Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
24.12.2015 12:15

Кінець "доби паразитичного прошарку" та реформи

Політичний консультант, аналітик

Спостерігаючи за розмовами про необхідність проведення радикальних реформ в Україні, а подекуди і беручи участь у цих розлогих і безплідних дискусіях, мимоволі пригадую щирий подив героя однієї з казок М.Є. Салтикова-Щедріна – генерала, який був шокований

Спостерігаючи за розмовами про необхідністьпроведення радикальних реформ в Україні, а подекуди і беручи участь у цихрозлогих і безплідних дискусіях, мимоволі пригадую щирий подив героя однієї з казокМ.Є. Салтикова-Щедріна – генерала, який був шокований тим, що, виявляється, смаженірябчики не ростуть на деревах.

На превеликий жаль, до хрипоти сперечаючись на всіхрівнях – від тролейбуса до Адміністрації Президента – більшість українців уподібнюютьсявищезгаданому недолугому генералу із сатиричного твору російського класика.

Як би банально чи тривіально не звучало, алереформи, як і смажені рябчики, не ростуть не деревах. Реформи не відбуваютьсясамі по собі. Завжди мусить бути суб‘єкт, який задумує, планує, організовує іпроводить реформи. Більше того, у будь-яких соціальних змін завжди єсупротивники, які воліють, щоб все лишалося так, як є, і розглядають реформи якзагрозу своєму панівному статус-кво. Отже, проводячи реформи завжди доводиться долатизапеклий супротив тих, хто виступає проти змін.

Тому, плануючи та проводячи реформи завжди требачітко усвідомлювати кілька принципово важливих речей: по-перше, чиї інтересиреформи зачіпатимуть і чиєму соціальному та матеріальному статусу вони потенційнозагрожують; по-друге, в чиїх інтересах будуть проводитися реформи і хто матимез них основний зиск.

Відповідь на ці два питання дозволяє зорієнтуватисяна яку соціальну групу можна буде опертися у боротьбі проти тих, хтовиступатиме проти реформ.

Зрештою, із шкільного курсу загальної історіїбільшість мусила б винести ідіоматичний вислів: "реформи того чи іншогоісторичного діяча проводилися в інтересах тієї чи іншої соціальноїверстви".

Це ази теорії.

На практиці, простою мовою вищевикладене виглядатимедуже просто.

Змінити ситуацію можуть лише ті, кого вона невлаштовує. Люди, яких наявний стан речей задовольняє, а тим більше забезпечуєїм панівне становище, ніколи не стануть ані ініціаторами, ані провідникамисоціальних змін. Це по-перше.

По-друге, змінити ситуацію може лише той, хтоволодіє відповідними ресурсами, для того, щоб виграти конкурентну боротьбупроти тих, хто виступає за збереження наявного ладу. До влади нікого і ніколи"не пускали", до влади приходять ті, хто виявляється сильнішим,організованішим, вмотивованішим.

У нинішній Україні, на превеликий жаль, склаласяситуація, яка практично унеможливлює цілеспрямоване, свідоме перетвореннясистеми соціальних практик. Чому? Тому що ті, хто володіють необхідними ресурсамидля здійснення перетворень, абсолютно не зацікавлені у зміні наявного ладу,оскільки саме цей лад і є джерелом їхнього "ресурсного" статусу.Водночас, ті, хто вимагає змін, наразі не мають необхідних ресурсів длявідповідних перетворень. Більше того, за нинішніх обставин ресурси можутьз‘являтися лише у тих, хто укорінений у наявну систему визискування.

"Се ля ві", - як кажуть французи. Уситуації, коли купка людей контролює левову частку економіки, політика буде знеобхідністю контролюватися цією самою купкою людей.

Власне кажучи, нинішній склад парламентупереконливо продемонстрував, що люди, які мають необхідні ресурси можутьстворити скільки завгодно нових "демократичних політичних проектів"та запалити сотні "нових зірок української політики", і всі ці"новоутворення" будуть відстоювати інтереси своїх спонсорів. І всі ці "прогресивні новоутворення" використовуються справжніми володарями винятково у боротьбі, що точиться не за докорінну зміну системи, а за зміну тих, хто буде використовувати цю систему собі на користь. Простіше кажучи, основне питання нинішнього порядку денного - це не перехід від феодалізму до капіталізму, а заміна одного феодала іншими.

Проекти та лідери, не підтримані тими, хто маєресурси, за нинішніх умов, ніколи не потраплять до вищої політичної ліги, а відповідно не матимутьнеобхідних важелів та можливостей визначати розвиток суспільства.

Все це, на перший погляд, видається вельмипесимістичним. Проте є оптимістичні тенденції.

Економічна модель, яка виникла на світанкуНезалежності і породила потворну політичну модель, вичерпує запас  міцності. У небуття йде "економіка",де за влучним визначенням одного відомого західного вченого домінували "рентозбирачі".Це відбувається в силу об‘єктивних причин: війна на Сході, зростання цін нагаз, остаточний занепад основних фондів, зміна кон'юнктури на світових ринкахтощо. Нинішній панівний клас – БАНКРУТ: ідейний, світоглядний і фінансовий.

 Отже, теперішнійпаразитичний, панівний клас, сформований з партноменклатури та кримінальнихелементів, які нічого не створюючи, майже 25 років ділили спадок УРСР,приречений на зникнення.

Питання і інтрига полягає лише у тому, хто прийдена зміну цьому паразитичному класу. Чи будуть це представники продуктивногокласу? Продукти якого технологічного укладу (за термінологією Е.Тофлера) вонибудуть створювати? 

Відповіді на ці питання і визначать напрямок майбутніх реформ.

Справа у тому, що реформи у "аграрній наддержаві", якою хотіли б бачити Україну окремі вітчизняні політики-невігласи, будуть нагадувати "Закони Хамураппі", написані в "аграрній наддержаві" кілька тисяч рокі тому, і звісно, такі реформи будуть принципово відрізнятися від можливих реформ, які проводитимуть ті, хто робитиме ставку на ІТ сектор 

А наразі доводиться констатувати: поки що на обріїне проглядається жодної соціальної групи, вмотивованої та спроможної економічнота політично модернізувати Україну.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи