Декомунізація VS демократизація
Насадження нових патріотичних топонімів всупереч волі абсолютної більшості членів громади – політика, яка нічим не відрізняється від методів комуністичного режиму, який ми з такими спазмами намагаємося забути.
В Україні триває інтенсивнакампанія декомунізації, передбачена відповідним законом. Попри те, що більшістьгромадян віддає перевагу економічним і соціальним реформам над ідеологічнимитрансформаціями, в суспільстві все ж є розуміння того, що від символічних пам’ятоктоталітарного минулого слід якнайшвидше позбутися. Адже в противному випадкуРосія без кінця експлуатуватиме цю ідеологічну інфраструктуру в якостіінструменту маніпулювання свідомістю мільйонів українців. Власне, аспектпротистояння зовнішньому ворогові з його інструментами символічної боротьби єнайбільш суттєвим виправданням декомунізації.
Разом з тим, все те, що законідентифікує як пам’ятки тоталітарних режимів минулого, одночасно є складовоюісторичної пам’яті кількох поколінь людей, частиною звичного для них буденногожиття. Це важко заперечити і ще важче швидко і безболісно змінити. З власногодосвіду спілкування з людьми можу сказати, що найчастіше спротив, наприклад,перейменуванню вулиць чи населених пунктів носить абсолютно неідеологічний, ачисто звичаєвий характер. Коли люди зроду-віку були іллічівцями чикіровоградцями, їм важко за мить перетворитися на чорноморців та інгульців. Ідалеко не тому, що вони ностальгують за радянським минулим, а просто через те,що це звично для них, вкорінено в їх повсякденному житті і в буденному побуті.Це суто психологічний, а не політичний момент.
Найбільш показовим прикладом суперечностейдекомунізації, мабуть, є історія з перейменуванням Кіровограда. Після того, якнову назву «Інгульськ» категорично відторгли жителі обласного центру,профільний комітет ВР запропонував інший топонім – Кропивницький, на честьвідомого українського драматурга, який жив і працював у місті. Однак останнісоціологічні опитування, проведені двома незалежними центрами, показали, щобільше 80% містян виступають проти вказаного варіанту. Натомість найбільшпріоритетною після «Кіровограду» альтернативою залишається історична назваміста – Єлисаветград.
Це саме той випадок, коли офіційнадержавна політика наштовхується на спротив місцевої громади, тиск на яку абодії всупереч волі якої дорівнюватиме обмеженню демократії в регіонах. Очевидно,якщо і далі рухатися цим шляхом, можна лише збурити значну частину населеннязамість того, щоб працювати на зменшення соціальної напруги в країні. Подібніситуації засвідчують той факт, що доволі неефективно і навіть небезпечно боротисяпроти символів комуністичного минулого виключно механічним демонтажем існуючогоспадку. Процес декомунізації має бути частиною комплексної культурної таідеологічної політики держави, яка повинна включати систематичну реалізаціюпросвітницьких заходів, чітку програму освіти і нову історію України. При чомуне переписану вкотре історію нашого минулого, а саме історію нової сучасноїУкраїни, відліком якої є наші дні. Інакше ми ніколи не примиримо ворогуючітабори нашого трагічного «вчора». Для того, щоб громади не противилисянововведенням, їх треба мотивувати прийняти нове, донести до них, чому це такважливо і необхідно для теперішнього і майбутнього. Та головне, абиальтернативи старому і віджитому були так само близькими і зрозумілими длямісцевих жителів, викликали в них почуття солідарності і гордості за свій край,місто, село чи вулицю.
Врешті-решт, не варто рубати зплеча. Масова свідомість – явище надзвичайно інертне, тому будь-які історичнізміни треба впроваджувати поступово. Якщо ті ж кіровоградці хочуть, аби їхмісто називалося Єлисаветградом, хай буде по-їхньому. Можливо, ця назва не такапатріотична, однак вона краща з ідеологічної точки зору, ніж Кіровоград. Вартобути більш терплячими і розуміти, що вчорашня вулиця Леніна сьогодні не станевулицею Бандери без когнітивного дисонансу у свідомості її жителів. Анасадження нових патріотичних топонімів всупереч волі абсолютної більшостічленів громади – політика, яка нічим не відрізняється від методівкомуністичного режиму, який ми з такими спазмами намагаємося забути.
- Що означає історичне рішення ЄСПЛ у справі «Україна та Нідерланди проти росії» Юлія Овчинникова вчора о 20:59
- Пенсійна рулетка Андрій Павловський 11.07.2025 19:35
- Чому у відпустках приймають рішення про звільнення? Ольга Малахова 11.07.2025 17:10
- Made in Vietnam, approved in Kyiv: схема по-новому Дана Ярова 11.07.2025 17:02
- Час розблокувати будівництво нових об'єктів та залучення інвестицій в громадах Лариса Білозір 10.07.2025 20:41
- Заповіт у Дубаї: нові можливості для українців у DIFC Courts Олена Широкова 10.07.2025 15:45
- Конфлікти у бізнесі: як перетворити загрозу на джерело зростання Олександр Скнар 10.07.2025 14:36
- У кожному дроні – сертифікат світової байдужості Дана Ярова 10.07.2025 12:05
- Бізнес з країнами Близького Сходу: що потрібно знати про гроші, темп і традиції Любомир Паладійчук 09.07.2025 21:38
- Фінансова свобода: що ми насправді вкладаємо у це поняття? Олександр Скнар 09.07.2025 14:34
- Нова ера на енергетичних ринках: кінець диктатури цін Ксенія Оринчак 08.07.2025 16:49
- Український бізнес на Близькому Сході: культура, право і підводні камені Олена Широкова 08.07.2025 16:12
- Замість реформи – репертуар. Замість дій – кастинг на премʼєра Дана Ярова 08.07.2025 15:54
- Преюдиційне значення рішення МКАС при ТПП України для інших спорів: правовий аналіз Валентина Слободинска 08.07.2025 14:47
- Чому бізнес-коучинг стає все більш затребуваним? Олександр Скнар 08.07.2025 14:27
-
Лідер картелю ОПЕК несподівано перевищив квоту з видобутку нафти
Бізнес 13275
-
Україна пропонує Азербайджану зберігати газ у підземних сховищах без податків і зборів
Бізнес 11300
-
Україна за допомогою ЄБРР запустить нову фондову біржу: меморандум
Фінанси 5192
-
Як навчити дитину самостійності та впевненості – прості поради
Життя 4523
-
Як не потрапити в "лапи" газлайтера на етапі знайомства: три фрази, які вони використовують
Життя 4046