Примусове відчуження майна під час війни: баланс між суспільним благом і правом власності, реальні проблеми та шляхи їх вирішення.
Право власності є однією з фундаментальних категорій правової держави. Та коли країна опиняється у стані війни, держава отримує особливі повноваження, що можуть суттєво впливати на права громадян. Одним із таких механізмів є примусове відчуження майна. Закон передбачає компенсацію, але чи завжди це працює належним чином?
Законодавчі підстави: що каже закон?
Відповідно до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», держава має право вилучати індивідуально визначене приватне або колективне майно. Таке вилучення можливе за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.
Легітимність мети – вилучення майна повинно мати вагомі суспільні підстави (оборона, ліквідація наслідків воєнних дій тощо).
Пропорційність втручання – баланс між інтересами держави та правами громадянина.
Прецедентне рішення Верховного Суду
4 грудня 2024 року Верховний Суд розглянув резонансну справу No712/10118/22 (провадження No 61-13632св23) щодо відчуження транспортного засобу громадянина без складання акту та попереднього відшкодування. Суть справи полягала в тому, що автомобіль громадянина вилучили на потреби ЗСУ, однак процедуру примусового відчуження було проведено з порушеннями.
Суд першої інстанції став на бік держави, аргументуючи рішення воєнною необхідністю. Апеляційний суд скасував це рішення, частково задовольнивши позов громадянина, оскільки відчуження майна відбулося без належного документального оформлення. Проте Верховний Суд повернув усе на початковий рівень, зазначивши, що вилучення було законним і відповідало суспільним інтересам.
Чи має держава абсолютне право вилучати власність громадян? Чи існують межі такого втручання?
Відповіді на ці питання дає практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), який неодноразово розглядав спори щодо порушення права на мирне володіння майном у надзвичайних ситуаціях.
Стаття 1 Першого протоколу: ключовий принцип
Європейський суд з прав людини у своїй практиці керується статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вона гарантує кожному право на мирне володіння своїм майном, дозволяючи його обмеження лише за трьох умов:
якщо це передбачено законом,
якщо воно переслідує легітимну мету,
якщо таке втручання є пропорційним.
Саме третій критерій — пропорційність — стає каменем спотикання в більшості справ, які розглядав ЄСПЛ у зв’язку з примусовим відчуженням майна під час кризових ситуацій.
Судові рішення: де проходить межа?
Розглянемо ключові рішення, які формують підхід ЄСПЛ до питань примусового вилучення власності в умовах надзвичайного стану.
Sporrong and Lönnroth v. Sweden (1982)
У цій справі уряд Швеції видав довготривалі заборони на використання нерухомості, не пропонуючи компенсації власникам. Суд дійшов висновку, що обмеження права власності без належного механізму компенсації створює надмірний тягар для власника та є порушенням Конвенції.
Beyeler v. Italy (2000)
Італійський уряд викупив картину художника Ван Гога у приватного власника, але зробив це без виплати справедливої компенсації. Суд наголосив, що втручання держави має супроводжуватися відповідним фінансовим відшкодуванням, яке відображає ринкову вартість майна.
Vistiņš and Perepjolkins v. Latvia (2012)
Уряд Латвії вилучив промислову ділянку, посилаючись на суспільну потребу. Проте власник отримав значно нижчу компенсацію, ніж ринкова вартість землі. Суд визнав це порушенням, адже принцип пропорційності передбачає реальну компенсацію, а не формальну.
Jahn and Others v. Germany (2005)
Власники сільськогосподарських земель у Східній Німеччині втратили свої ділянки внаслідок реформ після об'єднання країни. Суд постановив, що навіть за наявності суспільного інтересу держава повинна гарантувати справедливе співвідношення між інтересами суспільства та індивідуальними правами.
Досвід інших країн: як працює примусове відчуження за кордоном?
У багатьох країнах примусове вилучення майна в умовах війни є поширеною практикою. Наприклад:
США: Закон про оборонне виробництво (Defense Production Act) дає можливість уряду реквізувати майно або підприємства для військових потреб із подальшою компенсацією.
Велика Британія: У Другій світовій війні уряд реквізував приватні автомобілі, літаки та навіть кораблі. Компенсація виплачувалася через спеціальні фонди.
Німеччина: Законодавство ФРН вимагає, щоб будь-яке примусове відчуження супроводжувалося справедливою компенсацією, яка може бути оскаржена в судовому порядку.
Проблеми компенсації: чи отримає громадянин свої гроші?
В українській практиці механізм компенсації далеко не завжди працює ідеально. Часто це відбувається через бюрократію, нестачу коштів у державному бюджеті або ж відсутність належного контролю з боку уповноважених органів.
Ключові проблеми:
Відсутність своєчасного складання акту відчуження.
Невизначеність механізму оцінки майна.
Тривалі терміни виплат компенсацій.
Шляхи вирішення: як удосконалити систему?
Автоматизована система реєстрації відчуженого майна. Вона дозволить вести облік, фіксувати всі вилучені об’єкти та контролювати виплати.
Законодавче закріплення чітких строків компенсації. Це створить прозорий механізм відшкодування.
Контроль з боку міжнародних правозахисних організацій. Їхня участь допоможе забезпечити справедливість процесу.
Страхові механізми. Держава може співпрацювати зі страховими компаніями, що дозволить швидше компенсувати втрати громадян.
Що робити власникам майна?
У нинішніх реаліях воєнного стану кожен власник майна повинен бути обізнаний у своїх правах. Якщо ваше майно підлягає вилученню, слід наполягати на офіційному оформленні акту та фіксації реальної вартості майна. Також необхідно зберігати всі документи, що можуть підтвердити ваше право на компенсацію.
Україна, як держава-учасниця Європейської конвенції з прав людини, має забезпечувати дотримання стандартів ЄСПЛ у сфері примусового відчуження майна під час війни. Основні висновки, які можна зробити на основі практики Суду:
Компенсація має бути справедливою. Вона повинна відповідати ринковій вартості майна.
Втручання має бути пропорційним. Інтереси держави не можуть повністю нівелювати права окремих громадян.
Юридична визначеність. Процедура відчуження повинна бути чітко регламентованою, передбачати можливість оскарження та бути прозорою.
Враховуючи ці принципи, Україні слід удосконалювати законодавчі механізми компенсації за примусово відчужене майно, щоб уникнути потенційних скарг до ЄСПЛ та гарантувати громадянам право на справедливе відшкодування.
Примусове відчуження – це винятковий захід, що застосовується лише в умовах крайньої суспільної необхідності. Держава, захищаючи свої інтереси, не повинна забувати про права громадян. Баланс між безпекою країни та правом власності – це виклик, який має вирішуватися справедливо та прозоро.
