"Граблі-Online"

Віртуальне протистояння в середовищі опозиціонерів,спричинене дискусією з приводу доцільності висунення єдиного кандидата впершому турі президентських виборів, наприкінці минулого тижня набуло більш конкретнихрис. Представниця партії УДАР Ірина Геращенко в програмі Савіка Шустера (хто бсумнівався!) чітко й однозначно заявила: незважаючи на всі аргументиколег-опозиціонерів, партія наполягає на об’єднанні всіх опонентів влади самеперед першим туром виборів. «УДАР займає єдину правильну позицію - що має бутиєдиний кандидат від опозиції у першому турі», - заявила вона.

На думку Геращенко, висунення опозицією єдиного кандидата впрезиденти вже в першому турі є вимогою виборців. «Це вимога наших виборців,які на кожній зустрічі питають: ви домовитеся між собою? Ви висунете ту людинувід народу, яка переможе кандидата від влади?» Також нардеп зазначила: УДАРпереконаний, що опозиції вдасться визначити такого кандидата і при цьомуніякого протистояння і сварок між опозиційними лідерами не буде.

Ну, з тезою про те, що «ніякого протистояння і сварок міжопозиційними лідерами не буде» пані Геращенко, яка є досвідченим політиком іпройшла не одну виборчу кампанію, явно погарячкувала:). Але спишемо це на її глибокізнання цільової аудиторії каналу «Інтер» та того, що цій аудиторії требаговорити :) :) :).

Більш цікаве наступне – соратник пані Геращенко, народнийдепутат Павло Розенко заявив українському «Комерсанту», що рішення провисунення єдиного кандидата має прийматися на підставі даних соціологічнихдосліджень. «Такі опитування повинні проводитися у 2014 році регулярно тапоказувати динаміку рейтингів лідерів опозиційних партій», -- підкреслив він.

Представники партії УДАР, обгрунтовуючи в принципі грамотнуі правильну ідею єдиного кандидата від опозиції в першому турі, насправдіостанніми мали б говорити про соціологію, як метод його визначення. Тому що всіпам’ятають схожі чвари між щирими друзями з УДАРу і «Батьківщини» на останніхпарламентських виборах за право визначення «єдиних кандидатів від опозиції» вмажоритарних округах. Якщо пам’ятають не всі, то нагадаю: наприклад, встоличних округах «ударівці» наполягали, що саме їх люди мають бути єдинимикандидатами, бо, мовляв, про це говорять опитування громадської думки. Прицьому дані цієї соціології спочатку інсайдерськими методами потрапляли в ЗМІ з «джерелв штабах», а потім широко висвітлювалися на різноманітних прес-конференціях табезкінечних круглих столах. В результаті – після запеклої боротьби з поливаннямодне одного помиями та лайном (привіт Ірині Геращенко, яка каже, що сварок міжопозиційними лідерами не буде!) на всіх спірних округах перемогли висуванці «Батьківщини».Коментарі тут зайві.

Але менше з тим – виступ пані Геращенко, яка, фактично, длячогось перевела дискусію в активну фазу, закономірно призвів до очікуваногорезультату. Олександр Турчинов почав розмахувати якимось папірцем, підписанимКличко, Яценюком та Тягнибоком, де сказано про єдність опозиційних сил інеобхідність висунення єдиного кандидата у другому турі, а функціонери «Свободи»безкомпромісно та невибагливо заявили, що їх «єдиним кандидатом» буде ОлегТягнибок. Кличко зробив вигляд, що образився і діловито рушив у фактичнопередвиборчий тур для того, аби «розширити коло спілкування та залучити додіалогу громадські організації, профспілки та інші об’єднання громадян».

Зараз поки залишимо за дужками питання, чому Юлія Тимошенкотак наполягає на невисуванні єдиного кандидата від опозиції в першому турі тачи була б вона настільки категоричною, якби була на волі й могла балотуватися. Такожне чіпатимемо теми одночасного балотування «від опозиції» Ющенка, Костенка,Гриценка, Порошенка та інших видатних діячів сучасності, що разом з гризнею між«топ-опозиціонерами» призведе до величезного розриву між опозиційним кандидатом(якщо він таки вийде у другий тур) та чинним президентом. Не нагадуватимемотакож, що подібний розрив (майже у 10%) спричинить апатію та дезорієнтаціюкритично налаштованого до влади виборця, що призведе до повторення ситуації2010 року.

Зауважимо лише на тому, що українці так і лишаютьсяукраїнцями, які грають у свою улюблену гру «граблі» (проте зараз вже – у віртуальномуінформаційному просторі), а Україна – Україною. Країною, де кількість граблів на душу політиків дорівнює кількості бажань на них наступити.