Я – українець
Цей есей було написано доволі давно у відповідь на популярні тоді в інтернеті розмисли російськомовного українця про українську ідентичність. Питання не втратило актуальності і сьогодні.
Я народився у державі, кордони якої простягалися від Карпат до Тихого океану... Зі шкільної лави мені в голову вбивали слова гімну тієї, тепер вже неіснуючої, імперії: “Славься Отечество наше свободное”, тому не дивно, що вони й досі не стерлися з моєї пам‘яті, але в моєму серці викарбувані інші слова: “Душу й тіло ми положимо за нашу свободу” – і тому я ніколи не вдягну на себе футболку з написом “СССР”, навіть, якщо це дуже стильно чи модно... Проте, боюся, вишиванка мені не пасуватиме....Я українець?
Я виріс на Сході – там, де Сонце ввечері ховається не за маківки церков, а за вершини териконів. Там на парканах чомусь пишуть виключно слово з трьох літер, хоча під ними, насправді, лежить вугілля... Три слова російською мовою, у моєму рідному місті були не просто важливі – вони лунали й лунають постійно і всюди....
Для того щоб мати право на власну точку зору на Донбасі треба вміти добре битися, а не танцювати гопак чи вальс... Але шрами лише прикрашають чоловіка... В той час я мріяв грати за київське “Динамо”, а пізніше вболіва в за донецький “Шахтар”... Я українець?
Я закінчив школу з російською мовою навчання. Мене нудило на уроках української мови і літератури, програму з яких складали “люди в гражданском” з єдиною метою відбити щонайменше бажання знати рідну літературу... Моя вчителька з російської мови була готова вбити “рухівця”, але ставилася поблажливо до того, що я носив на лацкані піджаку жовто-блакитний прапорець... бо я вигравав олімпіади з російської літератури... Я українець?
У 1991 році я спеціально поїхав з батьком на виборчу дільницю і власноручно проголосував за Незалежність на бабусиному бюлетені.... До речі, моя бабуся походить з давнього грецького роду.... Я українець?
Моя кров червона. Я чудово знаю, що вона не жовто-блакитна, бо неодноразово мав нагоду бачити її... Проте прекрасно пам‘ятаю як мій дід – офіцер радянської армії із захопленням і повагою розказував, про хлопців у жовтих сорочках з синіми комірцями, які писали своєю кров‘ю: “Помираю, але не здаюся. Слава Україні!” Дід не приєднався до них... Він українець?
Я відмінюю слова “кіно” й “пальто”, бо так вимагає граматика мови моїх предків, чиї імена, насправді, вже давно забуті й стерті не лише з плит, а навіть з нашої пам‘яті... Замість їхніх імен, вулиці та майдани, парки та проспекти нашої держави (хоча хіба вона наша?) називаються на честь їхніх дійсно незабутих катів (вибачте, хотів написати – братів)....Ми українці?
Я не перепливав Дніпро, але чудово розумію чому у Запоріжжі не можна будувати мости через Хортицю... Я ненавиджу коли з Т.Шевченка роблять черговий ідол, портрет якого разом з рушниками має бути в кожній оселі чи кабінеті, але щиро шкодую, що на моєму столі не лежить “Кобзар” і що я не маю часу щоб бодай переглянути його...
Я навіть не уявляю, які три слова можуть виявитися найважливішими в моєму житті.... Хто знає якою мовою я їх скажу?
Я бачив цю землю крізь ілюмінатор Боїнга... проте у мене не було можливості не повертатися сюди... Натомість , часто я хочу поїхати звідси. Назавжди. Туди, де неонові міста й силіконові – ні не подруг и, а долини ; де вулиці не називають на честь загарбників, де у людей є можливість заробити, а не лише “замутить” гроші (хай на останніх й зображені не поети), де вірші пишуть не на партах, а у книгах, де студенти підробляють розвозячи піцу, а не створюючи за 50 грн. масовку на демонстраціях...
Мені набридли “патріоти з мерседесів” на трибунах, які таки дотримуються слова і заради своїх власних інтересів “і словом і ділом” готові направляти інших помирати у шанці... Негідники, для яких патріотизм став останнім притулком....
Мені все це набридло!
Але я не поїду...
Чому?!
Можливо тому що я українець...
Моя мати з Чечні. Вона не співала мені українських колискових . Я вже не згадаю поцілунку на Андріївському узвозі . М ені не сняться соняшники і небо .
То все ж таки, що це значить: “Бути українцем?”
- Комерційний арбітраж на енергоринку ЄС: як захистити інтереси українських трейдерів Ростислав Никітенко 14:33
- Полтавський Мамай, СБУ, "октябрята", ДБР… Що скаже Вища рада правосуддя? Лариса Гольник 12:54
- Українські біженці після 3-х років за кордоном Володимир Горковенко 11:34
- Криворізька міська клінічна лікарня №2 стане університетською лікарнею європейського рівня Олена Криворучкіна 09:17
- Як не купити кота в мішку: філософія безпечної покупки нерухомості в 2025 році Світлана Приймак вчора о 23:43
- Як розвивати бізнес в умовах постійних змін і передбачуваної невизначеності? Сильвія Красонь-Копаніаж вчора о 22:44
- Чому нас має навчити замороження USAID і "Голосу Америки"? Любов Шпак вчора о 12:02
- Рашистська федерація намагається повернутися у великий спорт Володимир Горковенко вчора о 11:06
- Як стрес впливає на інтимне життя: що важливо знати Юлія Буневич 22.03.2025 14:48
- Як власникам бізнесу використовувати ШІ для стратегічного планування та маркетингу Катерина Мілютенко 22.03.2025 13:56
- Гральний бізнес у новій ері: "ПлейСіті" змінює правила гри в Україні Дмитро Зенкін 22.03.2025 12:00
- Резервні копії під загрозою. Що ви можете зробити прямо зараз Андрій Михайленко 21.03.2025 15:02
- Розширюємо горизонти бізнесу: Спрощення міжнародних платежів для МСБ Любов Даниліна 21.03.2025 12:34
- Як підготувати бізнес до виходу на новий ринок? Анна Нечаєва 20.03.2025 14:59
- Трамп, путін і барабани Страдіварі Андріян Фітьо 19.03.2025 21:39
-
Аграрні прибутки Веревського, Косюка та Лейві значно більші, ніж BlackRock та родини Каргіллів
Інфографіка 2297
-
Психологія нестабільності: як працює психіка у стані невизначеності і що з цим робити
Життя 2142
-
Ошукані мешканці в Києві самі завершили будівництво будинку. Ось що з цього вийшло
Бізнес 1881
-
Музика та мільйони: десятка співаків, які володіють бізнес-імперіями
Життя 1547
-
"Білосніжка" в кіно: нове переосмислення культової казки Disney
Життя 1421