Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
23.12.2011 21:35

Конституція України: потрібен новий правозастосовчий підхід (част. 3)

Практикуючий юрист

Продовження. Початок (частина 1) цієї статті була надрукована 21.12.2011 о 21.22; продовження (частина 2) -22.12.2011 о 21.27

        /Продовження. Частина 1 цієї статті була надрукована 21.12.2011; частина 2 -22.12.2011/

         Для зручності, перед кожним підпунктом моделі (варіанту) рішення будуть розміщені підзаголовки (КСУ в своїх рішеннях, зазвичай, такого не робить).
         Крім того, оскільки пункти 1 та 2 мотивувальної частини рішення мають суто описовий характер, одразу ж почну з пункту, в якому КСУ наводить обґрунтування свого рішення, тобто з пункту 3.

          Модель (варіант) мотивувальної (пункт 3) та резолютивної частин рішення КСУ.

        « … 3. Конституційний Суд України, вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, виходить з такого.

         3.1. Про головний обов’язок КСУ.
       Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають  зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

        Відповідно до статті 2 Закону України «Про Конституційний Суд України», завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України  як Основного Закону держави на всій території України.

        Системний аналіз змісту частини 2 статті 3 Конституції України та статті 2 Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави для висновку, що головним обов’язком Конституційного Суду України, як єдиного органу конституційної юрисдикції, є утвердження та забезпечення прав і свобод людини під час розгляду кожної справи, яка перебуває в провадженні Конституційного Суду України. При цьому, завдання Конституційного Суду України по гарантуванню верховенства Конституції України означає здійснення Конституційним Судом України діяльності, спрямованої безпосередньо на утвердження та забезпечення прав і свобод людини, які визначені Конституцією України, а також прав і свобод, які визначені в законах України (частина  друга статті 22, пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України). Утвердження прав і свобод людини під час розгляду конституційної справи відбувається шляхом дослідження певного права чи свободи, зокрема, визначення його змісту, тлумачення, описання в рішенні. Забезпечення прав і свобод людини під час розгляду конституційної справи відбувається шляхом визначення та аналізу тих норм законодавства, за допомогою яких відбувається реалізація цих прав і свобод.
       Таким чином, виконуючи свій головний обов’язок та завдання, Конституційний Суд України зобов’язаний у кожному своєму рішенні, яке приймається за результатами розгляду конкретної справи, визначити (назвати) те право чи свободу людини, яке підлягає утвердженню та забезпеченню, розкрити його зміст та механізми реалізації.

          3.2. Визначення права, яке підлягає утвердженню та забезпеченню у даній справі.
         Проаналізувавши доводи конституційного подання, Конституційний Суд України дійшов висновку, що правом, яке підлягає утвердженню та забезпеченню під час конституційного провадження у даній справі є право народу України на внесення змін до Конституції України. Дане право випливає зі змісту статей 5, 75 та пункту 1 частини 1 статті 85 Конституції України, відповідно до яких народ України через Верховну Раду України має право на внесення змін до Конституції України.
       Право на внесення змін до Конституції України визначається та забезпечується такими законодавчими нормами:
        - частиною 2 статті 5 Конституції України, відповідно до якої носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування;
        - статтею 75 Конституції України, відповідно до якої єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.
         - пунктом 1 частини 1 статті 85 Конституції України, відповідно до якої до повноважень Верховної Ради України належить внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;
        - статтею 155 Конституції України, відповідно до якої законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу I “Загальні засади”, розділу III “Вибори. Референдум” і розділу XIII “Внесення змін до Конституції України” вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України;
        - частиною першою статті 94 Конституції України, відповідно до якої закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України;
        - пунктом 29 частини 1 статті 106 Конституції України, відповідно до якої Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
       - частиною другою статті 94 Конституції України, відповідно до якої Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його;
        - частиною п’ятою статті 94 Конституції України, відповідно до якої закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

