Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
24.08.2016 22:44

Я – українець

Политический консультант, аналитик

Цей есей було написано доволі давно у відповідь на популярні тоді в інтернеті розмисли російськомовного українця про українську ідентичність. Питання не втратило актуальності і сьогодні.

 Я народився у державі, кордони якої простягалися від Карпат до Тихого океану... Зі шкільної лави мені в голову вбивали слова гімну тієї, тепер вже неіснуючої, імперії: “Славься Отечество наше свободное”, тому не дивно, що вони й досі не стерлися з моєї пам‘яті, але в моєму серці викарбувані інші слова: “Душу й тіло ми положимо за нашу свободу” – і тому я ніколи не вдягну на себе футболку з написом “СССР”, навіть, якщо це дуже стильно чи модно... Проте, боюся, вишиванка мені не пасуватиме....Я українець?

Я виріс на Сході – там, де Сонце ввечері ховається не за маківки церков, а за вершини териконів. Там на парканах чомусь пишуть виключно слово з трьох літер, хоча під ними, насправді, лежить вугілля... Три слова російською мовою, у моєму рідному місті були не просто важливі – вони лунали й лунають постійно і всюди....

Для того щоб мати право на власну точку зору на Донбасі треба вміти добре битися, а не танцювати гопак чи вальс... Але шрами лише прикрашають чоловіка... В той час я мріяв грати за київське “Динамо”, а пізніше вболіва в за донецький “Шахтар”... Я українець?

Я закінчив школу з російською мовою навчання. Мене нудило на уроках української мови і літератури, програму з яких складали “люди в гражданском” з єдиною метою відбити щонайменше бажання знати рідну літературу... Моя вчителька з російської мови була готова вбити “рухівця”, але ставилася поблажливо до того, що я носив на лацкані піджаку жовто-блакитний прапорець... бо я вигравав олімпіади з російської літератури... Я українець?

У 1991 році я спеціально поїхав з батьком на виборчу дільницю і власноручно проголосував за Незалежність на бабусиному бюлетені.... До речі, моя бабуся походить з давнього грецького роду.... Я українець?

Моя кров червона. Я чудово знаю, що вона не жовто-блакитна, бо неодноразово мав нагоду бачити її... Проте прекрасно пам‘ятаю як мій дід – офіцер радянської армії із захопленням і повагою розказував, про хлопців у жовтих сорочках з синіми комірцями, які писали своєю кров‘ю: “Помираю, але не здаюся. Слава Україні!” Дід не приєднався до них... Він українець?

Я відмінюю слова “кіно” й “пальто”, бо так вимагає граматика мови моїх предків, чиї імена, насправді, вже давно забуті й стерті не лише з плит, а навіть з нашої пам‘яті... Замість їхніх імен, вулиці та майдани, парки та проспекти нашої держави (хоча хіба вона наша?) називаються на честь їхніх дійсно незабутих катів (вибачте, хотів написати – братів)....Ми українці?

Я не перепливав Дніпро, але чудово розумію чому у Запоріжжі не можна будувати мости через Хортицю... Я ненавиджу коли з Т.Шевченка роблять черговий ідол, портрет якого разом з рушниками має бути в кожній оселі чи кабінеті, але щиро шкодую, що на моєму столі не лежить “Кобзар” і що я не маю часу щоб бодай переглянути його...

Я навіть не уявляю, які три слова можуть виявитися найважливішими в моєму житті.... Хто знає якою мовою я їх скажу?

Я бачив цю землю крізь ілюмінатор Боїнга... проте у мене не було можливості не повертатися сюди... Натомість , часто я хочу поїхати звідси. Назавжди. Туди, де неонові міста й силіконові – ні не подруг и, а долини ; де вулиці не називають на честь загарбників, де у людей є можливість заробити, а не лише “замутить” гроші (хай на останніх й зображені не поети), де вірші пишуть не на партах, а у книгах, де студенти підробляють розвозячи піцу, а не створюючи за 50 грн. масовку на демонстраціях...

Мені набридли “патріоти з мерседесів” на трибунах, які таки дотримуються слова і заради своїх власних інтересів “і словом і ділом” готові направляти інших помирати у шанці... Негідники, для яких патріотизм став останнім притулком....

Мені все це набридло!

Але я не поїду...

Чому?!

Можливо тому що я українець...

Моя мати з Чечні. Вона не співала мені українських колискових . Я вже не згадаю поцілунку на Андріївському узвозі . М ені не сняться соняшники і небо .

То все ж таки, що це значить: “Бути українцем?”  

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net