Стратегія та тактика, теорія та практика відродження та сталого розвитку України

Чому немає чату "Якби міністром був я"? Є вихід – інтелектуальне блогерське волонтерство.

Преамбула.У цьому посту я звертаюсь, перш за все, одразу до трьох нових міністрів, щойно призначених на свої посади – Олександра Кубракова, який отримав подвійну посаду: віце-прем'єра – міністра інфраструктури та регіонального розвитку, Оксена Лісового, який став новим міністром освіти країни, та колишньому  Віце-прем'єр-міністру з питань цифрової трансформації  Михайлу Федорову, нині призначеному Прем'єр-міністром з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій – міністром цифрової трансформації України. Звертаюся до них, тому що, перш за все, від них залежить стратегія та тактика, теорія та практика, засоби та методи відродження та сталого розвитку України. А досвід моїх численних звернень у блогах і безпосередньо до їхніх попередників показав, що не цікаві їм ні досвід, ні ідеї навчених старців, а про спадкоємність досвіду поколінь вони не чули. Може, з новим молодим поколінням провідних міністрів країні більше пощастить… Тоді цю блогерівську статтю можна вважати першим досвідом інтелектуального волонтерства – благодійним актом для наступних поколінь.

Стратегія та тактика РЕАЛІЗАЦІЇ Концепції сталого розвитку.

Конференція Організації Об'єднаних Націй зі сталого розвитку, також відома під назвою «Ріо+20», відбулася 20—22 червня 2012 року, через 20 років після ухвалення «декларації Ріо»(Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища та розвитку 1992 року) на Самміт Землі..25 вересня 2015 року у Нью-Йорку відбувся історичний самміт ООН. Його результатом стало прийняття світовими лідерами Концепції сталого розвитку (КСР) та Резолюції «Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року». Цей документ фактично підтвердив прийняту в Ріо стратегію (синергетичне вирішення питань економіки, екології та соціальних проблем та нові орієнтири світового розвитку, які сприятимуть економічному зростанню, раціональному природокористуванню та вирішенню соціальних проблем). Ці орієнтири відображені у сімнадцяти індикаторах – цілях сталого розвитку, які фактично чітко визначають тактику реалізації цієї стратегії. Україна також приєдналася до глобального процесу. “Всього” через два роки, у вересні 2017 року була представлена ​​національна доповідь «Цілі сталого розвитку: Україна», а ще всього через два роки, 1 жовтня 2019 року Указом Президента №722 «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року» сталий розвиток був визначений як єдино можливий шлях розвитку вітчизняної економіки та громадських інститутів, що сприятиме зростанню рівня та якості життя громадян, дотриманню конституційних прав і свобод людини. Указ декларував перелік цілей, які раніше, у своєму документі, ухвалила ООН. "З метою забезпечення національних інтересів України щодо сталого розвитку економіки, громадянського суспільства та держави для досягнення зростання рівня та якості життя населення, дотримання конституційних прав і свобод людини та громадянина ухвалюю", - йдеться у преамбулі Указу Зеленського,

- подолання бідності;

- подолання голоду, досягнення продовольчої безпеки, покращення харчування та сприяння сталому розвитку сільського господарства;

- забезпечення здорового способу життя та сприяння благополуччю для всіх у будь-якому віці;

- забезпечення комплексної та справедливої ​​якісної освіти та заохочення можливості навчання протягом усього життя для всіх;

- забезпечення гендерної рівності, розширення прав та можливостей усіх жінок та дівчат;

- забезпечення доступності та сталого управління водними ресурсами та санітарією;

- забезпечення доступу до недорогих, надійних, стійких та сучасних джерел енергії для всіх;

- сприяння поступальному, комплексному та сталому економічному зростанню, повній та продуктивній зайнятості та гідній роботі для всіх;

- створення стійкої інфраструктури, сприяння всеосяжній та стійкій індустріалізації та інноваціям;

- скорочення нерівності;

- забезпечення відкритості, безпеки, життєстійкості та екологічної стійкості міст, інших населених пунктів;

- забезпечення переходу до раціональних моделей споживання та виробництва;

- вжиття невідкладних заходів щодо боротьби зі зміною клімату та його наслідками;

- збереження та раціональне використання океанів, морів та морських ресурсів на користь сталого розвитку;

- захист та відновлення екосистем суші та сприяння їх раціональному використанню, раціональне лісокористування, боротьба з опустелюванням, припиненням та поверненням назад (розворотом) процесу деградації земель та зупинення процесу втрати біорізноманіття;

- сприяння побудові миролюбного та відкритого суспільства на користь сталого розвитку, забезпечення доступу до правосуддя для всіх та створення ефективних, підзвітних та заснованих на широкій участі інститутів на всіх рівнях;

- зміцнення засобів здійснення та активізація роботи в рамках глобального партнерства на користь сталого розвитку.