             3.3. Зміст та умови реалізації права, яке підлягає утвердженню та забезпеченню у даній.
         Аналіз вищезазначених норм, якими визначається право на внесення змін до Конституції України, дає можливість окреслити умови, які є обов’язковими для реалізації даного права, і недодержання яких призведе до його порушення. 
        Такими умовами є:
        а) Правомочність Верховної Ради України.
      Як роз’яснив Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002, Верховна Рада  України  є повноважною,  тобто правомочною приймати  закони  і  реалізовувати інші конституційно визначені повноваження, за умов обрання не менш як  двох  третин  від  її конституційного складу і складення новообраними народними депутатами    України  присяги;
        б) Наявність в сесійній залі в день голосування законопроекту про внесення змін до Конституції України не менше 2/3 конституційного складу Верховної Ради України;
        в) внесення законопроекту про внесення змін до Конституції України на розгляд Верховної Ради України на її пленарному засіданні;
        г) обговорення законопроекту про внесення змін до Конституції України народними депутатами на пленарному засіданні Верховної Ради України;
         д) голосування за законопроект про внесення змін до Конституції України не менш, як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України;
        є) підписання закону про внесення змін до Конституції України Головою Верховної Ради України та передача його Президенту України;
       ж) підписання закону про внесення змін до Конституції України Президентом України;
         з) офіційне оприлюднення закону про внесення змін до Конституції України.

        Враховуючи вищезазначене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зміст права на внесення змін до Конституції України полягає у сукупній єдності трьох складових:
       а) безпосередній діяльності народних депутатів по прийняттю закону про внесення змін до Конституції України на пленарному засіданні під час роботи сесії Верховної Ради України;
       б)  підписання прийнятого закону Президентом України;
     в) доведення прийнятого закону до громадян шляхом його офіційного оприлюднення.
     В контексті вищезазначеного, Конституційний Суд України зауважує, що діяльність суб’єктів законодавчої ініціативи та відповідних органів Верховної Ради України (зокрема, профільних комітетів) по підготовці законопроекту, а також діяльність інших державних органів, які приймають участь у підготовці законопроектів (в тому числі і діяльність Конституційного Суду України по наданню висновку щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції України) не є ні обов’язковою умовою, ні складовою змісту права народу України на внесення змін до Конституції України.

              3.4. Щодо утвердження та забезпечення Верховною Радою України  права на внесення змін до Конституції України.
         Вивчивши матеріали даної справи, враховуючи вищезазначений зміст права на внесення змін до Конституції України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що під час прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (далі — Закон № 2222) не було порушене право народу України на внесення змін до Конституції України.    Цей висновок обґрунтовується таким:
        а) Склад Верховної Ради України, який прийняв Закон № 2222, обраний у відповідності з вимогами Закону України “Про вибори народних депутатів України” від 18 жовтня 2001 року № 2766-III, що дає підстави вважати його легітимним.
       б) На сорок восьмому пленарному засіданні шостої сесії Верховної Ради України четвертого скликання, яке відбулось 8 грудня 2004 року і на якому був прийнятий Закон № 2222, зареєструвалось 426 народних депутатів тобто більше 2/3 конституційного складу Верховної Ради України.  В ході даного пленарного засідання, народні депутати провели обговорення проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України» № 4180 (далі – законопроект № 4180), після чого головуючий у Верховній Раді України поставив законопроект № 4180 на голосування. Під час голосування, за законопроект № 4180 проголосувало 402 народні депутати тобто більше, ніж 2/3 конституційного складу Верховної Ради України, після чого він одразу ж був підписаний Президентом України Кучмою Л.Д. в сесійній залі.
       Вищезазначені факти підтверджуються стенограмою сорок восьмого пленарного засідання шостої сесії Верховної Ради України четвертого скликання, яке відбулось 8 грудня 2004 року.
          в) У відповідності з частин 2, 3 та 5 статті 94 Конституції України, Закон № 2222 був офіційно оприлюднений шляхом опублікування в газеті «Голос України» № 233 (спецвипуск) від 08.12.2004р. та в газеті «Урядовий кур’єр» № 236 від 10.12.2004р., а також в інших офіційних виданнях.

          Виходячи з викладеного, Конституційний Суд робить висновок, що під час прийняття Закону № 2222, Верховною Радою України було утверджено та забезпечено право народу України на внесення змін до Конституції України в повному обсязі і у відповідності до змісту цього права, що свідчить про дотримання Верховною Радою України вимог статті 5 та частини 2 статті 19 Конституції України.

