Правомірність визначення грошового еквівалента зобов'язань в іноземній валюті

Одним з найпоширеніших способів ухилення від виконання зобов’язань або затягування стягнення заборгованості – є оскарження умов укладеного договору.

Одним з найпоширеніших способів ухилення від виконання зобов’язань або затягування стягнення заборгованості – є оскарження умов укладеного договору, зокрема, і з підстав визначення грошового еквівалента зобов'язань в іноземній валюті.

Хоча відповідні правовідносини чітко врегульовані в національному законодавстві і вищі судові інстанції неодноразово висловлювали свою позицію з даного питання, недобросовісні контрагенти все ж намагаються знайти певні протиріччя у окремих нормативно-правових актах і оспорити умови договору щодо визначення грошового еквівалента зобов'язань в іноземній валюті.

У справі, що наведена нижче, покупець оскаржив положення договору поставки з підстав зазначення ціни товару у гривневому еквіваленті до курсу іноземної валюти (Євро). А звернувся покупець з позовом про визнання недійсним договору поставки лише після звернення правонаступника постачальника до суду з позовом про стягнення заборгованості за вже поставлений, але частково оплачений товар.

Представляючи інтереси постачальника в суді, в якості заперечень проти позову про визнання недійсним договору поставки, з підстав визначення грошового еквівалента зобов'язань в іноземній валюті, послався на наступні обставини.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами ст. 524 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті (дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України  від 04.07.2011 р. у справі № 3-62гс11, від 26.12.2011 р. у справі № 3-141гс11 та від 07.10.2014 р. у справі №3-133гс14).

Наведені доводи підтримані судами першої та апеляційної інстанцій, таким чином, рішення суду про відмову в задоволенні позову недобросовісного контрагента набрало законної сили.

     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2018 р.           

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:    Хрипуна  О.О.

суддів:             Тарасенко К.В.

                         Гончарова С.А.

  при секретарі судового засідання Дроновій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1"

на рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2018

(повний текст рішення складено 25.05.2018)

у справі №_______ (суддя Щербаков С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1»

до 1. Приватного підприємства «ОСОБА_2»;

    2. Фізичної особи-підприємця «ОСОБА_3»;

    3. Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_4»

про визнання договору недійсним

за участю представників:

від позивача: не з'явились,

від відповідача-1: не з'явились,  

від відповідача-2: Аврамов В.П.,

від відповідача-3: не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд суду ТОВ «ОСОБА_1» передано позовні вимоги про  визнання недійсним договору поставки № 11/07-14/1 від 11.07.2014, укладеного між ТОВ «ОСОБА_1» та  ТОВ «ОСОБА_4».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що передбачивши в розділі 4 договору порядок проведення розрахунків тільки в євро та не виразивши ціну договору у грошовій одиниці України - гривні, на думку позивача, сторони порушили вимоги ст. 524 ЦК України, ч. 2 ст. 189 та ч. 2 ст. 198 ГК України, оскільки права проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства позивач та відповідач не мають.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.05.2018 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що умови договору в частині визначення грошового еквіваленту ціни товару в іноземній валюті відповідають положенням чинного на момент укладення договору законодавства та не суперечать жодному нормативно-правовому акту.

Не погоджуючись з судовим рішенням, ТОВ «ОСОБА_1» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2018 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги скаржник посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні обставинам справи. За твердженням скаржника договір суперечить вимогам законодавства України, а саме ст. 99 Конституції України, ст. 203, 215, 216, 236, 524 ЦК України, ст. 189, 198 ГК України, ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" та ч. 1 ст. 3 Декрету КМУ від 19.02.93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ОСОБА_1» на рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2018, розгляд справи призначено на 26.07.2018.

