Дослідження достовірності судової товарознавчої експертизи неможливо провести при односторонньому спогляданні – шляхом прямих логічних умовиводів експертизи вцілому. Необхідно фрагменту вати об’єкт дослідження на певні блоки. В цьому ессеї розглянемо характеристики об’єкту оцінки товарознавчої експертизи через призму бази ринковової вартості.
Обвинувальний нахил кримінального процесу закладений вже у «Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки і призначення судових експертиз». Питання «Яка вартість об’єкту?» несе в собі не тільки постановку задачі дослідження, а й елемент складу злочину, що є предметом доказування, оскільки вже є фактичним вибором бази оцінки – ринкової вартості.
Якщо по злочинам проти власності у відношенні особистого майна фізичних осіб це так і є (у більшості випадків), то у відношенні т.з. господарських злочинів картина зовсім неоднозначна.
Зазвичай, у господарських відносинах, вибір бази оцінки передує укладанню договору на проведення оцінки майна. З точністю до навпаки у кримінальному процесі - експерт не бере участь у виборі бази оцінки, натомість слідство вибирає базу оцінки самостійно, на свій розсуд. А відтак ставить класичне питання – яка вартість (читай – ринкова вартість)?
Для ясності зазначимо – оцінка вартості (ринкової вартості) при будь яких методиках арифметично дає найбільшу величину у цифровому вираженні у порівнянні з неринковими видами вартості.
Звісно, експерт має право вказувати у висновку експерта на виявлені в ході проведення судової експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання. Але це право, а не обов’язок експерта – як прямо вказано в законі і як це сприймає практика. Хоча в науковій літературі і побутує думка, що це прямий обов’язок експерта – годі сподіватися, що експерт зазначить у висновку про невірно обрану базу оцінювання. Отже дослідження достовірності висновку лягає на плечі сторони захисту.
Основними завданнями товарознавчої експертизи є, зокрема, визначення вартості майна. В той же час, у разі коли у ухвалі суду не зазначається вид вартості, який повинен бути визначений у результаті оцінки, визначається ринкова вартість (ч. 3 п.3 НС1)
До орієнтовного переліку вирішуваних питань належить питання «Яка вартість об’єкту дослідження?» (п. 1.3 – Рекомендації). Таким чином, знов таки маємо справу із ринковою вартістю, що часто призводить до трагічних обвинувачень.
В результаті сторона захисту має перед собою експертизу з визначенням ринкової вартості, результати якої викликають щире але нервове здивування – звідки страшні суми? Традиційний шлях – пошуки недопустимості висновку як доказу, або замовлення і перерахунок існуючої експертизи. В останньому випадку, якщо знов сторона захисту поставить залученому експерту те саме питання, вона може очікувати у кращому випадку несуттєву корекцію в сторону зменшення результату шляхом застосування альтернативних методів дослідження. Однак, такий підхід не вирішує проблему загалом, оскільки помилка полягає уже в самому питанні. Звісно, все сказане – від конкретних обставин справи.
Випадки визначення ринкової вартості непридатної для комерційної експлуатації нерухомості, визначення ринкової вартості списаного на утилізацію обладнання тощо – мають місце. І для цих героїв захисту наша пісня ))
Зміст поняття ринкової вартості
Оцінка вартості не може визначатися
виключно математичними формулами та обчисленнями
Anson Marston et al., Engineering Valuation and Depriciation
Перша за все, слід зазначити, що ринкова вартість є однією з баз оцінки майна. Інакше ще називається в літературі – стандартом оцінки.
Відповідно до п. 11 Національного стандарту № 1, оцінка проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. Вибір бази залежить від мети, з якою проводиться оцінка майна, його особливостей, а також нормативних вимог.
Зміст поняття ринкової вартості розкривається в нормативних документах фрагментарно і описово. Попробуємо все зібрати до купи, використовуючи зокрема метод від противного.
Застосування неринкових видів вартості можливе у разі невідповідності умов угоди, у зв’язку з якою проводиться оцінка, хоча б одній із умов, яку висувається для визначення ринкової вартості.
Використання ринкової вартості як бази оцінки можливе за умови відповідності угоди, з зв’язку з якою поводиться оцінка, змісту поняття ринкової вартості.
Угода в судовій експертизі, це фактично той господарський правочин, наслідки якого і створюють (за версією обвинувачення) об’єктивну сторону злочину. Зазвичай – угоди щодо відчуження майна.
Із смислу п. 12 та п. 8 НС1 випливає характеристика , котрою має бути наділене таке майно – презумпція наявності майбутньої економічної вигоди від використання.
Згідно із принципом корисності, майно має вартість тільки за умови здатності майна задовольнити потреби власника або користувача протягом певного часу (строк корисної експлуатації).
Об’єкт оцінки – це майно, яке підлягає оцінці. З визначення подібного майна у Стандарті, можна зробити висновок щодо характеристики майна, презумпції якості об’єкта дослідження – інвестиційна привабливість.
Ринкова вартість – вартість за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою укладеною між покупцем і продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
Вартість – еквівалент цінності об’єкта оцінки, виражений у ймовірній сумі грошей. Ймовірна сума грошей – найбільша сума грошей, яку може отримати продавець та може погодитися сплатити покупець.
Ще одну якісну характеристику об’єкта оцінки для визначення ринкової вартості. можна отримати з визначення вартості ліквідації – майно повинне мати невичерпану корисність, відповідно до своїх первісних функцій. Іншими словами – мати залишковий строк економічного життя.
Як слідує із принципу найбільш ефективного використання, використання майна має бути технічно можливим, дозволеним та економічно доцільним.
Висновок
Іноді ми бачим не те, что є насправді
т/с Практика, 1998
Спеціалісти Американської товариства оцінювачів (American Society of Appraisers, ASA) резюмували вищенаведені умови визначення ринкової вартості наступним чином.
Ринкова вартість розглядається за умови (premise) продовжуваного використання майна (continued use), що означає, що майно продовжуватиме використатись для цілей, для яких воно було спроектоване і виготовлене та для яких пристосоване на даний момент (первісні функції). Приймаються припущення, що майно знаходитиметься на своїй поточній локації для подальшого використання, що у загальному смислі розуміється як наявність/виконання наступних умов (якісних ознак об’єкта оцінки – початкових припущень):
1. Наявність попиту на майно (принцип попиту і пропонування, принцип очікування)
2. Наявність залишкового строку економічного життя (принцип корисності)
3. Подальше використання майна є практично доцільним (наявність економічної вигоди)
4. Альтернативне використання не є можливим чи економічно обгрунтованим
Тобто, визначення ринкової вартості майна має зміст тільки тоді, коли об’єкт оцінки відповідає всім вищезазначеним критеріям пп. 1-4 – умовам-припущенням якості об’єкта оцінки. Якщо ж ці припущення не відповідають фактичним даним (обставинам справи), то встановлюваний вид вартості не відповідає змісту ринкової вартості, а отже є неринковим видом вартості. Як наслідок, оцінка за таких вхідних даних перетворюється в гіпотетичну оцінку, а отже результати її не можуть бути джерелом доказів як недостовірні.