Сформульовані цілі КСР практично нічим не відрізняються від у такому ж порядку перерахованих у документі ООН під назвою "Система глобальних показників досягнення цілей у сфері сталого розвитку та виконання завдань Порядку денного у сфері сталого розвитку на період до 2030 року". На жаль, КСР у нашій країні не пощастило. Про неї, як часто трапляється, мабуть, просто забули. Навіть спеціальне рішення ООН щодо проведення у всьому світі 10-річчя вивчення цієї концепції не допомогло. Часто питаю у слухачів на моїх зустрічах і не лише у вузівській аудиторії про КСР та її реалізацію. Зазвичай у відповідь подив навіть у журналістській аудиторії.

Тим часом, переважна більшість із близько 200 країн світу прийняла стратегію КСР, що полягає в одночасному синергетичному єднанні завдань розвитку економіки, удосконалення екології та вирішення соціальних проблем і розробило національні КСР, а багато країн пов'язали національні ідеї своїх країн із КСР.

З урахуванням досвіду переважної більшості країн світу, у нас повинні зникнути будь-які сумніви в тому, що РЕАЛІЗАЦІЯ Концепції сталого розвитку має стати ОСНОВНИМ  СТРАТЕГІЧНИМ  ЗАВДАННЯМ нашої країни, і для цього нашій владі потрібно вжити всіх можливих заходів - розробити сучасну редакцію, вжити і оприлюднити цю концепцію, хоч і із запізненням, але виконати рішення ООН про навчання всіх верств населення, починаючи із середньої школи, основним положенням цієї концепції і, насамперед, атестувати на знання цих основних положень КСР держслужбовців тощо.

Саме навчання КСР, знання її основних положень є найважливішим, першочерговим тактичним завданням переходу країни до стратегії Концепції сталого розвитку.Але вивчення цієї концепції тісно пов'язане з питаннями реформування нашої системи освіти як середньої, так і вищої. З цього питання зламали багато копій, тільки в моєму блозі було не менше сотні статей про причини і засоби для вирішення нагальних завдань, але, судячи з чехарди міністрів МОНУ і по будівлях наших університетів, що спорожніли в даний час, російсько-українська війна тільки посилила руйнування системи освіти та зробила ще помітнішим надзвичайно низьку якість освіти випускників як середньої, так і вищої школи країни.

Про історію КСР знаю не з чуток, тому що приблизно 15 років працював експертом від України в програмах НАТО “Наука в ім'я світу”, де на засіданнях ми обговорювали по індикаторах стійкості готовність різних країн до вступу до ЄС чи НАТО. Тоді я вперше висловив колегам по роботі подив тому, що ми обговорюємо лише готовність країн, але не обговорюємо стратегію та тактику, теорію та практику, засоби та методи забезпечення сталого розвитку.Саме ці питання дуже важливі тепер для України у зв'язку з трагічними результатами війни, що тривала, з росією, особливо, якщо почати з відродження країни, насамперед, її економіки. Ці питання докладно обговорювалися у багатьох моїх постах (їх близько 400 опубліковано в Лізі, кожен незвичайно великий для блогів – приблизно 8 стор. А4).

Можливо, саме тому, що Україна не виконала повністю рішення щодо КСР, країна, яка була однією з провідних після розвалу Союзу, почала відставати від інших країн, які входили до Союзу. Наприклад, за Л.Кучми перевага надавалася першочерговому розвитку економіки, продовженню індустріалізації країни, за прем'єрством Ю.Тимошенко – вирішенню соціальних проблем (пенсійні проблеми, стимулювання народжуваності тощо), В.Ющенко захопився історичними аспектами розвитку країни (трипільська культура та ін.). При цьому вирішення екологічних проблем владу, мабуть, не дуже турбувало. Це спричинило перекосів у розвитку країни.

