Армійська репутація, солдафонський піар

В День захисника Вітчизни медіа оприлюднили невеселу цифру - згідно даних соціологічних опитувань, понад 67% громадян України вважають, що у разі реальної загрози, армія не зможе їх захистити. Як підняти імідж української армії?

Згідно даних соціологічних опитувань,  67% громадян України вважають, що у разі реальної загрози українська армія не зможе захистити країну. Про те, як виправити таку ситуацію, вчора в ефірі 5 каналу  запитали заступника Міністра оборони України Олександра Черпіцького.

На думку посадовця, репутація збройних сил страждає не тільки через відсталу матеріально-технічну базу, а й через маніпуляції у медіа. Заступник міністра зокрема відзначив, що резонансні публікації про побічну непрофільну діяльність вояків України у складі миротворчих сил (торгівля бензином, тощо), шкодять іміджу армії та й усієї країни.  

Але видається, що проблема глибша: наразі за українською армією закріпилася репутація відсталої, несучасної та неефективної організації, а престиж професії військового, про який так часто говорять чиновники, неможливо підняти у ситуації злиденних заробітних плат й відсутності житла у офіцерського складу  та недофінансування збройних сил навіть у такому питанні,  як харчування солдат строкової служби. Та й самі чиновники Міноборони час від часу перебувають під вогнем критики - наприклад, після того як посаду зайняв пан Черпіцький, розгорівся скандал - нібито він є раніше судимим і навіть СБУ відмовила йому у доступі до секретних документів (сам чиновник називає таку інформацію неправдивою).

Зрозуміло, що падіння іміджу армії почалося не вчора, а дуже давно - ще з часів перебудови, коли стала відкритою  інформація про такі негативні явища в армії  як наприклад дідівщина, свавілля військового начальства, нещасні випадки, що призводили до каліцтва та  смерті солдат. Не дивно, що батьки просто почали боятись відпускати своїх дітей до армії. А погані побутові умови (казарми, одяг, харчування і т.ін.) в армії вже давно стали нормами. Будь-яка військова частина десь у Голандії чи навіть Естонії нашим соладатам здалася б курортом.

А такі трагічні події як катастрофа літака у Скнилові під час параду, вибухи складів боєприпасів у Новобогданівці, влучення української ракети у пасажирський літак ті інші - є вбивчими для доброго імені та репутації збройних сил будь-якої країни.

Серйозною "антирекламою" армії є застаріла система загальної військової повинності, що залишилась із радянських часів. Наразі , згідно законодавства, практично кожен юнак має віддати 9-12 місяців службі в армії, незалежно від того, хоче він цього чи ні. Тим часом,  призовників, що підходять до ролі військового за станом здоров'я стає все менше. Колись до строкової служби не допускали через плоскостопість, сьогодні -  "годними" можуть визнати дітей із поганим зором, сколіозом, порушенням травлення  та  хронічними хворобами.

Про необхідність глибокого реформування армії та побудову збройних сил на професійній основі говорили чи не при всіх президентах й урядах, але це питання й досі не вирішене. Отже, кожної весни та осені, сотні тисяч призовників із острахом чекають повістки з військомату, і більшість з них будь що намагаються уникнути цієї "почесної повинності"  - служити.

Але крім об'єктивних причин, руку до невисокої репутації армії, без сумніву, докладає недоладна інформаційна політика держави (точніше, її відсутність). Далі показових польотів на гвинтокрилах чи відвідування полігонів і навчань, високопосадовці зазвичай не йдуть. Такі "відвідини" як правило є просто невеличкими  штрихами до портрету того чи іншого політика, не більше. Армія ж залишається наодинці не тільки із матеріальними негараздами, а й із негативним інформаційним полем, яким  не вміє керувати.

Негативної інформації про армійські справи - хоч греблю гати, а от хороших новин - вкрай мало. Попри те, що українські миротворці та військові фахівці мають хорошу репутацію у світі,  їх охоче залучають до міжнародних операцій як професіоналів високого класу, в самій Україні розповсюджена думка про таких військових як "найманців", що "заробляють кошти".  В той же час, МЗС України відзначає: "Україна зарекомендувала себе активним учасником миротворчої і антитерористичної діяльності в регіоні і світі в цілому. На сьогодні Україна – шоста в Європі країна-постачальниця миротворчих контингентів і персоналу до операцій ООН із підтримання миру. Від Косово і Грузії до Ліберії й Судану – українські миротворці гідно несуть прапор миру, підвищуючи імідж й авторитет України в світі".

Українська армія має глибокі традиції - від переможних походів на Царгород до унікальної військової організації Запорізької Січі. Ціла низка видатних полководців, серед яких наприклад гетьмани Сагайдачний, Дорошенко,  Хмельницький, отамани Сірко, Наливайко, Палій і багато інших - складали свою звитягу до скарбниці перемог української армії. Чи встановлені пам'ятники цим людям? Чи достатньо вивчають їх досвід у школах, академіях? Чи подивляться коли-небудь на таких діячів як Петлюра і Махно з точки зору військової, а не  тільки політичної?

Сьогодні, маршируючи на плацу, українські солдати співають російську попсу, а  оркестри  на проводах в армію грають марш "Прощание Славянки", в той час як існує багато українських пісень, що мають  чудову мелодію й змістовний текст, давню та славну історію  - народних, козацьких, партизанських... "Ой на горі та женці жнуть...", "Їхав козак за Дунай", "Ой від Львова до Мукачева..", "Гей ви стрільці січовії.." і багато інших.

А військові паради? То вирішили їх взагалі не проводити, то робили на Хрещатику виставку бойової техніки, викликаючи жарти на кшталт "Нема бензину, от і стоять, економлять..."  Тим часом, паради - це типовий інструмент PR, і як свідчить історія, доволі ефективний...

Плутанина навіть із святами. День української армії відзначається 6 грудня. Але  23 лютого згідно Указу Президента Кучми від 1999 р.,  теж свято - День захисника Вітчизни. Більшість населення святкує "стару" дату 23 лютого (День Радянскої армії та військово-морського флоту), хоча це радянське свято засновано на міфі. 

 І хоча 23 лютого по суті вже  є не святом військових, а святом чоловіків як таких  (на противагу 8 Березня як жіночому святу), очевидно, що за 20 років незалежності державі й армії не вдалося утвердити нової  традиції.

Залучення професійних , і головне незалежних, піар-фахівців могло би значно покращити ситуацію. Починаючи від цілеспрямованої інформаційної політики,  проведення спеціальних заходів та акцій і закінчуючи насиченням Інтернету позитивною інформацією, суспільним обговоренням та історико-просвітницькими фестивалями й конкурсами, формування позитивного іміджу українських збройних сил може стати не просто мрією, а реальністю...