Хто зазіхає на «екологічні» кошти від сплати екологічного податку?

Однак існують державні мужі, яких не влаштовує, аби екологічний податок мав цільове спрямування. Залишається відкритим питання – чому?

Платниками екологічного податкувідповідно до Податкового кодексу України є суб'єкти господарювання, юридичніособи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи,громадські та інші підприємства, установи та організації, постійніпредставництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські(представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, підчас провадження діяльності яких на території України і в межах їїконтинентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джереламизабруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщеннявідходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинноїсировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктівгосподарювання); утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);  тимчасове зберігання радіоактивних відходівїх виробниками понад установлений особливимиумовами ліцензії строк.

Об'єктом та базою оподаткування є: обсяги та видизабруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарнимиджерелами;
обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаютьсябезпосередньо у водні об'єкти; обсяги та види (класи) розміщених відходів, крімобсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються навласних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання; обсяги та категоріярадіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб'єктівгосподарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установленийособливими умовами ліцензії строк; обсяги електричної енергії, виробленоїексплуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Такимчином, з наведених вище норм видно, що сама природа, сутність екологічногоподатку говорить сама за себе – за викиди забруднюючих речовин в атмосфернеповітря; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти тощо суб'єктигосподарювання, юридичні особи сплачують податок, який спрямовується на фінансуванняприродоохоронних заходів. Тобто даний податок має цільове призначення, що такожпрямо передбачено Законом України «Про охорону навколишньогоприродного середовища», а саме: кошти місцевих,Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони навколишнього природногосередовища можуть використовуватися тільки для фінансового забезпеченняздійснення природоохоронних заходів, включаючи захист від шкідливої дії вод сільськихнаселених пунктів та сільськогосподарських угідь, ресурсозберігаючих заходів, утому числі наукових досліджень з цих питань, ведення державного кадаструтериторій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для зниженнязабруднення навколишнього природного середовища та дотримання екологічнихнормативів і нормативів екологічної безпеки, для зниження впливу забрудненнянавколишнього природного середовища на здоров’я населення.

Однакіснують державні мужі, яких не влаштовує, аби екологічний податок мав цільовеспрямування. Залишається відкритим питання – чому?

До 31 липня 2014 року екологічнийподаток (збір за забруднення навколишнього природного середовища до введення вдію нових Податкового і Бюджетного кодексів з 01.01.2011) зараховувавсявиключно до спеціального фонду державного та відповідних місцевих бюджетів, авідповідні витрати на здійснення природоохоронних заходів мали постійнебюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах і за рахунокфактичних надходжень спеціального фонду бюджету.

31 липня 2014 року за поданнямКабінету Міністрів України було внесено зміни до Бюджетного кодексу України таЗакону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», якими було скасованоспеціальне джерело наповнення державного та місцевих фондів охоронинавколишнього природного середовища, а доходи від екологічного податкускеровано до загального фонду державного та відповідних місцевих бюджетів, щофактично означало ліквідацію вищезазначених природоохоронних фондів.
 
Долаючи шалений спротив КабінетуМіністрів України, комітету Верховної Ради України з питань бюджету, народнимидепутатами України Недавою О.А. і Томенком М.В. було ініційовано прийняття 24 грудня 2015 року Закону України «Провнесення змін до Бюджетного кодексу України щодо цільового спрямуванняекологічного податку». Але певні депутати таки не дали реалізувати повною міроюповернення зарахування даного податку до спеціального фонду державногобюджету. Вдалося відстояти лише відповідні місцеві бюджети.

Так, під час обговореннязаконопроекту на пленарному засіданні Мінфін запропонував, що «до державногобюджету спрямовується 20 відсотків цього податку, решта йде на місцевий рівень.І ми пропонуємо, що ті 20 відсотків, які йдуть до державного бюджету, йдуть взагальний фонд державного бюджету.», що було підтримано залом.
 
Проте бажаючи розпоряджатисяекологічними грошима на власний розсуд на цьому не зупинилися.

Минуло лише три тижні після прийняття Закону, згідно зяким 80 відсотків екологічного податку скеровуються доспеціального фонду відповідних місцевих бюджетів, як 15 січня 2016 року«народився» проект Закону України «Про внесення зміни до розділу VІ"Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України щодорозподілу екологічного податку» за авторством народних депутатів України  МатвієнкаА.С. і Довбенка М.В., яким ця норма для Вінницької,Івано-Франківської та Львівської областей працювати не буде, а 80 відсотківекологічного податку зараховуватиметься до загального фонду відповіднихмісцевих бюджетів.

Аргументація даних суб’єктів права законодавчоїініціативи така, що саме в цих областях утворилося сильне розбалансуваннямісцевих бюджетів через те, що вони затвердили свої обласні бюджети, і,відповідно, розподіли видатків до прийняття 24 грудня 2015року Закону України «Про внесення змін до Бюджетногокодексу України щодо цільового спрямування екологічного податку». Разом з тим, Бюджетнимкодексом України передбачено низку правових інструментів, за допомогою якихдана ситуація легко вирішується. Так, наприклад, статтею96 Бюджетного кодексу України встановлено такі види міжбюджетнихтрансфертів: базову дотацію (трансферт, щонадається з державного бюджету місцевим бюджетам для горизонтальноговирівнювання податкоспроможності територій); субвенції;реверсну дотацію (кошти, що передаються до державного бюджетуз місцевих бюджетів для горизонтального вирівнювання податкоспроможностітериторій); додаткові дотації. Крім того, у Державному бюджеті України можуть передбачатися такітрансферти місцевим бюджетам: базова дотація; субвенції на здійснення державних програм соціального захисту; додаткова дотація на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетіввнаслідок надання пільг, встановлених державою; субвенція на виконання інвестиційних проектів; освітнясубвенція; медична субвенція; інші додаткові дотації та інші субвенції.