Хоча, як говорили ще нещодавно наші вожді, “кадри вирішують усе”, все ж таки про підготовку кадрів для відродження та подальшого розвитку країни і не лише за знанням КСР, напишу трохи далі, а поки зауважу, що головною причиною уповільненого розвитку країни, мабуть, з'явилося те, що в управлінні країною не було враховано факту переходу від соціалістичної до ринкової системи господарювання. Багато державних підприємств перейшли у приватну власність, з'явився олігархат. Ослабли галузеві Міністерства, а органи місцевого самоврядування не змогли стати керуючими органами для промислових підприємств. Прорахунки у плануванні промисловості, стимулювання економіки країни, постачання, логістики. Не виправдала себе очікувана роль ринку як потужного регулятора  цих питань. Практично зникла галузева наука, почалося руйнування вищої освіти, а згодом і середньої школи. Академічна наука зайнялася далеко не актуальними проблемами, забувши про те, що отримувала значне бюджетне фінансування та не забезпечувала високу віддачу від його використання. Розквітла корупція практично у всіх сферах життя держави.

Політичне життя країни теж дуже змінилося. З'явилося безліч партій, які сповідували різні принципи і займалися переважно забезпеченням контролю над владними структурами.Потрібні були якісь інші гасла та методи планування та управління.

Можна й надалі перераховувати недоліки, спричинені зміною форми власності та системи господарювання, але ясно, що органи влади не були готові до якихось змін. Тим часом в інших країнах колишнього Союзу такі зміни відбувалися. Пам'ятаю, приїхав, вірніше, прилетів своїм літаком дуже задоволений собою лощений дядечко і сказав чомусь мені, що він є головним у Спілці купців своєї країни. Що займається тим, що реанімує частину колишнього Держплану Союзу та Держпостачу Союзу. Що робить бази даних щодо потреб та можливостей підприємств у своїй країні. Що поєднує ці бази даних та визначає оптимальні варіанти логістики, отримуючи величезні ефекти від цього (звідси і особистий літак та крутий зовнішній вигляд). Запропонував організувати філію Спілки в Україні. Чому він запропонував це саме мені і де він мене викопав, так я і не зрозумів. Ледве відбився від його пропозицій, якось не в'язалися вони з моєю професорською діяльністю. Але сама ідея ув'язування питань планування, логістики, розміру та кількості підприємств із потребами ринку, звичайно, заслуговувала на увагу.

У цьому переконався я у Сєвєродонецьку, куди приїхав зі студентами на пуск одного з перших гігантських заводів виробництва аміаку, які купили тоді в Японії. Познайомився із групою пускачів – спеціалістів. За обідом розмовляли. Запитав у них, як довго вони пускатимуть завод. У нас такі великі підприємства у ті роки пускалися поквартально, чи не рік нарощували потужність. Відповів головний пускач – одна година. Інакше автоматика не працюватиме. І останнє, що встиг запитати – скільки років працюватиме завод – мільйонник. Відповіли мені – 10-15 років. А потім – бульдозер. Побудують новий, за новими технологіями, може, з використанням іншої сировини чи виду енергії. Ринок тому що…