25.07.2018 до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ОСОБА_1» за наявними у матеріалах справи документами.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2018, у зв'язку із перебуванням судді Куксова В.В. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Тищенко О.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2018 справу прийнято до провадження колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Тищенко О.В., Іоннікова І.А.; розгляд справи ухвалено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні 26.07.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2018 розгляд справи призначено на 21.08.2018, залучено відповідачем ТОВ «ОСОБА_4».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2018 задоволено заяву представника ФОП «ОСОБА_3» адвоката Аврамова В.П. про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 20.08.2018, у зв'язку із перебуванням суддів Тищенко О.В. та Іоннікової І.А. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2018 справу прийнято до провадження новим складом колегії та ухвалено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні.

В судове засідання 21.08.2018 представники позивача, відповідачів 1, 3 не з'явились, хоч були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, про що свідчить повідомлення про вручення відповідних поштових відправлень.

Згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні представник відповідача-2 просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скарзі без задоволення з огляду на її безпідставність.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину. Так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст.ст. 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Стаття 99 Конституції України визначає забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Згідно із ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Декрету КМУ від 19.02.93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Стаття 189 ГК України визначає, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Згідно із ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Колегія суддів звертає увагу, що засіб платежу, встановлення ціни у договорі в іноземній валюті, розрахунки сторін договору в іноземній валюті та визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті не є тотожними поняттями.

Згідно із ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України  - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 11.07.2014 між ТОВ «ОСОБА_1» (покупець) та ТОВ «ОСОБА_4» (постачальник) був укладений договір поставки № 11/07-14/1, на умовах якого постачальник зобов'язався здійснити поставку технологічного обладнання, асортимент та кількість якого вказані в специфікації (додаток № 1 до даного договору), яка є невід'ємною частиною даного договору (далі за договором - обладнання), а покупець зобов'язався прийняти обладнання та сплатити за неї ціну у відповідності до умов цього договору.

Розділом 3 договору сторони погодили ціну договору. Зокрема сторони погодили, що ціна договору є формою вираження грошової вартості обладнання, за якою здійснюється поставка у відповідності до умов цього договору (п. 3.1).  Ціна договору встановлена в специфікації (додатки до договору), що є невід'ємною частиною цього договору (п. 3.2). Ціна договору складається з ціни обладнання, вартості монтажних та пусконалагоджувальних робіт, вартості навчання персоналу (п. 3.3): ціна обладнання складає суму всіх додатків, які є невід'ємною частиною даного договору в гривні разом з ПДВ та визначається сукупністю оплат за даним договором (п. 3.3.1); вартість послуги шефмонтажу та пусконалагоджувальних робіт складає 0,5% від вартості обладнання (п. 3.3.2); вартість навчання персоналу складає 0,1% від вартості обладнання (п. 3.3.3). Ціна договору може бути змінена виключно за взаємною згодою сторін, що оформлюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін додаткової угоди до цього договору (п. 3.4).

На виконання умов договору сторонами складено специфікацію, що є додатком 1 до договору поставки № 11/07-14/1 від 11.07.2014, в якій сторони погодили асортимент,  кількість та вартість обладнання, яке поставляється за договором та становить 869 539,36 грн., згідно курсу на міжбанківській валютній біржі станом на 14.07.2014 за 1 євро відповідно до сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/eur та становить 54 179,00 євро.

У розділі 4 договору сторони погодили порядок проведення розрахунків наступним чином:

4.1.1. Покупець в порядку передплати сплачує постачальнику 39,78 % від ціни обладнання, вказаної в п. 3.3.1 цього договору, що еквівалентно 21 551,00 Євро згідно курсу на міжбанківській валютній біржі на день платежу за 1 євро відповідно до сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/eur на підставі рахунку постачальника.

Графік платежів:

-17.07.2014 покупець сплачує постачальнику суму в гривнях від ціни обладнання, вказаної в п. 3.3.1. цього договору, що є еквівалентом 18  578, 00 євро згідно курсу на міжбанківській валютній біржістаном на день платежу за 1 євро, відповідно до сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/eur.

