Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
29.05.2019 11:42

Кримінальний безвідповідальний кодекс України?

Юрист, заступник генерального директора з правових питань Побужського Феронікелевого Комбінату

Високопосадовці постійно повідомляють суспільство про свою невсипущу турботу щодо прав громадян та про неминуче поліпшення бізнес-клімату у зв’язку із змінами у кримінальному судочинстві.

У Кримінальний процесуальний кодекс України, за декілька років його чинності, вже внесені десятки змін та поправок. Більшість із них направлені на певні благородні цілі, наприклад, на розширення прав сторін кримінального процесу або перешкоджання зловживанням з боку сторони обвинувачення. Деякі зміни взагалі носять гучні, символічні назви: це закони про «Маски-шоу стоп» та «Маски шоу-стоп-2», про які люблять повідомляти ЗМІ. Високопосадовці під яскравими софітами постійно повідомляють суспільство про свою невсипущу турботу щодо прав громадян та про неминуче поліпшення бізнес-клімату у зв’язку із змінами у кримінальному судочинстві.

Між тим, аналізуючи наявну інформацію, статті правників щодо нововведень до КПК України, занурюєшся у безліч деталей, співставлень старих редакцій КПК України та нових, у прогнози щодо втілення в життя даних змін, оптимістичні та скептичні оцінки. Мене не покидає відчуття, що в цьому тумані словесної подекуди казуїстичної еквілібристики втрачається щось важливе, головне, що дало б можливість оцінювати законотворчість у даній сфері не як «косметичні» зміни КПК України, а як ґрунтовний, системний підхід до забезпечення прав та встановлення обов’язків учасників кримінального процесу.

На мій погляд, суттєвим являється те, що, незважаючи на безліч змін до КПК України та бравурних реляцій чиновників, чинний кодекс залишає величезне поле для зловживання правоохоронцями своїми правами та покладеними на них обов’язками із власними суб’єктивними цілями, що не мають нічого спільного з наступними завданнями кримінального судочинства, що викладені у ст. 1 КК України та ст. 2 КПК України:

- правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам;

- захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жодна безвинна людина не була обвинувачена або засуджена, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Як на практиці втілюються принципи кримінального процесу та виконання завдань правоохоронцями, багато хто із представників бізнесу вже пересвідчилися на власному досвіду. Для того, щоб стати фігурантом кримінального провадження, отримати неприємний досвід необґрунтованих обшуків, вилучення речей, документів, грошових коштів, понести матеріальні та часові витрати, пов’язані з допитами співробітників за сотні кілометрів від підприємства, необхідно зовсім небагато. Достатньо бути працюючим, успішним, добросовісним платником податків та придбати якийсь товар чи послуги у контрагента, у якого, на думку слідчого, є якісь ненадійні партнери, які, можливо, допустили правопорушення зі сплати податків, – а, можливо, й не допустили. Це вже не має значення, був би привід. Сам факт існування такої господарської операції та суб’єктивних припущень слідчого достатньо, щоб посадові особи добросовісного платника податків стали фігурантами кримінального провадження, їх систематично відриваючи від трудових обов’язків, зобов’язували з’явитися до слідчого у якості свідків. При цьому, нікого не цікавлять втрати працедавця, пов’язані з відрядженням працівника в інше місто та з його відсутністю на робочому місці. Відомі випадки, коли слідчий не мотивовано обирає для досудового провадження статтю Кримінального кодексу України, яка дозволяє йому застосовувати щодо свідків негласні слідчі дії, прослуховувати телефонні розмови, читати електронну переписку. Іншими словами, без страху понести відповідальність, слідчий безпідставно використовує для своїх суб’єктивних цілей прогалини кримінального судочинства, отримує доступ до інформації, що вважається державною таємницею, отримує можливість безпідставно втручатись у приватне життя свідків. Більше того, слідчий отримує доступ до конфіденційної інформації підприємств, у тому числі, до комерційної таємниці, яка мала б надійно охоронятись законом. В такому разі, під формальним приводом одного кримінального провадження, він отримує можливість вивчати всі аспекти господарської діяльності суб’єкта господарювання, не обмежуючись предметом досудового кримінального провадження, часовим періодом ймовірного вчинення злочину, які зазначені у фабулі досудового кримінального провадження на час внесення у державний реєстр досудових розслідувань.

Виникає питання: а в чому полягає сенс існування законодавства про основи державного контролю або складення планів-графіків перевірок платників податків, якщо є законодавчі прогалини, які надають слідчому право здійснення контролю над діяльністю суб’єктів господарювання, про які посадові особи органів, що здійснюють документальні перевірки і мріяти не можуть? Всі ці процеси відбуваються у тісному тандемі з процесуальним керівником, прокурором, заявляються клопотання до суду про обшук підприємства, і у випадку задоволення клопотання судом, слідчий з групою колег неодмінно завітають з обшуком, паралізують на певний час роботу, заберуть речі, документи а то і особисті речі і гроші на свій розсуд.

Потім, слідчий може не віддавати речі, документи, не зважаючи на норми КПК України про обов’язок «негайного повернення речей, документів, що не є арештованими». А навіщо? Обов’язок є, а відповідальності слідчого немає. Або відповідальність пов’язана з наявністю шкоди. А де тут шкода? Речі й документи ж не пропали, просто перебувають у невизначеному правовому стані і можуть бути витребувані особою, в якої невмотивовано їх вилучили, доклавши певних зусиль та часових витрат через суд. І це у випадку, якщо суддя, завалений сотнями справ, у тому числі справами, що виникли без мети досягнення завдань кримінального судочинства, визнає протиправність бездіяльності слідчого, а не застосує формальний підхід.