А потім сколесив за НАТОвськими проектами всю Європу, був на десятках заводів. Ніде не бачив таких гігантських виробництв як у нас. Скрізь – середній та малий бізнес. І ще – гнучкі виробництва з структурою, що легко трансформується, можливістю зміни продукції та сировини для її отримання, енергоносіїв тощо. Ось і з'явилася тоді у нас ідея створення ГАВС- гнучких автоматизованих виробничих систем. Вона зміцніла, коли ми дізналися, що весь Союз випускав тоді 15 тис найменувань хімічної продукції, а лише один завод хімічних реактивів у Німеччині випускав близько півмільйона. А кількість найменувань хімічних продуктів говорить про інтелектуальний рівень країни. Тоді на нашу пропозицію Мінхімпром разом із Держкомітетом з науки та техніки організували у величезній залі Мінхімпрому розширену колегію керівників хімічних підприємств усієї країни. Зістав їх десь близько 300 чол. Доповідей було дві. Першу робив відомий вчений, хімік та кібернетик В.В.Кафаров. Він запропонував на кожну установку поставити керувати нею персональну ЕОМ. І буде тоді установка гнучкою, багатономенклатурною, ГАВС стане. Мені, хоч ми були в дуже добрих стосунках з академіком, нічого не залишилося, як заперечити – мовляв, від того, що на АН-2 поставити комп'ютер, він, як TУ-154, не полетить (були тоді такі літаки). Необхідно, щоб гнучкість управління, технології та обладнання були близькими. Тоді, сказав я, будуть ГАВСи. У залі, окрім заводчан, було багато вчених. Багато хто з них обурився. Типу - молодий, та ранній. А тодішній міністр Л.А.Костандов зупинив найбільш галасливих і попросив керівників підприємств із економічною освітою підняти руки. У величезній залі піднялося трохи більше десятка рук. Тоді він попросив підняти руки технологів. Здійнялося приблизно двадцять рук. Запитав мене, яка у мене спеціальність. Відповів – інженер – механік. І дисертацію захищав також щодо оптимізації хімічної техніки. Попросив Л.А. підняти руки фахівців із аналогічною спеціальністю. Піднявся ліс рук. Мабуть, решта. Міністр усміхнувся та звернувся до представників Міносвіти, запропонував зробити відповідні висновки.

І тепер я можу дати волонтерську пораду новим міністрам щодо тактики відродження економіки: не слід проводити реіндустріалізацію, намагаючись відновити наші зруйновані заводи – гіганти. Це зазвичай дуже старі виробництва півстолітньої, як мінімум, п'ятдесятирічної давності. А за роки їх простою світ пішов далеко вперед. З'явились нові технології, обладнання. Відроджені підприємства виявляться просто нерентабельними, негнучкими, неконкурентоспроможними. Можуть виникнути проблеми сировинні, енергетичні, екологічні та ін. Тим часом, все більшого поширення у світі набувають гнучкі модульні підприємства (не комерційні, а виробничі) середнього та малого бізнесу (СМБ). Наші енергетики також підійшли впритул до подібних рішень, прийнявши у роботу ідею про будівництво 20 малих модульних атомних реакторів замість будівництва великих атомних електростанцій. Такі рішення відповідають також деолігархізації, що проводиться в нашій країні, і враховують можливі проблеми із залученням іноземних інвесторів для створення виробництв висової одиничної потужності через, на жаль, поки що незадовільний інвестиційний клімат (кадровий голод, забруднення ґрунту, води, повітря в результаті варварських військових дій. та ін.).

Врахування переходу країни від планової соціалістичної економіки до ринкової - ось найважче завдання при реформуванні країни. Перехід від планового управління економікою соціалістичної країни до ринкової системи управління нашої країни дикого капіталізму вимагає зовсім інших методів. Не може вирішити ринок як питання управління реальною економікою, так й питання планування її стратегічного та інноваційного розвитку, оптимізації постачання тощо. Такі питання вирішували такі органи влади колишньої соціалістичної країни, як галузеві Міністерства, Держплан, Держпостач, Держкомітет з науки та техніки та ін., використовуючи можливості взаємодії та співробітництва кількох галузей (хоча на той час ще не утвердилася як наука нинішня синергетика). Наприклад, як один з доповідачів, спостерігав, як на розширеному засіданні колегії Мінхімпрому, тодішній Міністр хімічної промисловості Л.А.Костандов зумів започаткувати масштабний переведення тодішнього хімпрому на рейки багатономенклатурних виробництв лише тому, що зумів знайти міжгалузеві рішення, за якими перебудовувалася вся структура хімічної індустрії країни. Тоді це було особливо важливо і необхідно у зв'язку з бурхливою індустріалізацією всіх галузей країни, яка потребувала багато нових хімічних продуктів.

