Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
28.07.2019 15:46

Аналіз основних тенденцій розвитку системи охорони здоров’я в Україні

Лікар-епідеміолог, організатор охорони здоров’я, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

Всупереч переможним реляціям МОЗ, міжнародні експерти (Direct Relief) вважають, що ситуація з охороною здоров’я в Україні стає не тільки національною, а і загальносвітовою проблемою.

Згідно останніх соціологічних опитувань, українці в переліку першочергових проблем, що потребують рішучих дій Президента, нового парламенту та нового уряду, на друге місце (після боротьби з корупцією) ставлять реформу охорони здоров’я. Що ж відбувається в цій сфері на сьогоднішній день?

Стаття 49 Конституції України встановлює право кожного українця на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, і гарантує безоплатність медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, мережа яких не може бути скороченою, та зобовязує державу забезпечувати санітарно-епідемічне благополуччя.

Чого досягнуто за роки реформ?

1.Базові показники системи охорони здоров’я. Всупереч переможним реляціям МОЗ, міжнародні експерти (Direct Relief [1]) вважають, що ситуація з охороною здоров’я в Україні стає не тільки національною, а і загальносвітовою проблемою. В результаті руйнації добре функціонуючої системи і вклинення населення в світові міграційні процеси, Україна стає головним фактором розповсюдження інфекційних захворювань у всьому світі.

Внаслідок здійснення руйнівної державної політики в сфері забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя протягом ряду років охоплення населення профілактичними щепленнями знаходиться на критичному рівні. Так, при необхідності охоплення щепленнями не менше 95% населення, за 2018 рік охоплено проти: туберкульозу – 90,1% (ревакцинація - 28,4%), поліомієліту – 71,1%, кашлюку, дифтерії, правця – 69,3%, гемофільної інфекції – 42,2%, кору, паротиту, краснухи – 91%, гепатиту В – 87,7%, що становить загрозу щодо епідемії інших інфекцій (крім кору).

Рівень загальної інфекційної захворюваності в Україні зростає – так, за 2018 рік відзначено її ріст на 12,59%. Збільшується захворюваність на сальмонельози, єрсиніози, дифтерію, хворобу Лайма, вірусні менінгіти, геморагійні лихоманки, кір, краснуху, гострий і хронічний гепатит В, епідпаротит. Спостерігається ріст антибіотикорезистентності, особливо у хворих на туберкульоз, за яким Україна продовжує лідирувати в Європі. Щорічно стрімко зростає кількість групових спалахів інфекцій в організованих колективах. Протягом 2018 року зареєстровано 1101 спалах захворювань, в тому числі 929 кору, 28 вірусного гепатиту А, 54 сальмонельозу, 54 – гастроентероколітів, 33 ротавірусної інфекції.

В країні загублено нагляд і контроль за біологічною безпекою і шкідливими факторами середовища життєдіяльності людей. Неповноцінне і нераціональне харчування, споживання неякісної води та дихання забрудненим повітрям, шкідливі умови виховання та навчання, праці і відпочинку, стреси, військові дії тощо призвели до погіршення стану здоров’я і зменшення тривалості життя українців (яка є меншою на 11 років від країн ЄС), а інвалідність населення в працездатному віці за останні роки зросла в 1,8 рази. Смертність населення в Україні, в тому числі смертність немовлят вдвічі вища, аніж в країнах Європейського Союзу. Показник природнього приросту населення залишається відємним, а сумарний коефіцієнт народжуваності складає 1,5 дитини на одну жінку, тоді як для досягнення рівня простого відтворення населення він має становити не менше 2,03. Лише за 2017 рік виявлено 26,615 млн нових випадків захворювань населення.

2.Надання медичної допомоги населенню. За даними статистики, за 2018 рік 303 тис. ліжок в лікарнях виконали навантаження в 97,808 млн ліжко-днів. Що дають ці дані? Вартість ліжко-дня в 2018 році становила в середньому 472 грн., тобто з державного бюджету на ці цілі витрачено біля 46,2 млрд гривень. При цьому власне на медикаменти в день на одного хворого в середньому виділяється менше 25 грн., що на рік складає всього приблизно 2,5 млрд грн. Враховуючи централізовані закупівлі МОЗ в розмірі 6 млрд грн. та відставання поставок медикаментів у часі, всі хворі в Україні отримували безоплатних медикаментів десь на 8 млрд гривень. У той же час, аптечні продажі в Україні за 2018 рік склали 89 млрд грн. Таким чином, пацієнти стаціонарів та амбулаторні хворі виклали із своїх кишень більше 80 млрд грн. тільки на ліки. Ось вона, «безоплатна медична допомога»!

Керівники галузі, політики і урядовці просять кошти в розмірі 10% від ВВП. Проте, складається враження, що ніхто не рахує реальної потреби в коштах, і не хоче розібратися, як вони використовуються.

