Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
27.01.2020 17:41

Хто може подати заяву про поворот виконання рішення?

Керуючий партнер Юридичної компанії "Титан"

В даній статті розкривається чи може особа яка не є стороною у справі подавати заяву про поворот виконання рішення, виходячи із практики судів.

Поворот виконання рішення суду, як процесуальний інститут господарського судочинства, закріплюється у ст. 333 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України). Згідно із вказаною статтею суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання рішення, якщо за умови скасування даного рішення (визнання його нечинним), або якщо рішення після виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, або за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинам, він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

З першого огляду, дана норма є чітка, без відсилок, приміток, але, водночас, на практиці застосування даної статі виникає чимало проблемних питань. Одне з них, являється визначення суб’єктного складу осіб, які мають процесуальне право звернутись до суду із заявою про поворот виконання рішення суду.

Згідно із ч. 5 ст. 333 ГПК України, питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони, тобто, або позивача або відповідача. У цьому випадку, законодавець свідомо або несвідомо урізав , зокрема, для третіх осіб, інших заінтересованих осіб правову можливість для подачі такої заяви.

Напротивагу вищезазначеній статті ГПК України, у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2011 року № 3-рп/2011 (далі – Рішення КСУ), було дещо розширено межу суб’єктного складу осіб, які мають право подати даний вид заяв, зокрема, в ньому зазначено: «…Поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.».

Напевно, даним Рішенням КСУ була надано певну правову можливість для «особи», без визначення її конкретного процесуального статусу боржника або стягувача, позивача або відповідача, реалізувати процесуальні права на подачу такої заяви про поворот виконання рішення суду.

Продовжуючи напрямок юридичної позиції КСУ з даного питання, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 25.07.2017 року справа № 922/4879/15 зазначає наступне: «Вимагати повороту виконання може не лише відповідач, а й інша особа, чиї права відсутністю такого повороту порушуються»

Варто зазначити, що до процесуальної реформи 15.12.2017 року, «стара» редакція ГПК України, а саме, ст. 122 ГПК України, яка була чинна станом на момент ухвалення вищезазначеної постанови, передбачала більш вузький перелік суб’єктів, що правомочні підіймати питання про поворот виконання рішення та, відповідно, подавати заяву, таким правом були наділені лише боржники.

Повертаючись до змісту постанови, Вищий господарський суд України, обґрунтовуючи свій вищезазначений висновок, посилається на Рішення КСУ, про яке вже було зазначено на початку статті. Тому, варто визначитись з юридичною силою позиції, яка закріплена у Рішенні КСУ та її роллю під час застосування норм права.

Щодо юридичної сили та обов’язковості юридичних позиції Конституційного Суду України, які викладені у його актах варто зазначити наступне.

Згідно із ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Частина 1 ст. 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» зазначає, що юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку. Відповідно до ч. 1 ст. 98 зазначеного закону, за невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом.

Тому, можна прийти до умовиводу, що юридичні позиції, які зазначені Конституційним Судом України у своїх актах є обов’язковими, виступають як складовими елементами даних актів та за їх невиконання передбачена відповідальність, і, як наслідок, даними юридичними позиціями можна розширювати межі правозастосування та розуміння судами господарської юрисдикцій положення ч. 5 ст. 333 ГПК України.

Необхідно констатувати, що, наразі, відсутні судові рішення Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо вирішення даного питання про розширення переліку суб’єктів на подачу заяви про поворот виконання. Але, водночас, варто зазначити, що у актуальній практиці господарських судів першої та апеляційної інстанції, наявні прецеденти, у яких сформовані позиції щодо розширення переліку суб’єктів, які зазначені в ч. 5 ст. 333 ГПК України, зокрема, це зафіксовано у постанові Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2019 року справа № 910/13233/17, ухвалі Господарського суду Одеської області від 08.05.2019 року справа № 916/4619/14, ухвалі Господарського суду Вінницької області від 16.04.2019 року справа № 902/49/17, ухвалі Господарського суду Вінницької області від 04.04.2019 року справа № 902/714/15 тощо.

У вищезазначених судових рішення формально констатовано, покликаючись на Рішення КСУ, що у третіх осіб та інших заінтересованих осіб по справі виникає право на подачу заяви про поворот виконання рішення.

Напротивагу цьому, зокрема, в постанові Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2018 року справа № 1810з-18 було здійснено більш розширений аналіз господарського процесуального законодавства, з огляду також на практику Європейського суду з прав людини та зазначено наступне:

«…Колегія суддів, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, також зазначає, що право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та є ефективним. Так, незважаючи на наявність законодавчо встановлених "фільтрів" для прийняття звернень до суду (позов, апеляція, касація), занадто формалізований підхід до їх застосування може створювати підстави для встановлення Судом порушення статті 6 Конвенції. … Отже, з огляду на статус господарських судів та встановлену законом підвідомчість господарських спорів судом може бути прийнято рішення про прийнятність індивідуальної заяви для її розгляду по суті і розглянуто питання про порушення прав, викладених, зокрема, у пункті 1 статті 6 Конвенції, який визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру»

Але, дана постанова Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2018 року по справі № 1810з-18, в подальшому, була скасована Верховним Судом  постановою від 25.03.2019 року. Но сам підхід є цікавим.

Отже, взявши за основу юридичну позицію, яка закріплена у Рішенні КСУ та покликаючись на наявні судові прецеденти першої та апеляційної інстанції щодо розширення переліку суб’єктів, які закріплені у ч. 5 ст. 333 ГПК України, існує об’єктивна правова можливість, третім особам, іншим заінтересованим особам по справі, яким суд відмовляє, не то що у розгляді заяви про поворот виконання рішення по суті, а навіть у її прийнятті до розгляду, ефективно відстояти своє право на суд, шляхом звернення із заявою про поворот виконання рішення суду по справі, навіть за умови, що вони не виступали сторонами в ній.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net