Декомунізація VS демократизація
Насадження нових патріотичних топонімів всупереч волі абсолютної більшості членів громади – політика, яка нічим не відрізняється від методів комуністичного режиму, який ми з такими спазмами намагаємося забути.
В Україні триває інтенсивнакампанія декомунізації, передбачена відповідним законом. Попри те, що більшістьгромадян віддає перевагу економічним і соціальним реформам над ідеологічнимитрансформаціями, в суспільстві все ж є розуміння того, що від символічних пам’ятоктоталітарного минулого слід якнайшвидше позбутися. Адже в противному випадкуРосія без кінця експлуатуватиме цю ідеологічну інфраструктуру в якостіінструменту маніпулювання свідомістю мільйонів українців. Власне, аспектпротистояння зовнішньому ворогові з його інструментами символічної боротьби єнайбільш суттєвим виправданням декомунізації.
Разом з тим, все те, що законідентифікує як пам’ятки тоталітарних режимів минулого, одночасно є складовоюісторичної пам’яті кількох поколінь людей, частиною звичного для них буденногожиття. Це важко заперечити і ще важче швидко і безболісно змінити. З власногодосвіду спілкування з людьми можу сказати, що найчастіше спротив, наприклад,перейменуванню вулиць чи населених пунктів носить абсолютно неідеологічний, ачисто звичаєвий характер. Коли люди зроду-віку були іллічівцями чикіровоградцями, їм важко за мить перетворитися на чорноморців та інгульців. Ідалеко не тому, що вони ностальгують за радянським минулим, а просто через те,що це звично для них, вкорінено в їх повсякденному житті і в буденному побуті.Це суто психологічний, а не політичний момент.
Найбільш показовим прикладом суперечностейдекомунізації, мабуть, є історія з перейменуванням Кіровограда. Після того, якнову назву «Інгульськ» категорично відторгли жителі обласного центру,профільний комітет ВР запропонував інший топонім – Кропивницький, на честьвідомого українського драматурга, який жив і працював у місті. Однак останнісоціологічні опитування, проведені двома незалежними центрами, показали, щобільше 80% містян виступають проти вказаного варіанту. Натомість найбільшпріоритетною після «Кіровограду» альтернативою залишається історична назваміста – Єлисаветград.
Це саме той випадок, коли офіційнадержавна політика наштовхується на спротив місцевої громади, тиск на яку абодії всупереч волі якої дорівнюватиме обмеженню демократії в регіонах. Очевидно,якщо і далі рухатися цим шляхом, можна лише збурити значну частину населеннязамість того, щоб працювати на зменшення соціальної напруги в країні. Подібніситуації засвідчують той факт, що доволі неефективно і навіть небезпечно боротисяпроти символів комуністичного минулого виключно механічним демонтажем існуючогоспадку. Процес декомунізації має бути частиною комплексної культурної таідеологічної політики держави, яка повинна включати систематичну реалізаціюпросвітницьких заходів, чітку програму освіти і нову історію України. При чомуне переписану вкотре історію нашого минулого, а саме історію нової сучасноїУкраїни, відліком якої є наші дні. Інакше ми ніколи не примиримо ворогуючітабори нашого трагічного «вчора». Для того, щоб громади не противилисянововведенням, їх треба мотивувати прийняти нове, донести до них, чому це такважливо і необхідно для теперішнього і майбутнього. Та головне, абиальтернативи старому і віджитому були так само близькими і зрозумілими длямісцевих жителів, викликали в них почуття солідарності і гордості за свій край,місто, село чи вулицю.
Врешті-решт, не варто рубати зплеча. Масова свідомість – явище надзвичайно інертне, тому будь-які історичнізміни треба впроваджувати поступово. Якщо ті ж кіровоградці хочуть, аби їхмісто називалося Єлисаветградом, хай буде по-їхньому. Можливо, ця назва не такапатріотична, однак вона краща з ідеологічної точки зору, ніж Кіровоград. Вартобути більш терплячими і розуміти, що вчорашня вулиця Леніна сьогодні не станевулицею Бандери без когнітивного дисонансу у свідомості її жителів. Анасадження нових патріотичних топонімів всупереч волі абсолютної більшостічленів громади – політика, яка нічим не відрізняється від методівкомуністичного режиму, який ми з такими спазмами намагаємося забути.
- Довіра – валюта впливу: секрет ефективного лідера Ольга Духневич 02:37
- Трансформація демократії чи її дефіцит - кейс України Ірина Овчар вчора о 22:41
- Брекети після 30: чому ніколи не пізно подбати про усмішку Анастасія Опанасюк вчора о 21:53
- Податкове свавілля в Україні: як держава знищує малий бізнес Олександр Рось вчора о 15:30
- Проблеми з виплатами "бойових" під час лікування за кордоном після поранення Анжела Василевська 29.08.2025 16:07
- ТСК не дала рейдерам захопити фермерське господарство на Київщині Галина Янченко 29.08.2025 16:02
- Оперативний кадровий профайлінг: як швидко оцінити людей і мінімізувати ризики бізнесу Василь Фенчак 29.08.2025 15:42
- Пам'ятати – означає діяти Євген Магда 29.08.2025 10:15
- Стрес під контролем Олександр Скнар 28.08.2025 13:57
- І справедливість для всіх... Євген Магда 28.08.2025 13:48
- "Подарунок" від уряду: як під виглядом підтримки забрали пільги у багатодітних сімей Дана Ярова 28.08.2025 11:00
- Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом: правда, яку не можна замовчувати Галина Скіпальська 28.08.2025 06:00
- Мобінг: щоденник офісного терору Владислав Штика 27.08.2025 21:13
- "Шість тисяч" як дзеркало держави! Георгій Тука 27.08.2025 18:50
- Втеча майбутнього: як виїзд українських дітей і студентів змінює країну Дана Ярова 27.08.2025 11:00
-
Україна підписала історичну угоду щодо захисту океанів
Бізнес 12775
-
Обманути всіх. Четвірка найвідоміших шахрайських технокомпаній
Технології 8217
-
"Дуже зацікавлені в цьому родовищі". TechMet підтвердила інтерес до літію в Україні
Бізнес 7056
-
Кохання без статусу – як зрозуміти, що ви застрягли в ситуативних стосунках
Життя 6984
-
На IFA 2025 покажуть акваріум зі ШІ, який автоматично годуватиме риб і стежитиме за водою
Технології 4656