Нещодавно натрапив на дослідження, яке змусило мене по-новому поглянути на давню дискусію про штучний інтелект у видавничій справі.
Нещодавно натрапив на дослідження, яке змусило мене по-новому поглянути на давню дискусію про штучний інтелект у видавничій справі. Група вчених представила систему StoryMate — платформу, що використовує великі мовні моделі для створення персоналізованих інтерактивних історій для дітей. І знаєте, що найцікавіше? Це не про технології заради технологій, а про повернення дітей до читання.
11 з 12 дітей хочуть читати з роботом. І це не жарт
Нещодавно команда вчених із кількох університетів завершила дослідження StoryMate — платформи на базі великих мовних моделей для персоналізованого інтерактивного читання. Результати вражають: 11 із 12 дітей, що в приблизному підрахунку опитаних становить 91,7%, заявили, що хочуть мати StoryMate як постійного компаньйона для читання. Батьки називали систему здатною супроводжувати дітей та допомагати формулювати кращі запитання, а педагоги оцінили діалоги як значущі та інтелектуальні.
Коли заходить розмова про ШІ в дитячих книжках, реакції зазвичай полярні. «Це кінець справжньої літератури!», «Роботи вбивають творчість!», «Де ж тут жива душа автора?». Я чую це постійно, разом з тим я розумію ці побоювання, адже сам їх відчував. Але після років роботи у видавництві я навчився розрізняти емоції та інструменти.
Штучний інтелект це всього-на-всього сучасний інструмент. Не більше, але й не менше. Як і друкарський верстат у свій час. Як комп'ютерна верстка тридцять років тому. Все залежить від того, як ми, видавці, ним користуємося.
Коли питання дитини перестає бути «дурним»
Один із батьків-учасників дослідження озвучив важливу думку: «Хоча питання дітей часто здаються дивними чи безглуздими, це саме те, як вони виражають свої власні інтереси». Ось тут криється ключ до розуміння проблеми.
Існуючі інтерактивні іграшки для читання ставлять дітям заздалегідь згенеровані питання. Вони не адаптуються під кожну конкретну дитину, не враховують її темп, настрій, рівень знань, тобто це як давати всім дітям однаковий розмір взуття і дивуватися, чому комусь незручно.
StoryMate працює інакше. Дослідники створили чотири ключові функції: налаштовувані режими читання, персоналізований чатбот на базі великих мовних моделей, механізми привернення уваги та систему керованої взаємодії на основі зовнішньої бази знань. Технологія враховує вік дитини, улюблених персонажів, інтереси та рівень залученості.
Що показує це дослідження
Дослідження StoryMate демонструє просту, але потужну річ: діти читають охочіше, коли історія резонує з їхнім світом. Коли герої схожі на них, а контекст зрозумілий. Коли ця історія враховує їхні інтереси, рівень підготовки, і навіть їхній настрій.
Але, і це критично важливо, автори дослідження наголошують: батьки, діти та освітні експерти не хочуть безконтрольної генерації контенту. У дослідженні взяли участь 12 дітей віком 6-8 років, 14 батьків та 13 освітніх експертів. Три різні перспективи і набори очікувань. І всі вони прагнуть керованої, безпечної персоналізації. Не «генерувати будь-що», а створювати історії з урахуванням педагогічних цінностей, емоційної безпеки, віку дитини.
ШІ може допомогти знайти цей резонанс. Але, знову ж таки, і в цьому моя головна теза — не замість редактора, а разом з ним. Не замість письменника, а як навігатор, який підказує: «Ця книга саме для тебе. Саме зараз».
Український контекст
Для нашої країни ця тема набуває особливого значення. Війна залишила прогалини в навчанні багатьох дітей. Хтось пропустив пів року школи через евакуацію. Хтось рік сидів у підвалі без доступу до книжок. Хтось взагалі втратив зв'язок із систематичним читанням, бо треба було виживати, пристосовуватися, заново вчитися жити.
Ці діти повертаються до книжок із різним багажем. Одна дитина зупинилася на казках для шестирічних, хоча їй уже дев'ять. Інша читає підлітковий фентезі, але з прогалинами в базовій лексиці. Третя взагалі боїться книжок і навчання, бо відчуває, що «відстає» у програмі і всі це помітять.
Традиційна освіта пропонує їм єдину програму, єдиний темп, єдиний підхід, а їм потрібні індивідуальні траєкторії, без сорому і тиску з книжками, які не лякають складністю, але й не ображають примітивністю. Отут ШІ може стати саме тим інструментом, який це забезпечить.
Межі технології
Відверто кажучи, я не романтизую технології. Я справді розумію всі ризики: від якості згенерованого контенту до етичних питань про авторство. Тому для мене очевидно: ШІ у видавництві завжди стосується команди. Як письменників, які створюють основу, так і редакторів, які тримають планку. Не варто забувати і про психологів і педагогів, які контролюють безпеку та доречність.
Технологія не замінить живого голосу автора і, попри всі побоювання, не створить нового «Гаррі Поттера» чи «Маленького принца», але може стати містком між дитиною та книжкою, яка вже існує і чекає свого читача.
Тож чи варто боятися?
Ні, бо ШІ не замінить книгу. Але може допомогти дитині знайти «свою книгу» вчасно. У той момент, коли вона найбільше цього потребує. Коли читання може стати не обов'язком, а порятунком.
11 з 12 дітей хочуть читати з роботом. То можливо, варто їх послухати і запитати себе: що ми можемо зробити, щоб повернути їх до книжок? Усіма доступними засобами, включно з тими, які ще вчора здавалися фантастикою.