- 18.07.2014 покупець сплачує постачальнику суму в гривнях від ціни обладнання, вказаної в п. 3.3.1. цього договору, що еквівалентом 2 973,00 Євро згідно курсу на міжбанківській валютній біржі станом на день платежу за 1 євро, відповідно до сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/eur.

4.1.2.  Наступний платіж, що становить 50, 22 % від ціни обладнання, вказаної в п. 3.3.1. цього договору, що еквівалентно 27 208,69 євро згідно курсу на міжбанківській валютній біржі на день платежу за 1 євро, відповідно до сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/eur, покупець сплачує постачальнику упродовж 1 банківського дня з моменту інформування покупця про готовність обладнання до відвантаження зі складу виробника на основі відповідного листа, який належним чином передається останнім не пізніш однієї доби з моменту такого інформування.

4.1.3. Наступний платіж, що становить 50 % від суми боргу в гривнях, що виникла у зв'язку з підписанням видаткових накладних на даний період, що еквівалентно 2 709,65 євро покупець сплачує постачальнику згідно курсу на міжбанківській валютній біржі, що існував станом на день здійснення платежі за п.п. 4.1.2 п. 4.1 даного договору за 1 євро відповідно до сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/eur, упродовж 1 банківського дня з моменту здійснення поставку та підписання сторонами видаткових накладних у відповідності до порядку, що встановлений договором.

4.1.4. Решту ціни обладнання, що становить 50 % від суми боргу в гривнях, що виникла у зв'язку з підписанням видаткових накладних на даний період, що еквівалентно 2 709,65 Євро  покупець сплачує постачальнику згідно курсу на міжбанківській валютній біржі, що існував станом на день здійснення платежу за п.п. 4.1.2 п. 4.1 даного договору за 1 євро відповідно до сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/eur упродовж 1 банківського дні з моменту вводу обладнання в експлуатацію та підписання сторонами акту вводу обладнання в експлуатацію.

4.1.5. Вартість пусконалагоджувальних та монтажних робіт в розмірі 4 347,00 грн. та вартість навчання персоналу в розмірі 869,00 грн., покупець сплачує постачальнику упродовж 1 банківського дня з моменту вводу обладнання в експлуатацію та підписання сторонами акту вводу обладнання в експлуатацію у відповідності до порядку, що встановлений договором.

Отже, доводи ТОВ «ОСОБА_1» про відсутність гривневого виразу зобов'язання, ціни договору спростовуються положеннями розділу 3 договору та додатком 1 до договору поставки № 11/07-14/1 від 11.07.2014.

Частина 1 ст. 632 ЦК України надає право встановлювати ціну в договорі за домовленістю сторін, а ч. 2 ст. 632 ЦК України надає сторонам можливість включення в договори умови про порядок і підстави зміни ціни під час виконання договору.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується з приписами ст. 524 ЦК України, згідно з якими зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, проте не містять заборони щодо визначення грошового еквівалента зобов'язань в іноземній валюті.

Отже, коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно євро), прямо не заборонена і не суперечить загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору (ст. 627 ЦК України) та вільного встановлення у договорі ціни як його умови (ст. 632 цього Кодексу).

Правова позиція щодо визначення ціни в договорі у гривневому еквіваленті до курсу іноземної валюти викладена у постанові Верховного Суду України від 7 жовтня 2014 у справі № 3-133гс14).

Приписи чинного законодавства визначають національну валюту України, як єдиний законний платіжний засіб на території України, водночас не містять заборони визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті (постанова ВГСУ від 14.11.2016 у справі № 908/1024/16).

Таким чином, наведені у позові ТОВ «ОСОБА_1» підстави для визнання недійсним договору поставки № 11/07-14/1 від 11.07.2014, укладеного між ТОВ «ОСОБА_1» та  ТОВ «ОСОБА_4», не знайшли свого підтвердження.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284      Господарського процесуального кодексу України,  Київський апеляційний господарський суд

                                         ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1» на рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2018 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя                                                            О.О. Хрипун

Судді                                                                                 К.В. Тарасенко

                                                                                          С.А. Гончаров