             3.5. Щодо порушення статті 159 Конституції України під час підготовки законопроекту № 4180.
          В своєму конституційному поданні народні депутати посилаються на те, що Верховна Рада України порушила статтю 159 Конституції України, оскільки 8 грудня 2004 року розглянула законопроект про внесення змін до Конституції України без звернення до Конституційного Суду України для одержання висновку та прийняла Закон № 2222 за відсутності відповідного висновку Конституційного Суду України.
          Дане твердження не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи. 
         Так, відповідно до статті 159 Конституції України, законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції.
          10 грудня 2003 року Конституційний Суд України дав висновок № 3-в/2003  щодо відповідності законопроекту № 4180 вимогам статей 157 і 158 Конституції  України у справі про внесення  змін до статей 76,  78,  81,  82 та інших Конституції України.
          23 червня 2004 року, в процесі доопрацювання законопроекту № 4180 та попереднього його  схвалення  більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, до нього були внесені зміни, у тому числі доповнення, уточнення  формулювань  приписів та редакційні правки. На законопроект № 4180 з внесеними  до  нього поправками, Конституційний Суд України також надав відповідний висновок від 12 жовтня 2004 року № 2-в/2004.
         Під час подальшого розгляду законопроекту № 4180 Верховною Радою України до нього знову були внесені поправки (зміни). Однак змінений законопроект № 4180 не був направлений до Конституційного Суду України для надання висновку щодо його відповідності вимогам статей 157 і 158  Конституції  України, а  був  розглянутий  і  ухвалений Верховною  Радою України 8 грудня 2004 року як Закон N 2222.
        Отже, законопроект № 4180 з останніми правками не подавався до Конституційного Суду України для надання висновку, що, на думку Конституційного Суду України, є безумовним порушенням вимог статті 159 Конституції України.
         В той же час, Конституційний Суд України не погоджується з доводами конституційного подання в тому, що порушення вимог статті 159 Конституції України вчинене саме Верховною Радою України, виходячи з такого:
         а) Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002, положення  статті  75 Конституції України у взаємозв'язку з положеннями статей 5,  76,  85 Конституції України треба  розуміти  так,  що Верховна Рада України як орган державної влади є колегіальним органом,  який складають чотириста  п'ятдесят народних депутатів України.  Верховна Рада  України  за  своєю  природою є представницьким органом державної влади і здійснює законодавчу  владу.  Визначення Верховної  Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільноюдіяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій.
        Таким чином, реалізація повноважень Верховної Ради України як колегіального органу здійснюється, по-перше, спільною діяльністю народних депутатів, по-друге, виключно на пленарних засіданнях під час її сесій.
        Вирішення питань направлення законопроектів про внесення змін до Конституції України до Конституційного Суду України для надання висновку щодо відповідності його тексту вимогам статей 157 і 158 Конституції України не належить до тих, які вирішуються спільною діяльністю народних депутатів на пленарних засіданнях Верховної Ради України.
        До того ж, ні Конституція України, ні закони України не відносять до повноважень Верховної Ради України як колегіального органу вирішення питань направлення вищезазначених законопроектів до Конституційного Суду України. Зокрема, відповідно до абзацу 3 пункту 1 даної постанови Верховної Ради України від 11 липня 2003 року N 1116-IV «Про деякі питання порядку підготовки законопроектів про внесення змін до Конституції України до розгляду Верховною Радою України», зареєстрований законопроект про внесення змін до  Конституції України  невідкладно  направляється  суб'єктом  права законодавчої ініціативи, який подав цей законопроект до Верховної Ради України, або Головою Верховної Ради України до Конституційного Суду України для надання висновку щодо відповідності його тексту вимогам статей 157 і 158 Конституції України.
        Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної  влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
        Таким чином, твердження авторів конституційного подання про порушення Верховною Радою України вимог статті 159 Конституції України є помилковим, оскільки направлення законопроекту № 4180 до Конституційного Суду України для надання висновку щодо відповідності його тексту вимогам статей 157 і 158 Конституції України не належить до повноважень Верховної Ради України як колегіального органу.

