Про АМКУ, інвесторів та ЄС. Державна допомога по-новому

Перед Україною стоїть завдання протягом наступних півтора роки привести свою державну політику в сфері надання допомоги суб’єктам господарювання відповідно до норм та правил Євросоюзу.

Перед Україною стоїть завдання протягом наступних півтора роки привести свою державну політику в сфері надання допомоги суб’єктам господарювання відповідно до норм та правил Євросоюзу. Річ у тім, що державна допомога «по-європейськи» розглядається в контексті конкурентного права, а тому є об'єктом суворого контролю. Процедура передбачає зобов`язання держав-членів повідомляти Комісію ЄС про намір здійснити державну допомогу та має бути затверджена.

Державна допомога відповідно до статті 107 Договору про функціонування ЄС (ДФЄС) це – «будь-яка допомога, що надається державою-членом, або шляхом залучення державних ресурсів у будь-якій формі, що підриває або погрожує підірвати конкуренцію шляхом сприяння певним підприємствам чи виробництву певних товарів», крім того «може застосовуватися як форма протекціонізму для того, щоб сприяти національним виробникам, надавати їм переваги у конкурентній боротьбі, уникати необхідної структурної адаптації, тобто для передачі труднощів конкурентам з інших країн» (12-а доповідь Комісії ЄС 1982 р. № 158). 

Таким чином усі преференції, які надає держава, вважаються державною допомогою в ЄС. Це і гранти, і субсидії, і податкові відстрочки та пільги тощо. Тобто все те, що мало б привабити інвестора вкладати кошти в розвиток економіки. 

Сьогодні Україна взагалі жодних заходів не застосовує щодо аналізу ефективності надання державної допомоги. Мінекономрозвитку, як головний орган, що формує та реалізує державну інвестиційну політику відповідає за державну підтримку інвестиційних проектів, ведення відповідного реєстру, аналіз ефективності СЕЗ та ТПР, державно-приватне партнерство. 

За податкову політику сьогодні відповідає Мінфін, у тому числі якщо це стосується надання окремими суб’єктам чи сферам преференцій. Це відомство також формує державну бюджетну політику, а це і субсидії і трансферти і безповоротна державна допомога і надання держгарантій. 

Крім того існують програми здешевлення кредитів чи відсоткової ставки за наданими кредитами в житловому будівництві, сільському господарстві, відповідно за ці програми відповідають  Мінрегіонбуд та МінАПК. 

Проте процес та умови надання державної допомоги, починаючи з 02.08.2017 має контролювати АМКУ, як уповноважений орган з питань державної допомоги (відповідно до Закону України № 1555-VII  від 01.07.2017 «Про державну допомогу суб’єктам господарювання».  

Отже за 1,5 роки в Україні має відбутись революція в сфері відносин держави та суб’єктів господарювання, які фактично є інвесторами. АМКУ стане надбудовою над усіма органами влади, які формують та реалізують державну економічну та фінансову політику, при цьому буде контролювати та моніторити суб’єктів господарювання яким чином вони цю  допомогу використовують. 

Якщо дозволений ліміт (грошовий еквівлент наданої преференції) інвестором перевищено, то він матиме зобов’язання повернути ці кошти. Ліміти будуть встановлюватись відповідно до норм європейського законодавства, вони залежатимуть від розміру підприємства, інвестиційного проекту та рівня розвитку регіону. Наприклад, якщо Україні буде надано статус регіону, який є недорозвинутим (регіон «а»), максимальна інтенсивність державної допомоги може обраховуватись на рівні до 50% вартості інвестицій. Все, що інвестором отримано вище за ліміт - має бути повернене державі. Цей механізм можна розглядати, як стимулюючий до реінвестицій, оскільки якщо перестаєш інвестувати, то рано чи пізно преференції закінчаться.

Шляхи й можливості переходу України на європейські правила державної допомоги обговорювалися вчора (24.02) на семінарі в АМКУ. Експерти мають різні точки зору щодо доцільності надання державної допомоги. Інколи їхні позиції дуже різняться: від заборони існування СЕЗ та створення натомість привабливого інвестиційного клімату в країні через, наприклад, запровадження такого інвестиційного режиму, щоб вся Україна почала вважатись Меккою для інвесторів серед країна-сусідів (наприклад, знизити податок на прибуток до 9% для всіх суб’єктів господарювання – найнижчого в Європі). Або така пропозиція: створювати  СЕЗ та індустріальні парки за прикладом  Польщі чи Румунії, які вони потім зуміли переформатувати та інтегрувати в європейське право.

Отже, з огляду на те, що сьогодні в ЄС немає спеціальних правил стосовно СЕЗ, всі ініціативи України, як члена ЄС в майбутньому прискіпливо оцінюватимуться Комісією. 

І зараз Україна має унікальні можливості розробити нормативне забезпечення здійснення контролю та моніторингу державної допомоги за європейськими нормами та провести його апробацію на практиці, поки що без погодження з Комісією, до набуття членства в ЄС. 

Насправді залишилось не так багато часу для створення нових СЕЗ та індустріальних парків, щоб вони рахувались як існуюча допомога. В цьому контексті важливо поєднати політику децентралізації та регіонального розвитку, державну інвестиційну політику із новою політикою надання державної допомоги. Важливим було б запровадження рамкових вказівок – порядку, який містив би інструменти  не тільки для центральних органів влади, а й для органів місцевого самоврядування щодо ініціації створення таких зон/парків в контексті нової політики державної допомоги, передачі на місця повноважень щодо призначення видів преференцій для інвесторів за відповідною методологією розрахунків щодо обсягів державної допомоги за нормами права ЄС. 

Не потрібно забувати й про чинну Стратегію регіонального розвитку України до 2020 року, існуючий Державний фонд регіонального розвитку та інструменти, якими цей фонд оперує. На жаль, на заході представників Мінрегіонбуду не було. Яким чином буде ця політика оцінюватись АМКУ в майбутньому поки що не зрозуміло? Проте всі ці питання потрібно піднімати на обговорення та ініціювати перед нормотворцями вже зараз.