Щодо відповідальності власника веб-сайта

Сьогодні, коли інформаційна діяльність стрімко та вневнено перемістилася в рамки Інтернет-простору, питання відповідальності власників веб-сейтів є вкрай актуальним.  А саме – питання відповідальності за поширення на сайті недостовірної інформації - такої, що порушує права на честь, гідність, ділову репутацію.

Особливої актуальності даному питанню надає Рішення Європейськ ого Суд у з прав людини по справі «Делфі АС» проти Естонії» ( Delfi AS v. Estonia, № 64569/09) (рішення оголошено 10 жовтня 2013 року ), в якому Суд визнав правомірність застосування до власника веб-сайту заходів цивільно-правової відповідальності за образливі коментарі, залишені користувачами на даному сайті.

З огляду на те, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, вказане рішення Європейського Суду з прав людини може мати значний вплив на вирішення українськими судами спорів у справах, пов ’ язаних із захистом права на честь, гідність, ділову репутацію, порушених внаслідок поширення недостовірної інформації в мережі Інтернет.

Не вдаючись у полеміку щодо проблем, порядку застосування судами України практики Європейського Суду з прав людини, зазначу, що вказане рішення може стати тим інструментом, яке буде активно використовуватися особами для захисту своїх прав. Відповідно, для власників веб-сайтів дане рішення означає: по-перше, необхідність забезпечення на сайтах ідентифікації авторів матеріалів та коментарів, по-друге, необхідність активного та ефективного модерування матеріалів, які розміщуються користувачами сайту.

Що ж натомість маємо сьогодні? Чи не на кожному веб-сайті знаходимо розділ (форум, блог чи ін.), де кожному бажаючому (зареєстрованому чи не зареєстрованому користувачу) надана можливість залишити свій коментар. Інформація, розміщена в коментарі, як правило, власником веб-сайту не модерується, або контроль за розміщеною інформацією здійснюється настільки неефективно, що розраховувати на те, що певний коментар буде видалений за недотриимання загальних правил коментування (в тому числі, за поширення інформації, яка може порушувати права інших осіб) – на разі, не доводиться.

Виходись ситуація, коли Інтернет-ресурси стають чудовим засобом поширення інформації, в тому числі, недостовірної, такої, що  умисно направлена на завдання шкоди правам певних осіб. До того ж, небагато веб-сайтів ідентифікують осіб, що розміщують коментарі чи інші матеріали. Тому, виходить, що можна поширювати недостовірну інформацію про кого схочеш  і залишатися анонімним.

Добре, якщо подібні анонімні коментарі  із недостовірною інформацією залишаться поза увагою громадськості, а також поза увагою самої особи, про яку поширена недостовірна інформація. Проте, як бути у протилежному випадку – тоді, коли анонімно поширена на веб-сайті  недостовірна інформація про певну особу набула розголошення у суспільстві і завдала шкоди правам такої особи – правам на честь, гідность, ділову репутацію? Хто буде нести відповідальність за вкзані порушення?

На разі, в чинному вітчизняному законодавстві відповідь на це питання чітко не прописана – враховуючи те, що правове регулювання відносин, пов 'я заних із використанням мережі Інтернет, м 'яко  кажучи, бажає бути кращим.

При вирішенні спорів, пов 'я заних із захистом права на честь, гідність, ділову репутацію, порушених внаслідок поширення недостовірної інформації в мережі Інтернет, суди, зокрема, керуються положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009, № 1 (далі – Постанова) .

Відповідно до п. 12 Постанови,  належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Очевидно, що Постанова Пленуму Верховного Суду України – це не нормативно-правовий документ і положення, закріплені у Постанові, не є загальнообов'я зковими. Ця обставина породжує чимало суперечок під час вирішення питання, чи має власник веб-сайту нести відповідальність у випадку, коли на веб-сайті анонімно розміщена інформація, що порушує права певної особи.

Законодавець з цього приводу поки що мовчить. Як вплине на вітчизняну судову практику вищезазначене рішення Європейського Суду з прав людини – покаже час. Але все це – теми для наступних матеріалів.