Відступлення права вимоги або факторинг: основні відмінності

В роботі кожного суб’єкта господарювання мабуть траплялись недобросовісні контрагенти, які відмовлялись розраховуватись за вже поставлений товар або платити іншу заборгованість. І тут виникає питання, що робити з дебіторською заборгованістю – звертатись до

В роботі кожногосуб’єкта господарювання мабуть траплялись недобросовісні контрагенти, яківідмовлялись розраховуватись за вже поставлений товар або платити іншузаборгованість. І тут виникає питання, що робити з дебіторською заборгованістю– звертатись до суду і для цього залучати сторонніх фахівців (якщо напідприємстві відсутній штатний юрист), без гарантії фактичного стягнення коштівта додатковими витратами (судовий збір і т.п.) або з дисконтом продати «проблемний актив» шляхом відступленняправа вимоги і отримати у короткі строки хоча і не повну суму, але якісь оборотні кошти.

Так, нормами статті512 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) передбачено, що Кредитор узобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання нимсвоїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому,статтею 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанніздійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором абозаконом.

Здавалося б всезрозуміло – правочин щодо відступлення права вимоги передбачений прямиминормами чинного цивільного законодавства і на практиці була сформована усталената єдина судова практика з даних правовідносин.

Однак, стабільністьта прогнозованість правового регулювання інституту відступлення права вимогибула порушена доволі сумнівною правовою позицією Верховного Суду України, яканаведена, зокрема, у постановах №3-226гс16 від 13.04.2016 р. та №3-254гс16 від 25.05.2016р.

ВСУ скасуваврішення трьох інстанцій та направив справу на новий розгляд зробивши висновок,що аналіз змісту договору відступлення права вимоги свідчить, що він містить ознаки договоруфакторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), оскільки зайого за умовами  відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунокпередачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника). Разоміз тим щодо суб'єктного складу таких правовідносин частина третя статті 1079 ЦКвизначає, що фактором може бути виключно банк або інша фінансова установа,яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Із посиланням нанаведені судові акти Верховного Суду України боржник за договором звернувся до Господарського суду м. Києва з позовомпро визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Представляючиінтереси Відповідача (Нового кредитора) по даній справі у відзиві на позов япослався на наступні обставини:

Частиною першою ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договоромфакторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона(фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядженнядругої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб),а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошовоївимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка єсуб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або іншафінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторинговіоперації.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокремадоговір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимогзаконодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступатифактором.    

Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦКУкраїни регулює загальні положення про зобов'язання, зокремаположення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦКУкраїни зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона(боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію(передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) абоутриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконанняйого обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦКУкраїни ). Законодавством також передбачені порядок та підставизаміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.  

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦКУкраїни кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншоюособою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином(відступлення права вимоги).  

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачузобов'язальних вимог первісного кредитора новомукредитору.  Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладеннядоговору між первісним кредитором та новим кредитором.  

Натомість  договірфакторингу  має на меті фінансування однієї сторони договору іншоюстороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно здоговором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якоївизначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору,не є платою за надану останнім фінансову послугу.  

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного суду Українивід 06.07.2015 р. у справі №6-301цс15 (№в ЄДРСР 46449651).

Із наведених нормправа визначення договору факторингу можна виділити наступні його ознаки:

1) фактор (новийкредитор) надає послуги по фінансуванню діяльності клієнта (первісний кредитор)шляхом надання в його розпорядження коштів;

2) такі послугинадаються за винагороду у вигляді здійснення клієнтом (первісний кредитор)відповідної плати послуг фактора (новий кредитор);

3) грошові коштипередаються в рахунок грошової вимоги клієнта (первісного кредитора) до третьоїособи (боржника).

Отже, обов'язковою умовою договору факторингу є оплата,яку має здійснити первісний кредитор (клієнт) новому кредитору(фактору) за надання в його розпорядження коштів під відступлення права вимоги.При цьому, таку плату здійснює саме клієнт (первісний кредитор), а ненавпаки(нижченаведено План-схему механізму проведення факторингової операції).

Відповідно,здійснення фінансування первісного кредитора шляхом купівлі у нього новимкредитором права грошової вимоги, що, зокрема, допускається за договоромфакторингу (ч. 1 ст. 1084 ЦК України), за відсутності обов'язку у первісногокредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання таких послуг не єпідставою для кваліфікації договору факторингу.

В такому випадку(відсутність плати первісного кредитора за надані йому послуги) між сторонамивиникають правовідносини з договору купівлі-продажу права вимоги, до якихзастосовуються положення про відступлення права вимоги.

Аналогічна правовапозиція наведена у постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2017 року у справі № 922/5334/15 (№ в ЄДРСР 64531642).

При цьому, особливуувагу суду звертав на те, що Верховний Суд України у постановах №3-226гс16 від13.04.2016 р. та №3-254гс16 від 25.05.2016 р. не зробив однозначного висновку,що оскаржений договір є саме договором факторингу, чітко не визначив, що є платоюклієнта фактору у цих справах та чи є здійснення такої плати обов'язковою длядоговору факторингу. Верховний СудУкраїни  передав справу на новий розгляд, оскільки виходив ізнеможливості прийняття остаточного рішення та вирішення спору по суті у зв'язкуз необхідністю встановити фактичні обставини, які мають значення дляправильного вирішення спору та з'ясування правової природи оспорюваногоправочину.

Оскільки обставиниздійснення плати клієнтом фактору у вказаних справах встановлено не було, іюридична оцінка таким обставинам не надавалась, а у справі, що розглядалась ціобставини мають вирішальне значення для правильної кваліфікації спірногодоговору, в суді наполягав,що вказаніпостанови Верховного Суду України не можуть бути прикладом судового рішення, вякому аналогічно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірніправовідносини, і підтверджують доводи Позивача у цій справі про недійсністьдоговору відступлення права вимоги.

За результатом розгляду справи, рішенням Господарського суду м. Києвавід 26.10.2017 р. (№ в ЄДРСРУ70282515), залишеним без змін постановоюКиївського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 р. (№ в ЄДРСРУ 72008310) в задоволенніпозову про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги – відмовлено.

Чекаю на касаційну скаргу та сподіваюсь, що новийВерховний суд забезпечить єдину  тазрозумілу судову практику в даній категорії справ, що стане запорукою довіригромадян до судової влади та реалізацією принципу правової визначеності, якийзабезпечує прогнозованість судових рішень і стабільність правового регулювання.