Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
05.10.2016 14:17

Порушення принципу презумпції невинуватості: процесуальні наслідки

Принцип презумпції невинуватості повинен бути одним із найголовніших принципів при здійсненні кримінального переслідування особи і направлений на забезпечення справедливого суду і захисту особи,

Принцип презумпції невинуватості повинен бути одним із найголовніших принципів при здійсненні кримінального переслідування особи і направлений на забезпечення справедливого суду і захисту особи, які підозрюється або обвинувачується у вчинення того чи іншого кримінального правопорушення.

Презумпція (лат. praesumptio — «припущення») — припущення про наявність чи відсутність певних фактів, що спираються на зв'язок між фактами, які припускаються, та такими, що існують, і це підтверджується життєвим досвідом.

Презумпція є не достовірним фактом, а фактом, що припускається з великою ймовірністю і застосовується в правовій практиці як засіб, що полегшує досягнення істини у вирішенні юридичної справи (Вікіпедія).

Цивільний кодекс України встановлює гарантії реалізації такого принципу, та вказує, що і м'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом (ч. 4 ст. 296 ЦК України).

Однак, порушення вимог цивільного законодавства, може лише слугувати підставою для цивільно-правової відповідальності і лише частково стосуватися процесуальних наслідків, які можуть наступити за КПК України.

Для початку, пропоную проаналізувати практику Європейського Суду з прав людину в аспекті розуміння принципу презумпції невинуватості та її застосування.

Презумпція невинуватості, закріплена в пункті 2 статті 6 Конвенції, становить один із найважливіших елементів справедливого кримінального процесу, як того вимагає пункт 1 ст. 6 Конвенції. Якщо судове рішення щодо обвинуваченого відображає думку, що він є винним, але ця думка сформована перед тим, як було доведено його винність відповідно до закону, це рішення порушує вимогу пункту 2 статті 6 Конвенції. Таке порушення має місце навіть за умов відсутності формальних заяв щодо винності обвинуваченого, але коли є підстави говорити, що національний суд уважає обвинуваченого винним.

«Deweer v. Belgium», n. 56;
«Minelli v. Switzerland»;
«Allenet de Ribiont v. France», n. 35.

Пункт 2 статті 6 Конвенції забезпечує «право вважатися невинним дати, доки вину не буде доведено в законному порядку». Презумпція невинуватості, яка розглядається як процесуальна гарантія в контексті самого кримінального провадження, накладає вимоги щодо, зокрема:
- тягара доведення;
- правових презумпцій факті і права;
- привілею проти самообвинувачення;
- досудового оприлюднення елементів справи;
- передчасних висловлювань суду або інших представників держави про вину обвинувачуваної особи.

«Allen v. the UK», п. 93.

Презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону.

«Грабчук проти України», п. 42.

Презумпція невинуватості може виявлятися порушеною не лише суддею або судом, а й іншими державними органами влади, включаючи прокуратуру. Особливо це трапляється тоді, коли прокурор виконує квазісудову функцію , адже він ухвалює рішення стосовно клопотань заявника про відхилення обвинувачень на етапі досудового розслідування, процедура якого перебуває під його повним контролем.

«Daktaras v. Lithuania» , n. 42.

Суд зазначає , що у цій справі рішення про закриття кримінальної справи проти заявниці були сформульовані у термінах , які не залишають сумніву щодо погляду на те , що заявниця вчинила злочин . Зокрема, у рішенні від 4 грудня 2000 року (див. п. 17) слідчий використав слова: « в діях [заявниці] є склад злочину » та « моменту, коли [заявниця] вчинила злочин » , а Володимир-Волинський суд зазначив, що в діяннях заявниці « вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 167 Кримінального кодексу України » . Провадження у Володимир-Волинському суді, результатом якого стало рішення від 26 квітня 2001 року (див п. 19 вище), не було кримінальним за суттю, і йому не вистачало ряду ключових елементів, які зазвичай характеризують судове кримінальне провадження. За цих обставин Суд вважає, що мотиви, використані слідчим та Володимир-Волинським судом, становлять порушення презумпції невинуватості.

«Грабчук проти України», п. 45.

Таким чином, Суд в своїй практиці однозначно вказує, що порушення презумпції невинуватості має місце і у разі коли є висловлювання відносно винуватості особи до встановлення цього відповідно до закону.

