Мертва норма закону про відходи – святкуємо двохріччя

Чому українці досі не сортують відходи і до чого тут системне законодавство?

Два роки тому передноворічною порою майже кожне ЗМІ писало про те, що українці з 1 січня 2018 року будуть зобов’язані сортувати відходи, мова йшла навіть про штрафи.  

Справа в тому, що з 1 січня 2018 року набирали чинності норми, які вносили зміни до Закону України «Про відходи». Норми містили заборону з 1 січня 2018 року захоронення неперероблених (необроблених) побутових відходів.

Зміни були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізму правового регулювання та посилення відповідальності у сфері поводження з відходами»,  який був прийнятий 2 жовтня 2012 року. Додатково цим законом вносилися зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення, який доповнювався статтею «Захоронення неперероблених (необроблених) побутових відходів», відповідальність за таке захоронення передбачалася накладення штрафу на посадових осіб, громадян – суб'єктів підприємницької діяльності від 850 грн. до 1700 грн., за повторне вчинення такого правопорушення пропонувалося накладати штрафи від 1700 до 3 400 грн.

Як ми бачимо з тексту така норма була направлена на місця захоронення відходів, а не на конкретних громадян, і чому ЗМІ інтерпретували її по іншому залишається загадкою.

Однак, як ми бачимо, по закінченню двох років ця норма не запрацювала, не відбулося тотального налагодження системи роздільного збирання відходів, відходи продовжують захоронюватися непереробленими (необробленими) і ми постійно спостерігаємо появу стихійних звалищ.

Чому ж норма законодавства не працює і як налагодити якісну систему управління відходами?

Норма закону є частиною європейського досвіду та деякі європейські країни застосовують її, разом з тим там існує комплексний підхід до управління відходами, а ми ж пішли шляхом точкових змін.

Комплексний підхід визначений у Рамковій Директиві ЄС 2008/98/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 19 листопада 2008 року про відходи та скасування деяких Директив та Директиві 1999/31/ЄС Європейського парламенту і Ради від 26 квітня 1999 року про захоронення відходів та іншими директивами, які запроваджують розширену відповідальність виробника для таких видів відходів як відходи упаковки, відходи батарей та акумуляторів, відходи електричного та електронного обладнання, транспортні засоби з відпрацьованим ресурсом тощо.

Комплексний підхід має полягати у тому, що законодавство та практика застосування має забезпечити контроль над утворенням відходів, перевезенням відходів, обробленням (переробленням) відходів та їх захороненням. Тут потрібно наголосити, що відходи є забрудненням тому вони повинні підлягати суворому контролю, а не майном, на яке розповсюджується право власності. Саме тому Рамкова Директива про відходи відходить від концепту права власності та оперує поняттям «holder», яке в нашій мові означає «володілець», «утримувач».

Контроль над утворенням відходів має полягати у забезпеченні обліку відходів, які утворюються та надання інформації відповідному державному органу. Така інформація має подаватися у машиночитабельному форматі для того аби можна було робити вибірку за джерелами утворення відходів, видах відходів та регіонах утворення. Важливим є перехід на класифікацію за європейським Переліком відходів, адже це спростить співпрацю із партнерами з ЄС та буде зрозуміліше для інвесторів. Така інформація має бути підґрунтям для створення національного та регіональних планів управління відходами.

Контроль над перевезенням відходів має полягати у контролі переміщення відходів та їх ідентифікації, саме тому Рамкова Директива про відходи передбачає реєстрацію перевізників та надання ними інформації про перевезення. У більшості європейських країн, на авто які перевозять відходи встановлені відповідні чіпи і відслідкувати їх рух можливо по системах GPS.

Контроль над обробленням (переробленням) відходів має полягати у якісній та прозорій дозвільній системі, проте, не зарегульованій, яка відлякуватиме інвестора. У дозволі вказується вид та код відходів, які підприємство може обробляти (переробляти) та їх граничну кількість виходячи з потужності такого підприємства, а також код операції з оброблення (перероблення). Надалі таке підприємство має надавати інформацію (звітність) до державного органу про кількість оброблених (перероблених) відходів, яка, в ідеалі, має бути теж в машиночитабельному форматі та в інформаційній системі має проводитися взаємозвірка із даними щодо утворення відходів. Важливим є проведення якісних планових перевірок такого підприємства органом державного контролю, що усуне можливість обману з боку такого підприємства, а у разі його наявності – своєчасного виявлення та притягнення до відповідальності винних осіб.

У європейському законодавстві операція із захоронення відходів є однією із операцій оброблення відходів, тому все що написано у попередньому абзаці має бути і забезпечено щодо захоронення.

Варто зазначити, що Україна наразі направляє на полігони та звалища 95% утворених відходів. Повністю вирішити проблему з сміттєзвалищами Україна не зможе навіть впродовж перших 10 років, всі відходи переробити неможливо, та переробні заводи коштують дорого. Тому основні напрямки політики щодо захоронення мають полягати в тому, щоб закрити та рекультивувати старі перезавантаженні полігони, забезпечити облік прийняття на них відходів, побудувати нові полігони, які б не забруднювали ґрунти та підземні води, збільшити податок на захоронення та ввести фінансову гарантію (кошти які забезпечать рекультивацію полігону після його закриття).

Якщо ж будь-який елемент із цього ланцюжка контролю буде втрачено ми можемо стикнутися з тим, що відходи і надалі будуть вивозитися на стихійні звалища, а підприємства-переробники існуватимуть лише на папері, звалища будуть перевантажені, отруюючи довкілля та людей.

Важливим кроком в налагодженні якісної системи управління відходами є введення розширеної відповідальності виробника, принаймні, для упаковки, батарей та акумуляторів, електричного та електронного обладнання. Така відповідальність полягає в тому, що на виробника покладається зобов’язання забезпечити збір та перероблення своєї продукції після її використання, що надасть можливість виокремити такі види відходів із загального потоку та забезпечити якісну їх переробку.

На апроксимацію Рамкової Директиви про відходи направлений проект Закону України «Про управління відходами» (реєстр. № 2207-1), який підтриманий громадянським суспільством, експертною спільнотою та за висновками іноземних експертів наближає наше законодавство до законодавства ЄС у цій сфері. Наразі, Комітет екологічної політики та природокористування Верховної Ради України в рамках робочих груп опрацьовує законопроект.  Прийняття законопроекту буде першим кроком у налагодженні системи управління відходами, системним, а не точковим рішенням. Проте, щоб система повністю запрацювала так як в європейських країнах, має бути прийнято не один законодавчий акт, застосовані ІТ-інструменти, налагоджена система звітності та контролю (у тому числі здійснена реформа органів екоконтролю).