У разі ринкової економіки нашій країні такий підхід принципово неможливий. Слід використати концепцію "влада народу над владою". Здійснити це вдасться, якщо згадати про роль партій та їх взаємовідносини з владою у колишньому Союзі. Люди похилого віку пам'ятають, що країна жила і працювала від директив чергового з'їзду головної партії до директив її наступного з'їзду. Може, не всі чули чи вже забули тодішнє головне гасло – “народ і партія єдині”. Ось чому й усі реформи ставали народними та великі будови теж були не президентськими, а народними (згадайте цілину, Дніпрогес, канали, БАМ тощо). А як такий підхід реалізувати у нашій країні, коли партій у нас 200 чи 300? Як бути нам усім єдиними з народом? Можливо, час обмежитися двома – трьома партіями (як у  більшості країн світу),

Що стосується Кабміну, то за ринкової економіки галузева система управління виявилася не дуже успішною. Можливо, слід наблизитися до кластерної системи організації виробництва та управління ним. Тоді з огляду на нинішню аграрно-індустріальну орієнтацію нашої економіки, можливе використання запропонованого українськими фахівцями індустріально-енерго-аграрного симбіозу на відміну від Європейського індустріального симбіозу, запропонованого в Данії. Тоді замість Кабміну можна було б створити Міністерство синергетики, що дозволить здійснювати стратегічне планування та забезпечувати взаємодію підприємств реальної економіки між собою та з владою.

Не варто залучати такі розлогі обґрунтування якихось рекомендацій у блоговській статті – порушуються закони жанру. Надсилатиму читачів або безпосередньо до відповідних 400 статей за адресою  https://blog.liga.net/user/vzadorskiy/profile,  або за адресою   http://invest.ho.ua/corporativ.shtml  “Корпоративне навчання”, де з тих самих статей, сформовано три бази даних для самонавчання держслужбовців, підприємців та винахідників. Крім того, можна звернутися до відповідної тематики моїх монографій, які вільно можна завантажити на тому ж моєму сайті Інноваційного технологічного бізнесу (www.invest.ho.ua). Адреси для завантаження монографій: http://invest.ho.ua/Txt/tts.pdf.   http://invest.ho.ua/InnoMen.shtml,  http://invest.ho.ua/Txt/Synergy.pdf,      http://invest.ho.ua/Txt/engineering.pdf,    http://invest.ho.ua/Txt/InnoMark.pdf,   http://invest.ho.ua/extract.htm. У монографіях можна знайти багато інших прикладів, що підтверджують написане раніше і нижче в цьому пості, пов'язане не тільки з хімічними, а й з об'єктами інших галузей техніки.

Крім переходу від гігантоманії до організації виробництв для реалізації середнього та малого бізнесу як важливий тактичний прийом відродження та подальшого сталого розвитку країни слід розглянути можливість удосконалення системи управління економікою країни шляхом урахування особливостей ринкової економіки. І тут, безумовно, настав час удосконалювати галузеву міністерську систему управління реальною економікою, що склалася в умовах соціалізму. Як неодноразово наголошував я в цьому блозі та в цій статті, одним із перспективних напрямів удосконалення управління є використання кластерного підходу, який  можна успішно використовувати  для забезпечення динамічного розвитку товаропродуктивного середнього та малого бізнесу, який, швидше за все, стане основою розвитку реальної економіки нашої країни найближчими роками.

Кластеризація - зовсім не новий напрям менеджменту в різних сферах діяльності. Були у нас академічні  містечка в НАНУ з об'єднаннями НДІ, дослідних виробництв, машинобудівних заводів, КБ, технополісами, технопарками. Були в'язниці з промисловими виробництвами та навчальними закладами при них, секретні НКВС  з 1930 р. (НДІ + КБ + завод), були політехнізовані середні школи з навчально – виробничими майстернями (мій батько створив першу таку школу в Україні у нашому місті у свій час). Саме у нас в Україні були вперше в Союзі створені великі промислові підприємства з НДІ та КБ при них, наприклад, один із найбільших у світі ракетний кластер Південмашу, або танковий завод у Харкові, авіакластер  Антонова та ін.

Під час Другої світової війни відновлення та розвиток реальної економіки країни відбулося насамперед за рахунок реалізації кластерного підходу для галузей, пов'язаних з оборонною тематикою. Багато з цих гігантських кластерів з'явилися тоді в Україні та показали перспективність кластеризації як перспективного динамічного засобу розвитку. Зауважу, що кластеризація - аж ніяк не нова висока наука, а лише ефективний сучасний метод менеджменту, який на численних прикладах доказав свою ефективність. Немає науки "кластеризація", є ідеологія гармонії.