        б) Відповідно до частини другої та третьої статті 84 Конституції України, рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.
       Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті  94 Конституції України   (справа   щодо   порядку голосування  та повторного розгляду законів Верховною Радою України) від 7 липня 1998 року № 11-рп/1998, положення  статті  75 Конституції, положення частини другої статті 84 Конституції України треба розуміти так, що рішення Верховної Ради України, зокрема закони, постанови, інші акти, а також рішення Верховної Ради України щодо прийняття (відхилення) постатейно законопроектів, поправок до них приймаються лише на пленарному засіданні Верховної Ради України за умови особистої участі народних депутатів України в голосуванні та набрання встановленої Конституцією України, законом про регламент Верховної Ради України кількості голосів на їх підтримку.
        Враховуючи вищенаведене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційним обов’язком Верховної Ради України як колегіального органу, а також окремо взятого народного депутата, є здійснення діяльності, спрямованої на розгляд законопроектів та прийняття законів (у тому числі – і законів про внесення змін до Конституції України) під час пленарних засідань (пункти 1 та 3 статті 85 Конституції України). Ця діяльність здійснюється шляхом голосування кожного народного депутата і за своєю природою є правомірною, якщо вона відбувається на пленарному засіданні у повноважному складі Верховної Ради України та у разі внесення головуючим законопроекту на розгляд. Отже, саме по собі волевиявлення народних депутатів, яке відбувається на пленарному засіданні в повноважному складі Верховної Ради України, апріорі не може кваліфікуватись як порушення. Зокрема, не можна кваліфікувати як порушення, вчинене Верховною Радою України, факт недотримання вимог статті 159 Конституції України, який мав місце до того, як законопроект про внесення змін до Конституції України був поставлений головуючим у Верховній Раді України на голосування.
        Як вбачається з матеріалів справи, 8 грудня 2004 року головуючий у Верховній Раді України поставив на голосування законопроект № 4180 на розгляд Верховної Ради України в пленарному засіданні, який був проголосований 402 народними депутатами. Здійснюючи голосування по законопроекту № 4180, народні депутати діяли правомірно, виконуючи свій конституційний обов’язок, через що відсутні підстави стверджувати, що Верховна Рада України вчинила порушення ст. 159 Конституції України, проголосувавши законопроект № 4180.
         Той факт, що Верховна Рада України розглянула законопроект № 4180 без висновку Конституційного Суду України, свідчить про порушення процедури підготовки цього законопроекту, яке мало місце до його розгляду на пленарному засіданні 8 грудня 2004 року. Однак, само по собі порушення статті 159 Конституції України не заперечує сам факт голосування за законопроект № 4180 та прийняття Закону № 2222 легітимно обраним парламентом, підписання його Президентом України та доведення до народу шляхом його опублікування.
        Процедура підготовки законопроекту відбувається в органах Верховної Ради України, зокрема, у відповідному комітеті Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України (частина 1 статті 1 Закону України «Про комітети Верховної Ради України».
       Крім того, як вбачається з постанови Верховної Ради України від 11 липня 2003 року N 1116-IV «Про деякі питання порядку підготовки законопроектів про внесення змін до Конституції України до розгляду Верховною Радою України», безпосереднє виконання обов’язку по направленню законопроектів про внесення змін до Конституції України до Конституційного Суду України для надання висновку щодо відповідності його тексту вимогам статей 157 і 158 Конституції України покладено на суб'єкта права законодавчої ініціативи, який подав цей законопроект до Верховної Ради України та на Голову Верховної Ради України (абзац 3 пункту 1 даної постанови).
        Таким чином, твердження авторів конституційного подання про порушення з боку Верховної Ради України вимог статті 159 Конституції України, не знайшло свого підтвердження під час розгляду даної конституційної справи.
        В той же час, сам факт порушення вимог статті 159 Конституції України під час здійснення процедури підготовки законопроекту № 4180 (до моменту його внесення на голосування 08 грудня 2004 року) підтверджується матеріалами даної конституційної справи, у зв’язку з чим Конституційний Суд України вважає за необхідне дослідити питання визнання Закону № 2222 неконституційним на підставі статті 152 Конституції України.

                                                               (ДАЛІ  БУДЕ)

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net