"Граблі-Online"

Віртуальне протистояння в середовищі опозиціонерів, спричинене дискусією з приводу доцільності висунення єдиного кандидата в першому турі президентських виборів, наприкінці минулого тижня набуло більш конкретних рис. Представниця партії УДАР Ірина Геращенко в програмі Савіка Шустера (хто б сумнівався!) чітко й однозначно заявила: незважаючи на всі аргументи колег-опозиціонерів, партія наполягає на об’єднанні всіх опонентів влади саме перед першим туром виборів. «УДАР займає єдину правильну позицію - що має бути єдиний кандидат від опозиції у першому турі», - заявила вона.

На думку Геращенко, висунення опозицією єдиного кандидата в президенти вже в першому турі є вимогою виборців. «Це вимога наших виборців, які на кожній зустрічі питають: ви домовитеся між собою? Ви висунете ту людину від народу, яка переможе кандидата від влади?» Також нардеп зазначила: УДАР переконаний, що опозиції вдасться визначити такого кандидата і при цьому ніякого протистояння і сварок між опозиційними лідерами не буде.

Ну, з тезою про те, що «ніякого протистояння і сварок між опозиційними лідерами не буде» пані Геращенко, яка є досвідченим політиком і пройшла не одну виборчу кампанію, явно погарячкувала:). Але спишемо це на її глибокі знання цільової аудиторії каналу «Інтер» та того, що цій аудиторії треба говорити :) :) :).

Більш цікаве наступне – соратник пані Геращенко, народний депутат Павло Розенко заявив українському «Комерсанту», що рішення про висунення єдиного кандидата має прийматися на підставі даних соціологічних досліджень. «Такі опитування повинні проводитися у 2014 році регулярно та показувати динаміку рейтингів лідерів опозиційних партій», -- підкреслив він.

Представники партії УДАР, обгрунтовуючи в принципі грамотну і правильну ідею єдиного кандидата від опозиції в першому турі, насправді останніми мали б говорити про соціологію, як метод його визначення. Тому що всі пам’ятають схожі чвари між щирими друзями з УДАРу і «Батьківщини» на останніх парламентських виборах за право визначення «єдиних кандидатів від опозиції» в мажоритарних округах. Якщо пам’ятають не всі, то нагадаю: наприклад, в столичних округах «ударівці» наполягали, що саме їх люди мають бути єдиними кандидатами, бо, мовляв, про це говорять опитування громадської думки. При цьому дані цієї соціології спочатку інсайдерськими методами потрапляли в ЗМІ з «джерел в штабах», а потім широко висвітлювалися на різноманітних прес-конференціях та безкінечних круглих столах. В результаті – після запеклої боротьби з поливанням одне одного помиями та лайном (привіт Ірині Геращенко, яка каже, що сварок між опозиційними лідерами не буде!) на всіх спірних округах перемогли висуванці «Батьківщини». Коментарі тут зайві.

Але менше з тим – виступ пані Геращенко, яка, фактично, для чогось перевела дискусію в активну фазу, закономірно призвів до очікуваного результату. Олександр Турчинов почав розмахувати якимось папірцем, підписаним Кличко, Яценюком та Тягнибоком, де сказано про єдність опозиційних сил і необхідність висунення єдиного кандидата у другому турі, а функціонери «Свободи» безкомпромісно та невибагливо заявили, що їх «єдиним кандидатом» буде Олег Тягнибок. Кличко зробив вигляд, що образився і діловито рушив у фактично передвиборчий тур для того, аби «розширити коло спілкування та залучити до діалогу громадські організації, профспілки та інші об’єднання громадян».

Зараз поки залишимо за дужками питання, чому Юлія Тимошенко так наполягає на невисуванні єдиного кандидата від опозиції в першому турі та чи була б вона настільки категоричною, якби була на волі й могла балотуватися. Також не чіпатимемо теми одночасного балотування «від опозиції» Ющенка, Костенка, Гриценка, Порошенка та інших видатних діячів сучасності, що разом з гризнею між «топ-опозиціонерами» призведе до величезного розриву між опозиційним кандидатом (якщо він таки вийде у другий тур) та чинним президентом. Не нагадуватимемо також, що подібний розрив (майже у 10%) спричинить апатію та дезорієнтацію критично налаштованого до влади виборця, що призведе до повторення ситуації 2010 року.

Зауважимо лише на тому, що українці так і лишаються українцями, які грають у свою улюблену гру «граблі» (проте зараз вже – у віртуальному інформаційному просторі), а Україна – Україною. Країною, де кількість граблів на душу політиків дорівнює кількості бажань на них наступити.