Парадокс блокади Криму

Перипетії довкола громадської блокади окупованого півострова змушують сумніватися у здатності України вести гібридну війну з Росією. Остання, як відомо, поєднує військові засоби боротьби з економічними, соціальними та історико-культурними інструментами тиску. Тому в цій ситуації добре продумана щільна блокада Криму була б чудовим контрударом української сторони.

Натомість виходить парадокс. Росія анексувала українську територію. Цьому намагаються протидіяти громадські активісти, але їх карає українська влада, яка б мала підтримувати своїх громадян у протистоянні  агресору. Мовчазна згода Києва на блокаду переросла у силовий тиск на її учасників як тільки ті вдалися до більш рішучих дій.

Зрозуміло, що підрив ЛЕП не тільки позбавляє Крим електроенергії, але й породжує низку серйозних проблем для материкової України: під загрозою опинилося електропостачання Херсонської та Миколаївської областей, збій перешкоджає роботі всієї вітчизняної системи електропередачі. Але ніхто б не підривав ЛЕП, якби уряд прийняв рішення організовано припинити постачання електроенергії до окупованого півострова. Не було б ніяких збитків і ризиків для населення опинитися без світла. Лише небажання центральної влади вдаватися до дієвих кроків енергетичної ізоляції Криму спровокувало збиткові наслідки.

Тому керівництву держави наразі слід остаточно визначитися зі своєю позицією щодо блокади: або відверте засудження і покарання активістів за диверсії, або підтримка і реалізація організованої програми блокадної політики, яка завдаватиме шкоди окупантам, а не українським громадянам і економіці. Сьогодні стала очевидною розбіжність між прагненнями і діями громадянського суспільства і державної влади у цьому питанні, а в умовах гібридної війни це неприпустимо.