Які докази слідства суд визнає недопустимими?

Ефективний захист під час розслідування економічних злочинів — це не про пошук описок в документах слідства. Стратегія захисту, побудована на відшукуванні технічних, а не змістових помилок, якщо не цілком безрезультатна, то принаймні малоефективна.

Звичайно, адвокати намагаються затиснути слідство у жорсткі рамки формальних вимог процесуального закону, інакше — всі докази у справі є недопустимими, тобто такими, що не можуть бути використані на підтвердження винуватості. 

Проте, чи будуть для суду переконливими аргументи, які зводяться до відсутності повноважень у слідчого? Або до збору доказів з порушенням підслідності? Відповідь — ні, не будуть.

Що змінилося у підході до визнання доказів недопустимими?

Відтепер потрібно довести не лише наявність порушення процесуального закону, але і яким чином воно вплинуло на права обвинуваченого.

Саме такий курс у питанні допустимості доказів визначила Велика Палата Верховного Суду (надалі — ВП ВС), сформувавши висновок про допустимість експертизи, призначеної слідчим, який не входив до складу визначеної у кримінальному провадженні слідчої групи (Постанова ВП ВС від 31.08.2022 у справі № 756/10060/17).

Обгрунтовуючи своє рішення, суд зазначив, що спосіб призначення експертизи не призвів до порушень основоположних прав обвинуваченого.

Аналогічний підхід до питання допустимості доказів застосовувався і раніше, проте не був загальним правилом. 

Наприклад, захисники посилались на недопустимість доказів з таких підстав:

● проведення обшуку без ухвали слідчого судді з правильно вказаною адресою місця його проведення;

● відсутність будинку за адресою, яка вказана в протоколі вручення та огляду грошей, тобто, відсутність місця проведення слідчої дії;

● відсутність статусу підозрюваного, оскільки дата та час складення і вручення повідомлення про підозру не були внесені до ЄРДР;

● відсутність оригіналів матеріалів цивільної справи, замість яких — незасвідчені належним чином копії;

● відсутність доручення прокурора про проведення НСРД.

Відсутність підстав визнання доказів недопустимими підтвердили всі три судові інстанції (ВАКС, АП ВАКС та ВС) за всіма з вищевказаних аргументів (Постанова ВС від 22.10.2021 у справі № 487/5684/19). 

Які докази будуть визнані недопустимими?

Суди послідовно формують такі принципи у питанні визнання доказів недопустимими. Так, недопустимість доказів є наслідком:

● Істотного порушення фундаментальних прав чи свобод людини.

● Іншого порушення прав, крім істотних, якщо воно вплинуло на загальну справедливість судового розгляду (наприклад, проведення досудового розслідування за фактичної відсутності прокурорського нагляду).

● Порушень процесуального закону, якщо це спричинило обґрунтовані сумніви у достовірності доказів. Крім того, такі сумніви неможливо усунути за допомогою інших доказів.

Доказ є допустимим, якщо отриманий з суттєвими порушеннями процесуального закону, втім сумніви у його достовірності можуть бути усунуті іншими достовірними доказами.

● Недопустимість похідного доказу має місце, якщо він здобутий завдяки саме тій інформації, яка міститься в первісному доказі, а також первісний доказ визнано недопустимим на підставі ч. 1-3 ст. 87 КПК України.

Визнання недопустимими первісних доказів на інших підставах, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів.

● Системне застосування вищевикладених підходів спостерігається у останніх вироках ВАКС. 

Практика ВАКС щодо недопустимості доказів

Суди підкреслюють, що застосування належної юридичної процедури притягнення до відповідальності — не самоціль. Це  лише важлива умова досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні: захист людини, суспільства та держави від злочинних посягань:

1. Суд не вбачає підстав недопустимості доказів, отриманих внаслідок обшуку, з огляду на те, що детектив, який брав участь у його проведенні, не перебував у групі слідчих у кримінальному провадженні. 

Вказане не призвело до порушення жодного фундаментального права обвинуваченого (Вирок ВАКС від 27.09.2022 у справі № 405/9164/18).

2. До завдань кримінального провадження входить застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури. Проте, правову концепцію «належна правова процедура» не слід ототожнювати з формальною законністю (Вирок ВАКС від 17.10.2022 у справі № 502/1960/17).

3. Визнання недопустимими доказів лише з підстав не виконання формальностей, без усвідомлення їх мети і значення, а тільки тому, що вони існують, без встановлення факту порушення жодного з прав обвинуваченого чи несправедливості судового розгляду в цілому, вказувало б на те, що суд, фактично, вдався до формалізму або «правового пуризму», що означає надмірно бюрократичне застосування правових норм (Вирок ВАКС від 26.12.2022 у справі № 991/6143/21).

Наведені підходи не применшують значення необхідності суворого дотримання встановленої законодавством процедури. Проте, варто пам’ятати, що ефективний захист на виявленні технічних помилок малоймовірний, якщо на питання суду: «А яке це має значення?» не прозвучить переконлива відповідь.

ВП ВС торік зробила переосмислення підходів до визнання доказів недопустимими, в основу якого покладено поняття про справедливий судовий розгляд.

І якщо раніше стратегія захисту у кримінальних справах побудована на виявленні процесуальних порушень могла дати результат у вигляді виправдувального вироку, відтепер такі перспективи видаються малоймовірними.