Про справедливість і законність в контексті добору до Верховного Суду

На тему справедливості написано чимало книг, проведена неймовірна кількість лекцій, семінарів, круглих столів. Кожна людина має власне сприйняття цього поняття. В етичному аспекті справедливість характеризується рівністю всіх. І. Кант колись сказав: « Коли справедливість зникне, то не залишається нічого, що могло б додати цінність життя людей ». Відтак справедливість є основною правовою цінністю, завдяки якій забезпечується дотримання основних прав і свобод людини.

Роздуми на ці одвічні та надважливі теми виникли не на порожньому місці. Вже традиційно переглядаючи відеозапис співбесіди членів ВККС, ГРД з кандидатами до Верховного Суду, вловила себе на думці: «Це ж несправедливо!». Такі відчуття викликали в мене ситуації, коли до одних кандидатів було чимало питань, а до інших – мінімум, коли за аналогічних обставин відносно одних кандидатів приймався висновок про невідповідність, а відносно інших – інформація (як відомо ці дії мають різні правові наслідки). Яскравим прикладом може слугувати співбесіда з кандидатом до Верховного Суду Пасічник Світланою Сергіївною. 27 квітня 2017 року Громадська рада доброчесності прийняла висновок про її невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики https://grd.gov.ua/data/files/conclusions/27_04_2017/vysn/pasichnyk_vysn.pdf Основною підставою для такого висновку слугувала участь судді Пасічник у колегії суддів ВАСУ під час розгляду справи за позовом Київської міської державної адміністрації до Громадської організації “Інсайт” про обмеження права на мирні зібрання. Відносно другого члена колегії - судді Черпака також було прийнято висновок про невідповідність https://grd.gov.ua/data/files/conclusions/13_05_2017/vysn/cherpak_vysn.pdf . Не вдаючись до аналізу суті висновку, зауважу, що відносно третього судді – Головчук Світлани Володимирівни, яка також брала участь у розгляді цієї адміністративної справи, ГРД чомусь обмежилась лише інформацією https://grd.gov.ua/data/files/conclusions/20_04_2017/info/holovchuk_info.pdf . При цьому в наведеній інформації взагалі не йдеться про участь судді у розгляді резонансної справи.

Безпосередньо під час співбесіди з суддею Пасічник на ці обставини звернув увагу член ВККС А.Козлов та запитав у представника ГРД чи може він пояснити чим зумовлений такий різний підхід Ради. Член ГРД чесно зізнався: «Пропустили». Що ж, ця чесність безумовно личить члену Ради доброЧесності. Проте ці помилки не личать рівню відповідальності процесу добору до найвищого суду держави та викликають підозри щодо лояльності представників громадськості до окремих кандидатів.

         Ще одним приводом для міркувань на тему справедливості є співбесіда з кандидатом до Верховного Суду Яном Берназюком, під час якої колегія ВККСУ з’ясовувала у члена ГРД Віталія Титича питання анонімності прізвищ осіб, які надали інформацію відносно кандидата. На думку пана Віталія: «Якщо особа (авт. заявник) не викликає колективної довіри (авт. членів ГРД), то така інформація не попадає у висновок». Крім того, пан Титич вжив термін «авторитетне джерело» та зазначив, що не розкривати відомостей заявника, який цього не бажає – це обов’язок Ради.

Що ж, як відомо, оволодіння будь-якою інформацією потребує дотримання певних правил. Ці правила залежать від особливостей сфери діяльності, в яких проводиться робота з такою інформацією. І якщо в журналістиці дійсно прийнято не розголошувати джерело інформації (журналістська таємниця), то в процесі проведення оцінювання кандидатів на посаду судді рішення відповідальних органів має ґрунтуватись на фактах, встановлених з надійних джерел (п. 39 Висновку КРЕС №17). Важливо, що надійність джерела характеризується можливістю його ідентифікації (у разі необхідності). Якщо ж джерело неможливо ідентифікувати, значить воно є анонімним. В статті 8 Закону України «Про звернення громадян» закріплено правило, відповідно до якого анонімні звернення не підлягають розгляду. Сповідування ж принципам журналістської діяльності виглядає дещо дивним з огляду на статус Громадської ради доброчесності, адже згадка про неї міститься не в Законі наприклад «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», а в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» (!).

Регламентація роботи ГРД з інформацією обмежується положеннями ч. 1 ст. 29 Регламенту, згідно з яким Рада опрацьовує повідомлення з інформацією про суддів (кандидатів на посаду судді), яка надійшла з різних джерел і в будь-якій формі або подана членами Ради з власної ініціативи. Що саме вкладалось авторським колективом Регламенту в поняття «різні джерела» сказати складно. Проте судячи з пояснень пана Титича, Рада на власний розсуд виключно на почуттєвому рівні («колективна довіра») визначає чи заслуговує конкретна анонімка статусу авторитетного джерела. Однак чи варто очікувати ефекту справедливого рішення там де є широка почуттєва…дискреція? Виходить, що всі ми з вами даремно сподівались, що часи анонімних писак (радянська епоха) залишились в далекому минулому. Цих питань можна було б уникнути, зафіксувавши в Регламенті положення про те, що «тільки достовірна інформація з перевірених джерел, які за необхідності можна ідентифікувати, може бути покладена в основу висновку про кандидата на посаду судді».

До речі, це не єдине побажання до представників громадськості.

Як відомо, кожен з кандидатів до Верховного Суду отримав опитувальник. Серед питань, на які необхідно було надати відповіді, окремо з’ясовувалось чи був кандидат членом ….. (вжито скорочене найменування комуністичної партії радянського періоду). Можна по-різному ставитись до суті питання, проте вжиття назви комуністичної партії прямо заборонено законом (!). Так, в п.п. ж) п. 4 ч.1 ст. Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» символіка комуністичного тоталітарного режиму включає власне найменування комуністичної партії. Приписами ст. 4 зазначеного Закону заборонено поширення, а також публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму . Виключенням є випадки її поширення в посібниках, підручниках, інших матеріалах наукового, освітнього, навчального характеру. Очевидно, що лист-опитування Громадської ради доброчесності навряд чи можна назвати таким, що підпадає під виключення з загального правила.

Виходить парадоксальна ситуація. Ймовірно маючи намір не допустити колишніх комуністів до роботи в Верховному Суді, Рада поширила документ, який містить символіку комуністичного тоталітарного режиму! А це вже привід для роздумів на тему законності.

Конструктивну критику від деструктивної в першу чергу відрізняє наявність пропозицій. Зважаючи на наведене, правильний з законодавчої точки зору варіант питання опитувальника звучав би так: «Чи були Ви членом партії, символіка якої заборонена п. 1 ст. 4 Закону України « Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»?

Громадська рада доброчесності, до складу якої входять відомі представники правничої спільноти та яка щоденно має справу з суддями, в першу чергу має перевіряти кожне своє слово, дію на відповідність закону. Дуже важливо не лише вимагати від інших дотримуватись приписів законодавства, але й власним прикладом демонструвати повагу до виражених в ньому інтересів та волі народу.