Щодо відшкодування витрат працедавців за ч. 3 ст. 119 КЗпП України

В цій статті буде висвітлено актуальне питання щодо компенсації витрат працедавців, понесених у відповідності до ч. 3 ст. 119 КЗпП України

«Обов'язки суверена (будь то монарх або збори)

визначаються тією метою, заради якої

він був наділений верховною владою,

а саме метою забезпечення безпеки народу» 

 «До рівної справедливості відноситься

також рівномірне оподаткування, рівність якого

залежить не від рівності багатства, а від рівності

боргу кожної людини державі за свій захист». 

Томас Гоббс (1588-1679). Левіафан           

В цій статті буде висвітлено актуальне питання щодо компенсації витрат роботодавців, понесених у відповідності до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) на збереження заробітку працівникам, призваним на військову службу під час дії особливого періоду.

Так у відповідності до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками призваними на військову службу, або працівниками, що уклали контракт на проходження військової служби під час дії особливого періоду (надалі - призвані в особливий період) зберігається на підприємстві робоче місце та середній заробіток на час дії особливого періоду.

Спочатку у судовій практиці був висновок, який спирався на Ухвалу Вищого спеціалізованого суду від 01.02.2017 року по справі 712/12892/15-ц (номер рішення в ЄДРСР 64612041), що дія особливого періоду обмежена строками, вказаними в Указах Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року  № 303/2014, від 06.05.2014 року № 454/2014, від 21.07.2014 року № 607/2014, від 14.01.2015 року № 15. Тобто на думку суду особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 2 травня 2014 року; з 7 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 7 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.

Однак в подальшому Верховний Суд в своїй Постанові від 22.08.2018 року у справі № 641/3262/17 (номер рішення в ЄДРСР 76076996) та багатьох інших прийшов до висновків, що особливий період в Україні діє з 17.04.2014 року по цей час, на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року  № 303/2014, оскільки цей указ Президент України не відміняв і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.

Таким чином, в зв’язку із судовою практикою, що сталася протягом більше п’яти років з 17.04.2014 року підприємства зобов’язані на строк від 12 місяців (у разі призову на строкову службу працівників з вищою освітою) до 5 років ( у разі укладення контракту особами офіцерського складу), зберігати робочі місця та платити працівникам середній заробіток. В зовнішньополітичній ситуації, яка склалася, неможливо спрогнозувати коли закінчиться особливий період в Україні. Таким чином, роботодавці в Україні на невизначений термін зобов’язані нести витрати передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

З 17.04.2014 року по 31 грудня 2015 року у відповідності до ч. 3 ст. 119 КЗпП України була передбачена компенсація витрат працедавців на виплату середнього заробітку працівникам, які були призвані на військову службу в особливий період (надалі - призвані в особливий період), у відповідності до порядку, затвердженого Постановою КМУ № 105 від 04.03.2015 року.

З 01 січня 2016 року ситуація докорінно змінилась. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VII, серед іншого були внесені зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України та зникла норма щодо компенсації з бюджету підприємствам виплат середнього заробітку працівникам, які призвані в особливий період (надалі – компенсації середнього заробітку, компенсація). Також зникла норма про те, що виплата таких компенсацій із бюджету проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, з 01 січня 2016 року підприємства зобов’язали здійснювати виплати середнього заробітку працівникам призваним в особливий період за власний рахунок, без компенсації із Державного бюджету України.

З 17.04.2019 року Постановою КМУ № 307 від 10.04.2019 року визнана такою, що втратила чинність Постанова КМУ № 105 від 04.03.2015 року, якою був передбачений порядок компенсації працедавцям виплат середнього заробітку працівникам, призваним в особливий період в 2014-2015 році.

Тобто, фактично у роботодавців відсутня можливість заявити до відшкодування з Державного бюджету компенсацію середнього заробітку працівників за весь час дії особливого періоду з 17.04.2014 року по цей час.

Здавалось би ситуація зміниться на краще, коли буде прийнятий законопроект № 8480 від 14.06.2018 року, який містив проект Закону України про внесення змін до Бюджетного кодексу та КЗпП України, і передбачав відновлення компенсації працедавцям.  Однак 07.02.2019 року законопроект № 8480 було відкликано.

Відповідно до ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії, які мають найвищу юридичну силу.     Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.  Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Податкова політика держави головним чином реалізується через систему оподаткування, яка відповідно до пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України встановлюється виключно законами України.  Відповідно до ст. 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Виходячи з вищенаведеного, відповідно до норм Конституції України витрати на оборону України та соціальний захист військовослужбовців повинні здійснюватись виключно з Державного бюджету України, який повинен формуватись на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства, за рахунок податків і зборів фізичних та юридичних осіб.

На цей час витрати на компенсацію середнього заробітку працівникам несуть тільки ті працедавці, працівники яких призвані на військову службу, та розмір витрат працедавців залежить від кількості призваних працівників, тобто ці витрати не розподілені пропорційно між всіма працедавцями, що суперечить ст. 95 Конституції України.

Витрати на соціальний захист військовослужбовців, та заохочення громадян України на вступ на військову службу шляхом надання додаткових гарантій, а фактично витратна оборону держави, здійснюється не за рахунок Державного бюджету, та встановлених діючим законодавством податків, а перекладені на працедавців, які і так за результатами своєї діяльності сплачують різноманітні податки,  що суперечить ст. 17,92 Конституції України.

При цьому ситуація що склалася найбільше шкодить малому і середньому бізнесу і фізичним особам-підприємцям. Для аналізу цього питання наведемо наступну таблицю, за даними сайту Державної служби статистики України.

 *- за умови однакової заробітної плати у всіх працівників.

Як ми бачимо, ця ситуація приводить до того, що у разі призову на військову службу лише однієї особи, малий та середній бізнес несе додаткові витрати від 5,8% до 50% фонду оплати праці, що є неспівмірним з їх фінансовими можливостями.

Ефективно вирішити це питання можливо лише шляхом внесення в діюче  законодавство відповідних змін. Потрібно передбачити компенсацію витрат працедавців на виплату середнього заробітку працівникам, які були призвані на військову службу під час дії особливого періоду за рахунок Державного бюджету. Нажаль законодавці XXI сторіччя не розділяють міркування Томаса Гоббса, викладені у XVII сторіччі, щодо рівності боргу кожної людини державі за свій захист та справедливого оподаткування. Однак потрібно не здаватись і працювати з суб’єктами законодавчої ініціативи шляхом подання звернень до Народних депутатів України, Кабінету Міністрів України, подання петицій на ім’я Президента України.

З цього питання мною подана електронна петиція на сайті Президента України підтримати яку можна за посиланням.

Ця стаття опублікована на сайті Всеукраїнського жотижневого професійного юридичного видання Юридична Газета онлайн.