Проект Закону «Про поштовий зв'язок»: чисті реформи?

Проект Закону «Про поштовий звязок»: чисті реформи, турбота про споживача і жодних підводних течій та лобіювання?

Ось уже минув місяць від того часу, як сплив термін громадського обговорення Проекту Закону «Про внесення змін до закону «Про поштовий зв'язок». Раніше, як і належить, документ опублікували для ознайомлення на офіційному сайті Міністерства інфраструктури України. Цим періодом одразу скористалися оператори ринку доставки й і представники сфери Інтернет-торгівлі, оскільки законодавча ініціатива зачепила не лише їх інтереси. Нижче я спробую коротко пояснити причини нашої з колегами стурбованості і поставити свої запитання посадовцям та авторам пропонованої зміни правил гри на ринку.

В Україні на найвищому урядовому рівні роками плекається теза про реформаторський курс та інноваційний підхід до економічного розвитку держави. Бізнесу і світові періодично подають чергову порцію новин про полегшення ведення підприємницької діяльності на українських теренах. Часом ці факти мають серйозне підґрунтя, а часом поступ доволі сумнівний, бо за кроком вперед йдуть два кроки назад.

Поштово-логістичний ринок України – за винятком державного монополіста Укрпошти – може справедливо заслуговувати на звання self-made, себто, такого, що самостійно досяг нинішнього рівня. Рівня, який з року в рік демонструє ріст – паралельно зі зростанням онлайн-торгівлі та інших пов’язаних галузей. Оператори ринку справно платять податки, наповнюють бюджет і сподіваються лише на єдину допомогу з боку держави: щоби чиновницький апарат не заважав цьому розвитку. Нині саме у сфері доставки українцям пропонують нові робочі місця та гідну зарплату. Влада, таке враження, помітила цей внесок у розбудову економіки країни і свого часу навіть позбавила сферу доставки раніше обов’язкових ліцензій. Згаданий на початку мого тексту Проект Закону, фактично, перекреслює це починання і знаменує собою відновлення опосередкованого і прямого тиску на ринок.

Документ, зокрема пропонує впровадження непрямого ліцензування через створення реєстру операторів поштового зв’язку. Для цього Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (НКРЗІ), видаватиме своєрідні дозволи на роботу поштово-логістичним компаніям, на зразок Meest Express та інших. Цей орган розглядатиме документи підприємців на предмет достатньої кількості підстав для дозволу на їх роботу, вивчатиме офіційні документи бізнесу і дані про власників та керівників компаній – аж до інформації про походження статутного капіталу.

Здавалось би, нічого дивного: просто прозорість ведення бізнесу і все. Але все виглядає не так просто. Оскільки законопроект пропонує на додачу до всього самим приватним підприємствам утримувати регулятора ринку, сплачуючи 0,2% від доходу кожного поштово-логістичного оператора. Така рівність виглядає сумнівною, оскільки гравці на ринку є різні і відсотки від ста тисяч і від ста мільйонів теж різняться, а армія чиновників (яких уряд раз-по-раз обіцяє скорочувати – для зменшення навантаження на державний бюджет) поповниться новими членами. Таким чином, після ймовірного схвалення цього нововведення в Україні замість скорочення кількості податків на один податок, фактично, стане більше. А платник цього податку завжди буде труситися від страху: чи за його ж гроші якийсь посадовець не виключить його з реєстру, або чи не заблокує роботу на 10 днів – на час позапланової перевірки, що вдарить не лише по бізнесу, а й по клієнтах та партнерах компанії.

Зрозумійте правильно: я не проти ведення реєстру надавачів поштово-логістичних послуг в Україні, як такого. На його адміністрування слід виділити розумну і зафіксовану суму, яку оператори ринку могли би сплачувати при поданні своїх документів до реєстру та зміні даних у ньому. Але фіксований відсоток тут виглядає надто необґрунтованим та сумнівним підходом до вирішення проблеми утримання чиновницького апарату. Також можуть постраждати і пересічні споживачі, бо будь-яке нове оподаткування лягає зазвичай на їхні плечі (читайте – гаманці).

Також сумнівною виглядає аргументація авторів Проекту Закону для втілення своїх ініціатив у життя. Вони посилаються на Директиву ЄС, яка регулює надання універсальних послуг поштового зв’язку. Після підписання Угоди про Асоціацію України з Європейським Союзом, стало модним пояснювати усі непопулярні кроки саме вимогами з Брюсселя. Директива ж фактично стосується не усіх поштово-логістичних послуг, а лише базового набору поштових послуг, за які в Україні відповідає Укрпошта, на котру покладено монопольне право на доставку певних видів кореспонденції. Інші оператори ринку не мають нічого проти, якщо Комісія стежитиме за якістю надання монополістом цих послуг, але не треба тоді заразом перекладати аналогічні зобов’язання на приватний бізнес, який надає інші послуги. Бо тоді під обов’язкове ліцензування зрештою потраплять і кур’єри, які доставляють готові страви з ресторанів замовникам, продукти з гуртових ринків, квіти та інше.

Авторам документу також не завадить добряче попрацювати над розшифруванням поняття «якісна послуга», яке зустрічається у тексті кілька разів без ґрунтовного пояснення своєї суті. Звісно, в Україні немає служб, що відповідають за дотриманням прав споживачів і контролюють якість товарів та послуг. Якщо, відповідно до Директиви ЄС, йдеться про надавані Укрпоштою послуги, то всі в Україні будуть лише раді відсутності черг у сучасних, теплих приміщеннях державного оператора, який стежитиме за порядком і дисципліною своїх працівників не гірше за «приватників» та запропонує їм натомість відповідну оплату праці.

Урядовцям слід визначитися зі своєю позицією у цій справі: чи вони справді перебувають на боці вільного ринку, відстоюють практичне впровадження реформ, прагнуть підвищення показників України у рейтингах за легкістю ведення бізнесу та стимулюють приплив інвестицій до країни, де є чуткі, прозорі правила на ринку поштово-логістичних послуг. Оскільки саме ці послуги виконують у сучасному світі функцію кровоносної системи в економіці держави та цілого людства.