Кластерний похід можна успішно використовувати  для забезпечення динамічного розвитку товаропродуктивного середнього та малого бізнесу, який, швидше за все, стане основою розвитку реальної економіки нашої країни найближчими роками. Для реалізації цього проекту багато може зробити наша влада як центральна, так і місцева. Насамперед, це ініціювання, стимулювання, законодавча підтримка кластерів.

Для реалізації цього підходу в нас нині замість галузевих міністерств, що практично майже втратили свою владу, доцільно створити в країні кілька рівнів ієрархії кластеризованої системи: державний, галузевий, регіональний, проектний (ринок технологічного бізнесу).

Можливо кілька варіантів кластерної політики. Міжнародний досвід демонструє чотири її варіанти залежно від системи влади та методів управління державою, що склалася:

- каталітична кластерна політика, коли уряд зводить зацікавлені сторони та забезпечує обмежену фінансову підтримку проекту;

- підтримуюча кластерна політика, за якої каталітична функція держави доповнюється її інвестиціями в інфраструктуру регіонів, освіту, тренінг та маркетинг для стимулювання розвитку кластерів;

- директивна кластерна політика, коли підтримуюча функція держави доповнюється проведенням спеціальних програм, націлених на трансформацію спеціалізації регіонів через розвиток кластерів;

- інтервенціоністська кластерна політика, при якій уряд поряд з виконанням своєї директивної функції переймає у приватного сектора відповідальність за ухвалення рішення про подальший розвиток кластерів та за допомогою трансфертів, субсидій, обмежень чи регулювання, а також активного контролю над фірмами у кластері, формує його спеціалізацію.

При цьому роль влади зводиться до:

- Мотивування та формулювання завдання та ініціювання появи кластерів.

- Створення спонукальних мотивів та механізмів кластеризації.

- Сприянню створення інфраструктури – живильного середовища (мереж приватних підприємців – бізнес ангелів, технологічних бізнес – інкубаторів, сервісних центрів).

- Законодавче забезпечення технологічного бізнесу.

- Стимулювання отримання позитивних результатів.

Ми виконали низку теоретичних розробок у галузі кластеризації, які зараз можуть виявитися корисними. Ми розвивали:

- теоретичні основи системного підходу до створення кластерів та синтезу кластерних систем,

- методи суміщення та основи синергії комбінованих модулів (кластерів),

- теорію поєднання технологічних процесів та створення гнучких систем,

- основи ефектів емерджентності та їх використання у блочно - модульних системах,

- теоретичні основи інтеректності при поєднанні та комбінуванні модулів,

- основи теорії гнучкості та адаптивності модульних (кластерних) об'єктів,

- методи оптимізації об'єктів із поєднаними технологічними процесами на основі системного аналізу та ін.

У багатьох моїх статтях з заявленої теми цієї статті наводиться багато прикладів, подібних до вищенаведених. Можливо, при кластеризації економіки доцільно врахувати позитивні результати однієї з небагатьох вдалих реформ нашій країні – децентралізації. На жаль, під час передачі основних засобів часто забувають перепідпорядкувати підприємства СМБ та державні підприємства, які не мали регіонального підпорядкування. Однак однією з найважчих проблем, яку доведеться вирішувати як першочергову під час відродження країни, є кадрова проблема. Вирішити її за нинішніх умов надзвичайно важко, але необхідно. Тут не обійдешся лише кластерним підходом та опорою на діючу систему вищої освіти.

