Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
18.07.2024 12:34

Україні потрібні реальні інструменти для інвестування: зараз їх немає. Що робити?

Підприємець, засновник сервісу каршерингу Getmancar

Через відсутність прямого інвестиційного договору в українському законодавстві інвестори не мають захисту від ризиків і вимушені шукати обхідні шляхи

Залучення інвестицій в країну, що знаходиться у стані війни, є ключовим для зростання бізнесу та утриманні економіки на плаву. Проте в Україні, на жаль, досі існують перешкоди для інвесторів. Одна із них – це відсутність чітких законодавчих інструментів для здійснення інвестицій. 

Якщо я як підприємець захочу залучити інвестиції в свій бізнес, то стикаюсь з відсутністю прямих договірних механізмів для цього. Так, в українському законодавстві немає прямого інвестиційного договору! Відповідно, інвестори не мають захисту від ризиків і вимушені шукати обхідні шляхи. Які ж саме?

Варіанти договорів для інвесторів

Якщо ваша компанія зареєстрована в Україні, а інвестори – такі ж самі українці, а не глобальні фонди, що тягнуть вас укладати інвестиційні договори в рамках прецедентної системи права десь на туманний Альбіон чи за океан, то варіантів оформлення інвестицій не так і багато.

  • Договір позики

Один із розповсюджених варіантів в Україні. Найчастіше його використовують для оформлення інвестицій, коли одна зі сторін є фізичною особою. За цим договором, інвестор дає підприємцю певну суму грошей у борг.

Позика завжди є або з користю (відсотками), або без користі (безвідсоткова). Розглянемо обидва варіанти.

Безвідсоткова позика. Часто договір безвідсоткової позики укладають тоді, коли сторони домовились про долю в компанії чи розподіл прибутку. Але договір позики жодним чином не може визначити передачу частки компанії чи інше. Він тільки регулює займ коштів. Тому безвідсоткова позика може бути негативно розглянута податковою інспекцією, адже юридична особа не може отримувати кошти безоплатно, або у цьому випадку є прихований прибуток.

Позика під відсотки. Часто у такому договорі прописують будь-який відсоток. Водночас, великий процент передбачає ризик для підприємця, малий – для інвестора. Малі відсотки також негативні з точки зору податкової, бо є облікова ставка НБУ, а нижче неї позичати не варто. А великі відсотки можуть не сподобатися суду, який може вважати їх занадто високими.

Тож у будь-якому разі, що інвестор, що підприємець, підписуючи такий договір, ризикують стикнутися з неприємними наслідками. У разі невдачі бізнесу інвестор може через суд повернути свої гроші з відсотками, а підприємець залишиться ні з чим. 

Інвестор же ризикує тим, що не зможе повернути свої гроші, якщо підприємець збанкрутує. Або ж навіть якщо на компанію чекає успіх, підприємець може відмовитись ділитися часткою в бізнесі.

Таким чином, укладення договорів позики з ціллю інвестування фактично є фіктивним правочином. Адже укладаючи такий договір сторони мають зовсім іншу мету. А отже, такий договір можна в судовому порядку взагалі визнати недійсним.

  • Договір про спільну діяльність

Такий договір укладається між двома суб'єктами господарювання, рідше фізичними особами, з метою об'єднання внесків сторін (матеріальних, інтелектуальних, тощо) задля суспільної діяльності. І його потрібно реєструвати в Державній податковій адміністрації України (ДПА). 

Однак такий договір розрахований лише на перше входження, тобто попередню домовленість. Як прийняти декілька людей в таку спільноту – це вже питання.

Крім того, інвестор – це ж не зовсім той, хто діє заради спільних цілей. Інвестор переслідує власні цілі: отримати прибуток на вкладені гроші, здобути частку в компанії тощо. Відповідно, такий договір теж не дуже підходить для інвестування.

  • Створення господарського товариства

Це ще один із способів, коли одна сторона може проінвестувати кошти в створення товариства, а інша – наприклад, отримати свою частку через інтелектуальний чи трудовий внесок. Він найпростіший, але точно не покриває багатьох правовідносин, що існують в сьогоднішньому бізнес-середовищі України.

Зокрема, цей спосіб не враховує такі аспекти: 

  • можливість інвестувати гроші з метою отримання прибутку без безпосередньої участі в управлінні товариством; 

  • короткострокові інвестиції, коли інвестор входить у бізнес, досягає мети і виходить; 

  • сучасний спосіб інвестицій, коли компанію розглядають не як спосіб участі в бізнесі, а саме як інвестиційний актив, нарівні з акціями, нерухомістю чи сировинними товарами.

Крім того, цей спосіб має такі мінуси. Наприклад, за умови того, що кворум з 50 учасників має погоджувати директора, провадить операційну діяльність тощо, стає дуже важко досягнути консенсусу по більшості питань. Наприклад, додати 51-го учасника товариства, коли уже є 50 учасників. Загальні збори можуть просто збиратися досить важко. А ще уявимо ситуацію, що в товариство щомісяця будуть заходити нові учасники. Впевнений: згодом старі учасники не витримають такого спринту.

Тож що робити?

Наразі всі варіанти цих “інвестиційних договорів” мені трохи нагадують продаж авто по довіреності. Цей спосіб повсюдно застосовують в Україні, але де-юре ніякого продажу немає. І накласти арешт чи відібрати автівку можна в два кроки, але люди продовжують йти таким шляхом. Чому? Бо це простіше, швидше і без зобов'язань та податків. 

Тож аби не множити удавані правочини, нам давно потрібно визнати, що світ змінився, а бізнес вже дещо випередив законодавство. І взяти приклад з англо-саксонської системи права, де неврегульовані питання регулюють прецедентом, а тому там можливо все.

Тепер розберемо на прикладі. Уявімо ситуацію, що ви хочете розвинути мережу ресторанів по всьому світу. Де взяти кошти на старт у певній країні? Продатися фондам – мережа ще замала. Прокредитуватися – дорого, і мало хто дасть гроші під такий ризик. Крім того, за кордоном у компанії може не бути ще історії кредитування, тому банки навряд довірятимуть такому бізнесу.

Як вихід – краудфандинг. Наприклад, 10 тисяч людей скидаються по $100. Сумарно мережа отримує $1 млн на експансію. А малі інвестори натомість стають акціонерами майбутніх ресторанів, і в разі успіху отримують дивіденди чи ріст вартості. У разі ж невдачі вони втрачають небагато.

Тож чи хотіли б люди в Україні так інвестувати? Так. Чи інвестували б? Так. Чи були б обмани? Так. Але задля регулювання таких процесів і потрібно створити простий механізм обліку та відповідальності підприємців в інвестиціях. 

Бо наразі через відсутність реальних інструментів інвестування учасники ринку змушені вдаватися до "креативних" договірних конструкцій, далеких від своєї справжньої суті. Відтак, це негативно впливає на прозорість і передбачуваність бізнес-процесів, а також створює ризики для держави через ухилення від оподаткування. Натомість, створивши зручні та зрозумілі реальні інструменти інвестування (зокрема для малих гравців), держава б отримала розвиток економіки, а прості громадяни – збагачення.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи