Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
24.12.2015 12:15

Кінець "доби паразитичного прошарку" та реформи

Политический консультант, аналитик

Спостерігаючи за розмовами про необхідність проведення радикальних реформ в Україні, а подекуди і беручи участь у цих розлогих і безплідних дискусіях, мимоволі пригадую щирий подив героя однієї з казок М.Є. Салтикова-Щедріна – генерала, який був шокований

Спостерігаючи за розмовами про необхідність проведення радикальних реформ в Україні, а подекуди і беручи участь у цих розлогих і безплідних дискусіях, мимоволі пригадую щирий подив героя однієї з казок М.Є. Салтикова-Щедріна – генерала, який був шокований тим, що, виявляється, смажені рябчики не ростуть на деревах.

На превеликий жаль, до хрипоти сперечаючись на всіх рівнях – від тролейбуса до Адміністрації Президента – більшість українців уподібнюються вищезгаданому недолугому генералу із сатиричного твору російського класика.

Як би банально чи тривіально не звучало, але реформи, як і смажені рябчики, не ростуть не деревах. Реформи не відбуваються самі по собі. Завжди мусить бути суб‘єкт, який задумує, планує, організовує і проводить реформи. Більше того, у будь-яких соціальних змін завжди є супротивники, які воліють, щоб все лишалося так, як є, і розглядають реформи як загрозу своєму панівному статус-кво. Отже, проводячи реформи завжди доводиться долати запеклий супротив тих, хто виступає проти змін.

Тому, плануючи та проводячи реформи завжди треба чітко усвідомлювати кілька принципово важливих речей: по-перше, чиї інтереси реформи зачіпатимуть і чиєму соціальному та матеріальному статусу вони потенційно загрожують; по-друге, в чиїх інтересах будуть проводитися реформи і хто матиме з них основний зиск.

Відповідь на ці два питання дозволяє зорієнтуватися на яку соціальну групу можна буде опертися у боротьбі проти тих, хто виступатиме проти реформ.

Зрештою, із шкільного курсу загальної історії більшість мусила б винести ідіоматичний вислів: "реформи того чи іншого історичного діяча проводилися в інтересах тієї чи іншої соціальної верстви".

Це ази теорії.

На практиці, простою мовою вищевикладене виглядатиме дуже просто.

Змінити ситуацію можуть лише ті, кого вона не влаштовує. Люди, яких наявний стан речей задовольняє, а тим більше забезпечує їм панівне становище, ніколи не стануть ані ініціаторами, ані провідниками соціальних змін. Це по-перше.

По-друге, змінити ситуацію може лише той, хто володіє відповідними ресурсами, для того, щоб виграти конкурентну боротьбу проти тих, хто виступає за збереження наявного ладу. До влади нікого і ніколи "не пускали", до влади приходять ті, хто виявляється сильнішим, організованішим, вмотивованішим.

У нинішній Україні, на превеликий жаль, склалася ситуація, яка практично унеможливлює цілеспрямоване, свідоме перетворення системи соціальних практик. Чому? Тому що ті, хто володіють необхідними ресурсами для здійснення перетворень, абсолютно не зацікавлені у зміні наявного ладу, оскільки саме цей лад і є джерелом їхнього "ресурсного" статусу. Водночас, ті, хто вимагає змін, наразі не мають необхідних ресурсів для відповідних перетворень. Більше того, за нинішніх обставин ресурси можуть з‘являтися лише у тих, хто укорінений у наявну систему визискування.

"Се ля ві", - як кажуть французи. У ситуації, коли купка людей контролює левову частку економіки, політика буде з необхідністю контролюватися цією самою купкою людей.

Власне кажучи, нинішній склад парламенту переконливо продемонстрував, що люди, які мають необхідні ресурси можуть створити скільки завгодно нових "демократичних політичних проектів" та запалити сотні "нових зірок української політики", і всі ці "новоутворення" будуть відстоювати інтереси своїх спонсорів. І всі ці "прогресивні новоутворення" використовуються справжніми володарями винятково у боротьбі, що точиться не за докорінну зміну системи, а за зміну тих, хто буде використовувати цю систему собі на користь. Простіше кажучи, основне питання нинішнього порядку денного - це не перехід від феодалізму до капіталізму, а заміна одного феодала іншими.

Проекти та лідери, не підтримані тими, хто має ресурси, за нинішніх умов, ніколи не потраплять до вищої політичної ліги, а відповідно не матимуть необхідних важелів та можливостей визначати розвиток суспільства.

Все це, на перший погляд, видається вельми песимістичним. Проте є оптимістичні тенденції.

Економічна модель, яка виникла на світанку Незалежності і породила потворну політичну модель, вичерпує запас  міцності. У небуття йде "економіка", де за влучним визначенням одного відомого західного вченого домінували "рентозбирачі". Це відбувається в силу об‘єктивних причин: війна на Сході, зростання цін на газ, остаточний занепад основних фондів, зміна кон'юнктури на світових ринках тощо. Нинішній панівний клас – БАНКРУТ: ідейний, світоглядний і фінансовий.

 Отже, теперішній паразитичний, панівний клас, сформований з партноменклатури та кримінальних елементів, які нічого не створюючи, майже 25 років ділили спадок УРСР, приречений на зникнення.

Питання і інтрига полягає лише у тому, хто прийде на зміну цьому паразитичному класу. Чи будуть це представники продуктивного класу? Продукти якого технологічного укладу (за термінологією Е.Тофлера) вони будуть створювати? 

Відповіді на ці питання і визначать напрямок майбутніх реформ.

Справа у тому, що реформи у "аграрній наддержаві", якою хотіли б бачити Україну окремі вітчизняні політики-невігласи, будуть нагадувати "Закони Хамураппі", написані в "аграрній наддержаві" кілька тисяч рокі тому, і звісно, такі реформи будуть принципово відрізнятися від можливих реформ, які проводитимуть ті, хто робитиме ставку на ІТ сектор 

А наразі доводиться констатувати: поки що на обрії не проглядається жодної соціальної групи, вмотивованої та спроможної економічно та політично модернізувати Україну.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net