Але найбільш серйозні проблеми виникають при організації кластерів у зв'язку з неувагою до вимог синергетики, що порівняно недавно з'явилася, – науки про взаємодію систем. Особливо серйозні недогляди спостерігаються при непродуманому улюбленому занятті чиновників, які довідалися доцільність під час створення кластерів використання прийнятих при синергетичних підходах методах злиття чи поглинання. Вони не завжди враховують доцільність цього майже завжди дуже болючого заходу при об'єднанні підприємств. Наприклад, навряд чи варто було в нас об'єднувати регіональний інститут державного управління з навчальною суто промисловою гірничою академією, навіть перейменувавши її на політехнічну. Різні у них об'єкти, завдання та методи навчання. Це не дуже вдалий прийом поглинання однією сильною організацією іншої сильної,Кадрова проблема – головна. Які кадри потрібні для відродження України? У серії постів “Війна інтелектів” я багато писав про це. До чого закликають неофашисти росії свою молодь? Потрапив мені в Інтернеті якось їхній молодіжний канал, де в рекламних паузах між програмами для молодих вони багато разів твердять – ти яскравий, ти швидкий, ти активний, ти рішучий. Начебто чогось бракує. Насправді, де “ти розумний, ти добрий, ти креативний, ти кмітливий, ти винахідливий тощо”. При виході з посади Міністерки освіти і науки Л.М.Гриневич зовсім інакше сформулювала сучасні вимоги до молоді: потрібно забезпечити такі ключові та наскрізні компетентності освіченого фахівця - не тільки вільне володіння державною мовою, математичною, загальнокультурною, екологічною та економічною компетентностями, а й підприємливість, інноваційність, винахідливість, критичне та системне мислення, здатність до творчого підходу, ініціативність, уміння конструктивно керувати оцінювати ризики, ухвалювати рішення, вирішувати проблеми. Шкода, що до її порад поки не дуже прислухалися фахівці, які залишилися в МОНУ, і готують фахівців з перевірених методів, які поки що не відповідають високим вимогам епохи відродження країни. Замість серйозної роботи з молоддю вони продовжують вбивати час, сили та гроші на проведення тестів ЗНО онлайн та підготовки майбутніх абітурієнтів для проходження зовнішнього незалежного оцінювання створеним провідним українським освітнім інтернет-ресурсом Освіта.ua. Вже й учити нема кого, у студентських групах сидить кілька студентів, решта за кордоном навчаються у сучасних університетах, де абітурієнти самі без участі чиновників обирають собі професію, а виші там самі обирають, кого їм обирати для навчання.

А ось у Китаї пішли іншим шляхом і запустили велику урядову програму “1000 талантів”, за якою в академмістечках готують до творчої роботи та життя талановиту китайську молодь, запрошуючи для цього найкращих фахівців інноваційної спрямованості з усього світу.

Інша річ у нас. Закінчилася моя 50-річна професорська каденція на одній кафедрі. Дуже пишався придуманою мною, реалізованою і схваленою на багатьох міжнародних симпозіумах зі сталого розвитку та засіданнях різних наукових програм НАТО методикою безперервної креативної освіти інженерів-механіків, а також авторською системно-синергетичною методикою винахідництва, але, залишаючи кафедру, довелося віднести їх додому, бо вони були непотрібні молодій порослі вчених, що прийшла після мене. Жаль, адже саме в нестачі творчих кадрів причина не дуже успішної війни інтелектів, яку доводиться вести нашій країні.

А питання творчого розвитку молоді надзвичайно важливе. Вище ми обговорювали проблему відродження економіки країни за рахунок кращого розвитку середнього та малого бізнесу, а не створення гігантських підприємств. Але загальновідомо, що середній та малий бізнес лише тоді успішний, коли він інноваційний, містить ефективні прогресивні рішення. Ось чому сьогодні найуспішнішими є творчі та ініціативні підприємці. От би університети звернули увагу на це. Втім, поки вони вчать зовсім навіть нетворчих бакалаврів та магістрів за допомогою сумно відомої Болонської системи, яка тільки завантажила викладачів бухгалтерською роботою з підрахунку рейтингів для кожного студента та подвійною звітністю (невідомо для кого) щодо неї.

Теорія та практика сталого розвитку.

Отже, вже сьогодні Україна відчуває кадровий голод, а “варяги” з інших країн навряд чи вирішать кадрову проблему, яка вже виникла під час відродження, а тим більше при забезпеченні сталого розвитку країни. На жаль, у наших вишах підприємці (маю на увазі не комерсантів) майже не навчаються, інженери, якими завжди славилася наша освіта, взагалі не готуються, а бакалаври та магістри виявилися не дуже креативними та не відповідають високим вимогам до сучасного підприємця. Справді, ось той перелік питань, якими має володіти фахівець із СМБ сьогодні. з яким я познайомився, працюючи експертом у наукових програмах НАТО:  реалізація концепції сталого розвитку країни та технологічне перетворення її економіки шляхом комплексного вирішення екологічних, економічних та соціальних проблем за рахунок орієнтації на розвиток середнього та малого бізнесу, використання високого інноваційного потенціалу та ринкових механізмів господарювання на основі синергетичних та кластерних підходів, системного аналізу, інноваційного інжинірингу, проектного менеджменту та маркетингу, технологічного бізнесу, діджиталізації та сучасних інформаційних технологій.

