп на інавгурації 2025: два елегантні образи — у капелюсі вдень, у сукні ввечері
Життя 3645
-
"Січневий яйцепад". Хто обвалив ціни на яйця
Бізнес 2672
-
Між правами бізнесу та покаранням за корупцію. Чому правки Лозового викликали дискусію
Бізнес 2599
-
ВАКС закрив справу проти ексголовного архітектора Києва та гендиректора Укрбуд Девелопмент
Бізнес 1825