Куди приведе сировинна економіка

Багато років Україна підтримує сировинну спрямованість виробництва. У світі кількість прикладів успішних сировинних економік – нуль. Тому важливо якомога швидше взяти орієнтацію на створення доданої вартості всередині країни.

У новому економічному показнику – Індексі інклюзивного розвитку – який був презентований під час економічного форуму в Давосі, одним з індикаторів оцінки країни є продуктивність праці одного працівника. Найгірша серед розвинених країн, Естонія, має майже $57 тис., тобто саме на таку суму виробляє продуктів працевлаштована особа. Щоб потрапити до середньої групи, держава повинна мати від $84 до $90 тис. на працівника. Для порівняння, у нас продуктивність праці склала близько $15,8 тис. на особу. Однак ні сільське господарство, ні металургія, не можуть дати 6-8 кратного зростання продуктивності, якщо тільки їх роль не зміститься до постачання секторів з виробництвом продуктів із більшою доданою вартістю. 

Основна проблема всіх сировинних економік – вони не виробляють достатньо додаткової вартості. Давайте буквально розберемо улюблений усіма IPhone. З виходом кожної нової моделі знаходяться умільці, які розкривають апарат і визначають ціну його компонентів. Зазвичай виявляється, що по частинах девайс коштує близько $200-400. Однак в роздріб потрапляє по $800-1000.

Виходить, що на вершині нашого уявного харчового ланцюжка Apple – найбільша за капіталізацією фірма у світі, яка коштує більше  $900 млрд. Далі йдуть постачальники окремих компонентів – процесорів, плат, матриць дисплеїв, камер і тачскрінів. За ними – підрядники цих компаній. Ще далі – збирачі девайсів в Китаї. І в самому низу ланцюжка вартості розташувалися постачальники сировини. Тому, відповідно до звітів аналітиків з Counterpoint Research, американський гігант має близько $150 прибутку з кожного проданого девайса і більше. Бо фахівці Apple придумали, як поєднати компоненти разом, створили value chain, написали софт і просунули продукцію по всьому світу. Частку постачальників сировини порахувати складно, але вона точно не перевищує пари доларів на пристрій.

Для України джерелами додаткової вартості можуть стати машинобудування (особливо обладнання для газодобувної галузі), виробництво локомотивів, вагонів, кораблів, ліків. Також необхідно просувати готові продукти харчування за кордон – сьогодні ця товарна позиція становить менше 6% експорту, хоча є набагато більш виграшним напрямком, ніж продаж зерна і неперероблених продуктів. Посудіть самі, якщо річний оборот найбільшої в світі компанії виробника продуктів харчування приблизно дорівнює всьому ВВП України.

Але поки ми взяли курс на екстенсивне зростання сировинних секторів. Це можна добре простежити в національному експорті. Згідно з останніми даними Держстату, в 2017 році ми реалізували товарів тваринного походження на трохи більше, ніж $1,1 млрд. Ще $9,2 млрд Україні приніс експорт продуктів рослинного походження. Майже 24% експорту від продажу аграрної сировини – це дуже великий показник залежності від ринку із частими ціновими коливаннями.

Більше того, може статись, що скоро аграріям взагалі не буде куди збільшувати продажі. Адже Китай перестав так активно закуповувати с/г продукцію, як робив це пару років тому. Ринок ЄС має строгі квоти, а своїх аграріїв європейці дотують на €50 млрд на рік. Для них це не питання економіки і ціни, а справа національної безпеки. Близький Схід та країни Перської затоки, а також Індія – дуже перспективно, але для того, щоб серйозно наростити експорт, можуть знадобиться роки. Яких у нас немає.

Сюди ж додамо, що більше 11% експорту – масла рослинного і тваринного походження. Але навіть це – всього другий і не найбільш технологічний цикл переробки. Тому в ньому теж закладено мало доданої вартості. Ще більше 10 мільярдів доларів принесла нам металургія. Якщо підсумувати всі товарні позиції, то на сировинні групи та товари з низьким рівнем переробки прийдеться 70-80% експорту.

Результат очевидний – ми маємо негативний торговий баланс по товарах на близько $6,4 млрд. Тому що з-за кордону купуємо готові продукти, а продаємо сировину для переробки та втрачаємо мільярди доларів щороку. Наприклад, $6,5 млрд витрачаємо на хімічну продукцію, більш $1,7 млрд – на одяг і текстиль, ще $9 млрд – на продукцію машинобудування і майже $4,2 млрд на транспортні засоби.

Звичайно, ми точно не зможемо сьогодні запустити заводи, а вже завтра повезти нашу продукцію на експорт. Для цього потрібен час, технологічні напрацювання, ноу-хау і фінансові ресурси. Зате перед нами кейси майже всіх азіатських тигрів, а також Індії та Китаю. Які починали виробництво товарів із доданої вартістю за двома напрямками – збірка на інші країни, а також забезпечення внутрішнього ринку та імпортозаміщення силами національних виробників. У першому випадку іноземні компанії і їх потужності стають навчальними центрами для персоналу і джерелами бізнес-моделей для місцевих фірм. Які, в свою чергу, тривалий час не фокусуються на захопленні світових ринків, зате ціляться на внутрішні потреби.

Зробивши акцент на секторах з високою доданою вартістю, ми зуміємо успішно зайнятися імпортозаміщення і навіть злізти з кредитної голки. Адже транші МФВ, наприклад, направлені саме на стабілізацію платіжного балансу. Також наша країна нарешті зможе вийти на хороші і стабільні темпи розвитку, а поліпшення якості життя відчують всі українці, а не лише обрана меншість.