Разом з тим, Суд вказує і на ту обставину, що порушення презумпції невинуватості має місце не тільки на стадії судового розгляду, а і на стадії досудового розслідування.

Однак, які процесуальні наслідки може мати порушення презумпції невинуватості за діючим КПК України?

КПУ України (ст. 17), як і Конституція України (ст. 62) презумпцію того, що кожна людина є невинною поки її вина не буде доведена обвинувальним вироком, який набув законної сили.

Разом з тим, норми КПК України встановлюють принципи, за якими суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків (ч. 1 ст. 21), аналогічне за змістом міститься й в 2 ст. 22, ч. 3 ст. 26 КПК України.

Зазначені норми націлені на забезпечення об’єктивного та неупередженого здійснення правосуддя.

Вказане підтверджується і положенням абз. 2 п. 5 ч. 4 ст. 291 КПК України відповідно до якого, надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

Реалізація вказаних механізмів забезпечується положеннями ст.ст. 75-79 КПК України.

Безпосередньо, п. 5 ч. 1 ст. 75 КПК України встановлює, що слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумніви у його неупередженості.

За наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов’язані заявити самовідвід (ч. 1 ст. 80 КПК України).

Дотримання презумпції невинуватості є одним із головних критеріїв оцінки об’єктивності та неупередженості слідчого судді, судді, суду.

Разом з тим, порушення судом презумпції невинуватості при розгляді справи має цілком конкретні процесуальні наслідки – скасування прийнятого рішення та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 415 КПК України).

Зазначене є зрозумілим і не повинно викликати дискусій.

Однак, чи має порушення презумпції невинуватості, наприклад, на стадії досудового розслідування, інші процесуальні наслідки?

Вище був наведений уривок зі справи «Грабчук проти України», п. 45, де ЄСПЛ, зазначив, що має місце порушення презумпції невинуватості і в тому разі, коли не про підозру у вчиненні злочину, а про вчинення злочину, зазначає, в тому числі і слідчий в своєму клопотанні.

На практиці, найбільш розповсюдженим способом протидії порушенню вказаної презумпції є заявлення відводів слідчому, процесуальному керівнику, слідчому судді.

Однак, в даній статті, вбачається за можливе проаналізувати питання, а чи має значення порушення презумпції невинуватості на допустимість доказів в кримінальному провадженні?

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленим цим Кодексом (ч. 1 ст. 86 КПК України).

Дотримання презумпція невинуватості є одним із елементів порядку визначеного кримінальним законодавством України.

Разом з тим, презумпція невинуватості є гарантією визначеною Конституцією України (ст. 62).

Недопустимими є докази, отримані в наслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій в наслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч. 1 ст. 87 КПК України).

На практиці, досить часто, виникають випадки коли, при зверненні з клопотаннями про тимчасовий доступ до речей і документів, про проведення обшуку, накладення арешту слідчі та/або прокурори вказують про те, що особа не підозрюється у вчиненні злочину, щоб відповідало б презумпції невинності, а навпаки, в порушення ст. 17 КПК України, ст. 62 Конституції України вказують в таких клопотаннях: «вчинив злочин…», «вина підтверджується…», « своїми злочинними діями…».

Задовольняючі такі клопотання слідчого/прокурора, слідчий суддя виходить з тієї інформації, що надає слідчий, а як наслідок погоджується з нею і досить часто дублює зазначені порушення вказуючи: «вчинив злочин…», «вина підтверджується…», « своїми злочинними діями…».

Таким чином, слідчі судді у вказаних випадках «автоматично» порушують презумпцію невинуватості.

Порушення презумпції невинуватості є істотним порушенням прав та свобод людини, гарантованих ст. 62 Конституцією України та ст. 17 КПК України.

А відтак, отримання доказів по кримінальному провадженню на підставі процесуальних рішень, які порушують презумпцію невинуватості, може слугувати підставою для визнання таких доказів не допустимими.

Виходячи з наведеного, можливо зробити висновок, що порушення презумпції невинуватості у відповідних процесуальних рішеннях, може мати два процесуальних наслідки: порушення права на справедливий суд – скасування рішення та визнання доказів отриманих на підставі рішення, яке порушує таку презумпцію недопустимими доказами по справі.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net