Але це не все, виявляється, справа не в окремому наборі навчальних дисциплін. Потрібна система синергетично пов'язаних методів та засобів, де синергія –універсальний метод зв'язування систем одна з другою, є фактично засобом управління пов'язаними між собою системами. Найбільш наочним прикладом саме такого підходу, що характеризує важливу роль синергетичних можливостей для управління системами, є створення однієї з найважливіших для відродження України взаємопов'язаних прямими та зворотними зв'язками систем: наука, освіта, виробництво. Без тісної взаємодії з наукою та виробництвом сучасна освіта просто неможлива. Те саме стосується науки та виробництва – без сучасних кадрів вони просто неможливі, тому що їх створюють, а потім їх розвивають кадри, вирощені системою освіти.

Крім того, виявляється, що ця синергетична система має тісно взаємодіяти з іншим трикутником – глобальною системою КСР – екологічних, економічних та соціальних проблем, у якій так само працюють ефекти емерджентності, інтеректності, лімітуючі рівні, характеристичні параметри та навіть закони діалектики.

Ми хотіли б звернути Вашу увагу на нашу ініціативу щодо створення програми творчого розвитку та освіти з креативного винахідництва та довести, що винахідниками не народжуються, ними стають у результаті навчання. Наше амбітне завдання – готувати кадри, які будуть здатні креативно мислити, проявляти ініціативу та винахідливість у своїй роботі.

Для вирішення цього завдання ми розробили нову технологію, яка сприяє розвитку креативності у наших учнів. Ключовим моментом у цій технології є нова системно – синергетична методика винахідництва, що дозволяє як ефективно вирішувати актуальні завдання відомими методами, так й знаходити нові шляхи задля досягнення поставленої мети. Принциповою особливістю нашої освітньої системи є те, що ми не лише розробили і вже досить успішно реалізували її при навчанні студентів в університетах, а також у низці тренінгів та коучингів для вирішення реальних промислових завдань з використанням цієї технології та отримали позитивні результати не лише за рахунок підготовки креативних фахівців, але й за рахунок вирішення цілого ряду завдань щодо вдосконалення, а, у багатьох випадках, створення інноваційних промислових виробництв на діючих промислових підприємствах хімічної, нафтохімічної, хіміко-фармацевтичної, біотехнологічної, металургійної, харчової та інших галузей виробництва, а також під час вирішення реальних завдань промислової екології. Практично всі ці розробки запатентовані (близько 500 патентів України, росії, Латвії, Вірменії, ФРН, Франції, Японії запроваджено або успішно комерціалізовано до початку війни росії з Україною. На жаль, зараз ці роботи у зв'язку з воєнною обстановкою в нашій країні сповільнилися, але ми робимо все можливе для їх використання насамперед у нових Концепціях енерго-індустріально-аграрного симбіозу та Адаптації та реабілітації населення до техногенних та військових навантажень.www.invest.ho.ua). Там же можна ознайомитись із низкою монографій, виданих з цієї тематики в Україні, Росії та Німеччині, а також з науковими статтями у наукових журналах, не лише виданими в Україні, а й в інших країнах, а також у низці збірників наукових праць з наукових програм НАТО.

Зараз перед нами стоїть важливе завдання – створити систему загальноосвітніх спецкурсів, а також розробити спецкурси тренінгів для підвищення кваліфікації фахівців різних галузей виробництва, які охоплюватимуть всі аспекти креативного винахідництва для різних сфер діяльності та допоможуть майбутнім та діючим спеціалістам придбати нові знання та навички, необхідні для креативної діяльності. Ми були б дуже вдячні за Вашу підтримку у цьому.

Ми можемо обмінюватися досвідом, методиками, програмами та базами даних, щоб покращити свої проекти та досягти кращих результатів. Ми готові надати вам інформацію про наші досягнення та результати проведених тренінгів та коучингів. Ми вважаємо, що співпраця між нами може бути плідною.