Наприклад, у Державному бюджеті на 2019 рік на охорону здоров’я виділено 95,08 млрд грн (на 10% більше, ніж у 2018 році). Структура видатків наведена на веб-сайті МОЗ [2] та на інфографіці нижче.

Складно розібратися у різних статтях витрат, проте виходячи із цих даних, на одного жителя країни виділяється:
• 
При розрахунку на 42,23 млн. жителів – 2251,48 грн./рік;
• При розрахунку на 30,03 млн. жителів (постійні резиденти)  – 3166,20 грн./рік.

Із цих коштів реально на жителя виділяється на «первинці»:
• За «Зеленим тарифом» (при підписанні декларації із сімейним лікарем) – 370 грн./рік;
• За «Червоним тарифом» (без декларації) – 240 грн./рік.

Фактичні видатки у лікарнях на 1 хворого в день (за січнем 2019 р.):
• 24,68 грн./день – видатки на медикаменти;
• 5,79 грн./день – видатки на харчування.

При цьому середньомісячна заробітна плата працівників галузі разом з податками складає всього 6421 грн (на березень 2019 р.).

Слід відзначити, що у всіх областях України щорічна заборгованість по заробітній платі медикам складає від 60 до 200 млн. грн. (протягом останніх трьох років) і починає формуватися у серпні.

В результаті реформ медичної допомоги утворено ряд практично маловзаємодіючих ланок із первинної, вторинної та третинної медичної допомоги, які займаються реорганізаціями, перейменуваннями, змінами статутів, скороченням мережі закладів та працівників, а грошей для медичної допомоги, обладнання і транспорту, інтернету, програмного забезпечення тощо як не було, так і нема.

3.Розвиток системи медичного страхування. Крім обговорення, «прожектів» від політичних сил, кандидатів і депутатів, обіцянок і прогнозів, мало що реалізовано. Створено Національну службу охорони здоров’я (НСЗУ), яку можна вважати державною страховою компанією, проте вона використовує тільки ті самі кошти держбюджету, яких і так не вистачає.

Що втрачає країна через проблеми в галузі охорони здоров’я?

а) В економіці

ВВП на душу населення в 2018 році становив 84,192 тис. грн., або 230,66 грн./день. Хворіючи, людина не працює і, відповідно, не створює ВВП. Тільки через ті хвороби, які лікувалися в стаціонарах, ВВП України недоотримав 22,6 млрд. гривень. Втрати через амбулаторне лікування в рази більші. Пенсійні виплати інвалідам працездатного віку перевищують фонд оплати праці всіх медиків країни. Слід відмітити, що за даними А. Реви, в Україні офіційно працює лише 16,3 млн чоловік (а не 42,23 млн), тому захворюваність працюючих – це трагедія для ВВП і країни в цілому. Враховуючи ще і видатки на лікування, профілактиці необхідна величезна увага з боку влади, бо кожен випадок захворювання збіднює країну вдвічі – через втрати ВВП та видатки на лікування, що сумарно значно перевищують бюджет охорони здоров’я.

б) В міжнародній політиці

Україна щорічно втрачає позиції у всіх міжнародних рейтингах за всіма показниками здоровя населення. Через некерованість епідеміологічною ситуацією створюється загроза введення обмежувальних заходів з боку країн-сусідів щодо України аж до припинення «безвізу».

в) У внутрішній політиці

Втрачається довіра населення до дій влади, люди не відчувають себе захищеними від хвороб, внаслідок чого відбувається відтік трудових ресурсів, деформація трудового і оборонного потенціалу, уповільнення економіки, наукового і технічного прогресу, що в цілому становить загрозу національній безпеці.

Що робити для вирішення згаданих структурних проблем галузі?

1. Відновити професійне управління МОЗ і всіма ланками охорони здоров’я, їх повну взаємодію в рамках єдиного медичного простору.

2. Повернути МОЗ функції охорони здоров’я, тобто профілактики захворювань, відновивши діяльність держсанепідслужби. Очевидно, необхідно внести зміни до діючого Закону «Про забезпечення санепідблагополуччя», де позбутися багатьох застарілих, непопулярних і непотрібних сьогодні повноважень у відповідності з міжнародним досвідом, визначити роль цієї нової служби у впровадженні медичного страхування та оплати винних за заподіяну шкоду здоров’ю людей.

3. Змінити радикально принцип формування видатків на охорону здоров’я, де були б зрозуміло і прозоро вказані всі видатки на профілактику захворювань, на медичну допомогу з виділенням видатків на лікування і харчування хворих в стаціонарах, на заробітну плату працівників галузі, на реабілітацію, госпісну допомогу, медичну науку і освіту. Визначивши, на що реально потрібні кошти і їх обсяг, обґрунтовано вимагати збільшення фінансування галузі, розглядати питання співоплат та компенсацій, повної оплати за лікування.

4. Для залучення додаткових коштів, окрім бюджетних, запровадити нарешті медичне страхування.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net