За що і за кого потрібно боротися Україні на мирних переговорах?

зовнішня політика

1.⁠ ⁠За українську армію.

Збройні Сили України - єдина, надійна та реальна гарантія суверенітету та незалежності України. Ніхто і ніколи не буде воювати за нас. Кожен з наших партнерів буде, в першу чергу, піклуватися про власну безпеку. Захистити країну може тільки українська армія.

Питання чисельності ЗСУ після закінчення бойових дій мають вирішувати не блогери та журналісти (при всій повазі до цих професій), а наша переговорна делегація на основі рекомендацій Генштабу. Чисельність армії вимірюється не тільки необхідністю боронити майже 3 тис км кордонів з росією та Білорусією, а й здатністю України (на першому етапі із допомогою партнерів, а надалі самостійно) утримувати армію у постійній високій бойовій готовності.

Особовий склад ЗСУ має бути досвідченим, добре навченим та високо мотивованим. Останнє означає, що настав час військовим стати новою елітою України: високі зарплати, гарний соціальний пакет, пільги для військовослужбовців та їхніх сімей. Тоді частина молоді буде обирати військову кар’єру, і це дуже важливо для постійного кадрового поповнення та оновлення нашої армії.

Надійною гарантією безпеки України, безумовно, будуть власні крилаті та балістичні ракети дальністю від 500 км. Для того, щоби почуватися впевнено, нам потрібно створити стратегічний ракетний запас. Його точний обсяг має визначити Генштаб, але можна впевнено передбачити, що це буде декілька тисяч одиниць. Знаючи, що Україна має таку потужну ракетну компоненту, росія сто разів подумає перед тим, як починати нову війну, адже відповідь з боку Києва буде настільки руйнівною, що світ нарешті побачить зруйнований та палаючий кремль.

Ще одна надійна гарантія безпеки України – це наявність декількох сотень (експерти кажуть, що бажано не менше 300) сучасних бойових літаків, здатних виконувати бойові завдання в межах сучасного формату війни, а також достатня кількість сучасних систем ППО. Якщо західні партнери виконають свої обіцянки з передачі F-16, а Франція та Швеція поставлять нам винищувачі Rafale та Gripen (разом 200 бортів), то Україна матиме надійний повітряний щит: ніхто і ніщо не зможе залетіти на українську територію та безкарно атакувати нашу країну з прикордонних російських територій. Важливо зазначити, що для ефективної роботи «щита» потрібно озброїти наші літаки далекобійними ракетами класів «повітря-земля» та «повітря-повітря».

2.⁠ ⁠За економіку.

Економіка – це не просто головний тил фронту, це рушійна сила розвитку країни. Якщо ми хочемо відновити Україну після припинення бойових дій, якщо прагнемо стати успішною європейською країною, нам потрібна міцна швидкозростаюча економіка. Без такої економіки ми не зможемо розвивати власний ОПК та підтримувати високу боєздатність ЗСУ. І мова тут йде не про стандартні рекомендації від Світового банку чи МВФ яку правильну економічну політику нам обрати. Слідування таким рекомендаціям – це шлях до консервації економічної кризи, до економічного зростання до 5% ВВП на рік, що для України в стратегічній перспективі дорівнює програшу. Потрібна амбіційна економічна стратегія, розрахована на 10-20 років, потрібна відповідна команда економістів та менеджерів, здатна її реалізувати. Ми маємо стрибнути вище голови – з третього світу в перший. У нас просто немає іншого вибору. Зростання економіки 5%+ на рік – must have!

Чи зможе Україна, покалічена війною, із численними руйнуваннями та людськими жертвами, обтяжена боргами, що вже сягнули 100% ВВП, потягнути економічне відновлення без міжнародної допомоги? Не зможе, принаймні в найближчі 10-15 років. Адже наші сумарні втрати (те, що змогли оцінити, маючи фізичний доступ до зруйнованих об’єктів) за чотири роки війни за верифікованою оцінкою Світового банку сягнула $750 млрд. Авторитетні експерти вважають, що на момент зупинки бойових дій ця цифра може збільшитися до $1 трлн. Як бачимо, так званий «репараційний» кредит, про який ніяк не можуть домовитися країни ЄС, – це тільки мала частка наших збитків від російської агресії.