Головне науково-експертнеуправління Апарату Верховної Ради України критикує законопроект Матвієнка А.С.,Довбенка М.В., оскільки запровадження запропонованого порядку зарахуванняекологічного податку у вищезазначених областях не відповідає одному з основнихпринципів, на яких ґрунтується бюджетна система України, а саме принципу їїєдності, який «забезпечується єдиною правовою базою, єдиноюгрошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетноюкласифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерськогообліку і звітності».

Народні депутати України Матвієнко А.С. і ДовбенкоМ.В. ще під час обговорення законопроекту, прийнятого 24грудня 2015 року, як Закон України «Про внесення зміндо Бюджетного кодексу України щодо цільового спрямування екологічного податку»,намагалися проштовхнути відповідні правки, але Верховна Рада України їх непідтримала.

Причина такої турботи про долюекологічного податку в названих трьох областях України зрозуміла. У нихрозташовані великі платники екологічного податку: Бурштинська ТЕС (Івано-Франківськаобласть), яка входить до "ДТЕК Західенерго", і, наприклад, за першепівріччя 2012 року збільшила експорт на 30%, в тому числі в Угорщину,Словаччину та Румунію, Добротвірська ТЕС (найбільший забруднювач атмосферногоповітря у Львівській області) і Ладижинська ТЕС (Вінницька область) викидає зарік у повітря приблизно 60 тисяч тонн забруднюючих речовин. Це більш, ніжвтричі більше, ніж всі стаціонарні джерела області разом узяті. Для порівняння:автотранспорт по всій області щорічно викидає 66 тисяч тонн, інші стаціонарніджерела - 17 тисяч тонн. В основному викидається оксид вуглецю, діоксид сірки,майже 10 тонн попелу.

У той же час, нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризуватияк кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтуванняоб'єктивних законів розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексуУкраїни. У державі відбувалися структурні деформації економіки, за якихперевага надавалася розвиткові сировинно-видобувних, екологічнонайнебезпечніших галузей промисловості.

Сучасний рівеньприродно-техногенної безпеки — одне з безпосередніх джерел загрози життю таздоров'ю населення. За даними ООН, у більшості країн світу природні татехногенні катастрофи завдають збитків на суму 2-4 % у структурі валового національногопродукту. В Україні лише щорічні витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильськоїкатастрофи перевищують 2 % від загального обсягу виробленого валовоговнутрішнього продукту.

На території Українирозташовано 15 діючих блоків АЕС, 44 великі енергетичні об'єкти,понад 2500 об'єктів, на яких застосовуються отруйні речовини, мережатрубопроводів, у тому числі 830 км аміакопроводу, 6 тис. км нафтопроводів, 6,7 тис. кмгазопроводів. До потенційно небезпечних об'єктів належать 165 металообробних імашинобудівних заводів, 216 фабрик і заводів хімічної та легкої промисловості,83 великі залізничні вузли, 7 гідроелектростанцій (ГЕС), 74 теплоелектростанції(ТЕС). У зонах імовірного зараження сильнодіючими отруйними речовинами проживаємайже 18 млн. осіб, у зонах можливого катастрофічного затоплення – близько 2млн. осіб.

На території України щорічностається 140—150 техногенних аварій і катастроф регіональної та державноїзначущості. Орієнтовна їх структура така: аварії з викидами сильнодіючих отруйнихречовин — 4 %; пожежі та вибухи —19,5; транспортні аварії —17,7; аварії насистемах життєзабезпечення — 17,3; аварії на радіаційних об'єктах — 8,4; аваріїна комунальних системах та очисних спорудах — 17,3; надзвичайні ситуації наоб'єктах інших видів — 15,8 %.

 ВУкраїні існують території з різними рівнями екологічної безпеки, а саме:звичайним (фоновим), кризовим, критичним, катастрофічним і після катастрофічним(реабілітаційним). Складною є проблема забруднення земельсільськогосподарського призначення агрохімікатами, зокрема, небезпечний фактор— наявність в їх спектрі стійких органічних забруднювачів (СОЗ), зменшеннязагрози від яких для здоров'я людей і довкілля визнано пріоритетом світовогорівня. Окреме питання становить широкомасштабне нафтохімічне забрудненнядовкілля, найчутливішими компонентами якого є підземні води і ґрунти зониаерації.
На сьогодні в Україні 133 зі197 великих водозаборів розташовані у зонах наявних або потенційних джерелнафтохімічного забруднення. Найхарактернішими прикладами є міста Запоріжжя,Херсон, Біла Церква, Кременчук, Луцьк, Рівне. Нафтохімічного забрудненнязазнали водоносні горизонти — джерела водопостачання понад 150 сільськихнаселених пунктів. Загальна кількість територій забруднення підземних воднафтопродуктами перевищує 100 тис. га, а забруднені площі перевищують 30 тис.га.

Екологічний стан більшостігірничодобувних регіонів України критичний. Основними факторами виявуекологічної небезпеки в районах групового закриття шахт є підтоплення населенихпунктів ґрунтовими водами, заболочування земель, забруднення шахтними водамиводоносних горизонтів, сольове забруднення поверхневих і ґрунтових вод,утворення підземних порожнин, просідання поверхні тощо. За останні 10— 15 роківв Україні набули розвитку процеси підйому ґрунтових вод, що спричинилопідтоплення як значних територій сільськогосподарського призначення, так інаселених пунктів. Насамперед, ці процеси характерні для південно-східного тапівденного регіонів України, Криму, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької,Миколаївської та Херсонської областей.
При такихекологічних проблемах вкрай необхідне законодавчо закріплене цільовевикористання коштів на природоохоронні заходи. Усе інше – шлях до руйнаціїприроди України.