Цивільний процесуальний кодекс України не передбачає можливості оскарження Ухвали щодо відмови в зупиненні провадження по цивільній справі, проте таке право гарантоване Конституцією.
Як відомо, з доктрини процесуального права: "Зупинення провадження у справі — це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення".
Проте не завжди суд зупиняє провадження по справі. Як показує моя практика адвоката по судовим справам, це трапляється навіть тоді, коли суд має можливість з власної ініціативи суду (у випадках, встановлених ст. 202 ЦПК) та, навіть тоді, якщо зацікавленою стороною заявлено відповідне клопотання, і це в силу процесуальних норм є не правом, а обов'язком суду.
Згідно з п. 33 Постанови Пленуму Верховного суду №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках, передбачених ст. 201 ЦПК України.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 293 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені, зокрема, в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі. Хоча й даною нормою не передбачено право на оскарження ухвали суду про відмову у зупиненні провадження у справі, таке право гарантоване нормами Конституції України, про що йтиметься нижче.
Оскарження Ухвали про відмову в зупиненні провадження по справі на підставі КУ
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
До цього слід нагадати, що згідно частини 4 статті 201 ЦПК України суд зобов’язаний зупинити провадження у справі до розгляду пов'язаної справи.
Більше того, варто нагадати й практику Європейського суду. Зокрема, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
На що звернути увагу при оскарженні
При підготовки апеляційної чи касаційної скарги, на моє особисте переконання, слід нагадати суду й про те, що подача даної скарги гарантовано Конституцією України, норми якої мають пряму дію. При колізії права застосовуються норми вищої юридичної сили. В даному випадку норми п.8.ч.З ст.129 Конституції України та висновки рішень КСУ від 27 січня 2010 року №3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року №12-рп/2010 та від 8 липня 2010 року №18-рп/2010 мають вищу юридичну сили, ніж норми ч.2 ст.293 ЦПК України.
Слід також звернути увагу суду, що у нього відсутня законодавча компетенція щодо відмови зупиняти провадження у справі до розгляду іншої, пов’язаної із цією справи та те, що відповідна скарга відповідає вимогам щодо форми та змісту, встановлених відповідними статтями ЦПК України, внесена з дотриманням строку, визначеного ЦПК України та подана уповноваженою особою.
