Проблема професійного вигорання є вкрай важливою проблемою, особливо, в час війни.
Дотепер в суспільстві ще є достатньо поширеним стереотип щодо того, що психологічних проблем не існує, психологи нікому не потрібні, а депресія та апатія є нічим іншим як примітивною спробою не працювати.
Буду відвертою - достатньо довго я і сама була прибічницею теорії того, що людина може все. Питання лише в силі волі та мотивації. А ті люди, хто не може примусити себе працювати - просто морально слабкі. Протягом 18 років своєї практики є вважала саме так, аж допоки я сама не зіштовхнулась з професійним вигоранням.
В цій статті я розповім про власний досвід роботи з цією проблемою.
Всесвітня організація охорони здоровʼя визначає психологічне вигорання як «непереборний синдром хронічного стресу, що виник на робочому місці, і з яким людина вже не може впоратися». Цей стан визначається такими симптомами:
- почуття втоми чи виснаження;
- почуття відстороненості від роботи або негативні емоції, що виникають від думки про роботу;
- заниження професійних досягнень, почуття некомпетентності, зниження продуктивності праці.
Згідно з дослідженням Фонду Бетті Форд за 2016 рік та Комісією Американської асоціації адвокатів з програм допомоги адвокатам, 21 відсоток ліцензованих, працюючих адвокатів має проблемами з алкоголізмом, 28 відсотків страждають від певного рівня депресії та 19 відсотків борються із симптомами тривоги.
І це ми говоримо за юристів, які живуть у країнах, де немає війни. У випадку українських юристів війна ще більше поглибила загальний рівень стресу, в тому числі і серед юристів.
У моєму випадку найбільше спрацював саме фактор війни. Раптово зникло бажання професійно розвиватись. І найголовніше - зникла та «іскра», яка запалювала професійний азарт до перемог, нових справ та цікавих клієнтів.
В цьому випадку абсолютно не ефективно працювати з силою волі, змушуючи себе до роботи. Звичайно, що таким чином можна отримати певні результати, але рівень витрат енергії на це буде просто колосальним. Наприклад, якщо у звичайному режимі ви складаєте відзив за 3 години, то спроби скласти аналогічний документ в стані професійного вигорання може потребувати від вас кількаденних зусиль.
Саме тому з цим станом потрібно працювати.
Якщо говорити про те, що спрацювало в моєму випадку:
- я не вимагала від себе супер ефективності. Залишила собі лише ту роботу, яку обʼєктивно могла виконати в передбачені строки. Інші питання делегувала партнерам;
- спорт. Багато спорту та активності. Інколи за день мені вдавалось проходити до 20 км;
- мінімізація заходів та навчань;
- робота з людьми та проєктами, які надихають. Виключення будь-якого токсичного спілкування;
- заняття тими речами, які надихають. В моєму випадку це було читання та малювання;
- в цілому я була готова до будь-якого результату. В тому числі до того, що я піду з професії і повністю зосереджусь на підприємництві. Ця думка мене лякала, але я розуміла, що не зможу залишатись в професії, якщо не віднайду мотивацію, яка запалювала мене на початку карʼєри;
- я дала собі час. Не пришвидшувати себе та не примушувала робити те, що не хотіла.
Як наслідок - всі ці правила спрацювали і я нарешті знову почала відчувати радість від адвокатської роботи та твердо вирішила продовжувати розвиватись саме в цьому напрямку.
Я дуже сподіваюсь, що мій досвід допоможе всім тим юристам, хто наразі ще знаходиться в цьому стані. І памʼятайте, що робота повинна приносити нам радість.
Якщо ж все-таки в процесі роботи над собою ви виявите, що дійсно хочете змінити вектор професійного розвитку, то намагайтесь сприймати це не через призму можливих труднощів, а як можливість якісно змінити своє життя і дійсно насолоджуватись своєю роботою.