Окрема історія – це безправний статус свідків, відносно яких фактично здійснюється кримінальне провадження. Вони законодавчо обмежені в оскарженні дій, бездіяльності слідчого, позбавлені гарантованого права щодо ознайомлення з матеріалами досудового провадження. У даному статусі свідки можуть перебувати тривалий період і зобов’язані з’являтись на виклик слідчого стільки раз, скільки йому заманеться. Навіть використання свідком свого конституційного права на відмову від надання свідчень не позбавляє слідчого можливостей безкарно викликати потім свідка хоч через кожні 3 дні, так би мовити, для науки та психологічного тиску на свідка.

Постає цілком закономірне питання: а з якою метою особи, які носять горде звання «правоохоронці», вчиняють вищевикладене, створюючи труднощі та проблеми бізнесу? З якою метою величезний державний апарат, по суті, за гроші сумлінних платників податків працює проти інтересів суспільства? Формально прикриваючись нормами кримінального матеріального та процесуального права, вони чинять безпідставний тиск на бізнес, посадових осіб підприємств, власників, інвесторів. Відповідь, на мою думку, на поверхні: недосконалість кримінального процесуального кодексу, відсутність встановленої законодавством відповідальності за будь-які зловживання, неправомірні дії та бездіяльність слідчого чи прокурора. Ця недосконалість створює сприятливі умови для корупційних дій, створення штучних загроз, які можуть бути дієвими важелями для примусу бізнесу «вирішувати» проблеми з «правоохоронцями», можновладцями, шляхом надання їм неправомірної вигоди.

Тому в наших умовах «кошмарення бізнесу» правоохоронцями є звичним, повсякденним явищем. Змінюються політичні еліти при владі, змінюється КПК України, незмінним залишається лише невгамовне бажання можновладців мати ефективний спосіб тримати на своєрідному «гачку» представників бізнесу та мати на них важелі поза правового тиску. В цивілізованих країнах подібне ганебне явище підпадає під поняття «зловмисного судового переслідування». Реалізація права на позов за такими ознаками є правом особи та є суттєвою противагою веденню кримінальних справ невмотивовано та без підстав.

За умов наявності політичної волі проблеми, що відносяться до компетенції потенційних суб’єктів законодавчих ініціатив, є очевидними. Тому вже досить робити вигляд, що їх не існує, та приймати зміни, які придатні більше для інформприводів, чим для дієвого припинення зловживань.

В першу чергу, це встановлення реальної відповідальності слідчих, прокурорів за порушення вимог кримінального законодавства, безвідносно питання наявності завданої шкоди, за зловмисне судове переслідування особи, за безпідставне немотивоване втручання в особисте життя, господарську діяльність суб’єктів господарювання, за ведення справ, що не відносяться до їх підслідності. Встановлення рівноправності свідків з іншими учасниками кримінального процесу. Визначення чіткого механізму безумовного грошового відшкодування правоохоронним органом, бюджетом, витрат свідків, юридичних осіб, працівниками, яких є свідки, інших учасників кримінального провадження.

Також, з метою здійснення дієвих перетворень та якісних змін кримінального процесу, законодавцям за участю юридичної спільноти необхідно окремо проаналізувати наступні питання:

- як зміни у процесуальному порядку фіксації уповноваженими органами інформації про вчинення кримінального правопорушення були повністю спотворені практикою застосування правоохоронними органами положень ст. 214 КПК України?

- які саме положення чинного КПК України використовуються правоохоронними органами для так званого «кошмарення бізнесу», і яким чином?

- у що сьогодні перетворився судовий контроль за рішеннями, діями і бездіяльністю слідчого і прокурора під час досудового розслідування у кримінальному провадженні?

- у чому причина масових зловживань працівників правоохоронних органів і чи все залежить від якості чинного законодавства?

Саме аналіз відповідної практики, аналітика проблем і є ключем для створення законодавчого запобіжного механізму проти зловживань слідчого, прокурора у кримінальному процесі та порушення прав громадян та юридичних осіб.

За роки юридичної практики, участь у безпідставних немотивованих кримінальних провадженнях стала для мене звичайною справою. І з приходом кожної нової політичної команди до влади ситуація не змінювалась. Як правило, подібні провадження закінчувались із різною тривалістю псування нервів свідкам – посадовим особам підприємства – і. найчастіше, безрезультатно. Деякі провадження досі знаходяться у сплячому стані, деякі активні і дотепер, не зважаючи на всі політичні перипетії, кадрові зміни, що відбуваються останнім часом у нашій державі. При чому, як не дивно, правоохоронців не цікавлять реально вчинені злочини, як, наприклад, збройна спроба захоплення нашого підприємства на підставі фальшивих документів у 2015 році. А ось господарські операції, відносно яких відсутній жодний акт, чи повідомлення-рішення щодо підприємства з боку фіскальної служби вивчаються правоохоронцями у існуючих досудових кримінальних провадженнях активно та залюбки. Це ж відбувається і у масштабі держави.

Вже можна констатувати, що суспільний запит на справедливість, притягнення винних осіб до відповідальності за вчинення резонансних злочинів під час масових протестів у 2014 році, за масштабне розграбування держави не був задоволений, – як із причин недостатності зусиль правоохоронних органів, так і через відсутність політичної волі. Це стало однією з причин поразки донедавна правлячої політичної еліти та її сходження із політичної сцени. Зміна якісних підходів правоохоронних органів до розслідування реальних, а не уявних злочинів – це один із викликів, які стоять вже перед новообраним президентом та його командою, новими очільниками правоохоронних органів та майбутнім складом парламенту. Це виклик для нашої країни, яка прагне нових якісних цивілізаційних перетворень, а не косметичної мішури, за якою ховається корупційна напівфеодальна державна система.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net