До речі, на мою думку, не варто вживати слово «репарації». Останні може сплачувати лише країна, яка офіційно капітулювала. Такий розвиток подій у випадку з рф – малоймовірний. Тож доречніше говорити – «компенсація». Вважаю, що в разі закінчення бойових дій, кремль навряд чи погодиться щось виплачувати Україні, адже для керівництва росії це означатиме визнати свою поразку. Тому нам краще вірити в те, що західні партнери все ж домовляться і заморожені російські активи працюватимуть на наше відновлення. Але навіть цього нам недостатньо, тому Україні конче потрібний свій «план Маршала», обсяги якого вимірюються сотнями мільярдів доларів. Разом із «замороженими» коштами рф це може спрацювати і дозволить створити стійку фінансову основу для інвестицій у відновлення української економіки.

Ну і зрозуміло, якщо після війни та проведення президентських і парламентських виборів ми не зробимо висновків із власних помилок, продовжуючи історії із «міндічами», бек-офісами, корупцією на митниці та в оборонці, а також продовжимо роздавати гроші у найкращих традиціях часів перших українських президентів, жодні «плани Маршала» та компенсації за російську агресію нам не допоможуть. Корупція – це шлях до нової війни та третього поділу сучасної України.

3.⁠ ⁠За людей.

Передусім – за тих, хто зараз перебуває у полоні, та викрадений насильницьким шляхом. У першу чергу ми маємо повернути додому усіх українських військових та цивільних, які знаходяться в російському полоні. Також маємо повернути близько 20 тис дітей, яких викрала росія. Вважаю, що повернення дітей буде найскладнішим, адже кожен факт викрадення потрібно буде довести, знайти кожну дитину, а головне – отримати згоду росії на безумовне повернення дітей Україні. Кремль буде торгуватися та затягувати цей процес, до цього потрібно бути готовим, як і до того, що усіх повернути, можливо, не вдасться.

Боротися також потрібно за усіх наших ветеранів, які з 2014 року захищали і захищають Україну від російської навали. Маємо подбати про усіх, хто воював, отримав поранення та інвалідність. Психологічні та ментальні травми у багатьох наших бійців залишаться на десятки років. Це буде дуже важко і дорого і для держави, і для кожного з нас, але ми маємо подбати про кожного ветерана, забезпечити усім необхідним (в т.ч. за допомогою міжнародних партнерів), допомогти їм соціалізуватися. Чим більше ветеранів зможуть повернутися в «економічний» стрій, тим швидше ми зможемо відновити країну. Скажу може непопулярну річ, але військовий податок після війни я би залишила: 50% – на армію та розвиток ОПК, 50% – на забезпечення ветеранів. Це логічно і цілком реалістично.

Також маємо боротися на наших воєнних мігрантів, які знайшли прихисток від війни в інших країнах. За оцінками експертів, ми можемо розраховувати на повернення принаймні 1,5 млн з 5 млн українців, що проживають за кордоном. Це буде перша та основна хвиля. Далі все залежатиме від нас, від того, які цінності ми закладатимемо в нову Україну, що відбудовуватиметься після війни. Від того, яке ставлення до людей буде в нашій країні. Чи буде робота та можливість купити або отримати доступний кредит на житло? Якою буде наша освіта та медицина? Якими будуть можливості для бізнесу, в першу чергу – для малого бізнесу? Чи буде в Україні верховенство права та соціальна справедливість? Чи досягнуть якість життя і перспективні можливості такого рівня, що тут захочеться жити далі, будувати кар’єру та ростити дітей? Спочатку, звісно, усім буде важко, але це не повинно зупиняти нашого прагнення до успіху. Ми не можемо програти цю важливу битву – битву за людей, бо саме наші люди – це і є Україна.

Таким чином, вважаю, що на будь-яких переговорах щодо закінчення російсько-української війни ми маємо боротися за армію, економіку та людей. Це три головні гарантії суверенітету та незалежності України. Це гарантії того, що попри «хатєлкі» путіна, Україна була, є і буде. Причому буде успішною європейською країною. А чи буде росія? Питання не до нас, краще спитати про це у тих, хто вже одинадцять років веде її до пекла.