Реституція та віндикація, як наслідки недійсності оспорюваних правочи

Слово «реституція» походить від латинського «restituere», що в перекладі означає  - «відновлювати, відшкодовувати, впорядковувати». Відповідно положень ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язанні з його недійсністю[1].

Наведена стаття формує загальне правило, відповідно до якого недійсний правочин не спричиняє юридичних наслідків для сторін, чи то будь-яких інших осіб, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, тобто, застосування двосторонньої реституції. Двостороння реституція полягає в тому, що кожна сторона недійсного правочину має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину [2]. Таким чином, наведена стаття встановлює, що основним наслідком недійсності правочину за ЦК України, є двостороння реституція.

Аналізуючи положення ч. 3 ст. 216 ЦК України, вбачається, що наслідки недійсності правочину передбачені ч. 1 та 2 ст. 216 ЦК не є виключними і законом можуть встановлюватись особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, тобто ЦК встановлює певну прив’язку, особливих правових наслідків до окремих видів недійсності правочинів. Такі «окремі» види недійсності правочинів, зокрема встановлені в ст.ст. 220-235 ЦК України. Тобто, з наведеного вбачається, що наслідки недійсності правочинів передбачені ст.ст. 216, 220-235 ЦК не є виключними. Аналізуючи положення ст.ст. 216, 388 ЦК України вбачається за можливе виділити віндикацію, як особливий (спеціальний) правовий наслідок недійсності правочину.

Віндикація одержала назву від латинських слів rei vindicatio (vim dicere – оголошувати про застосування сили). Віндикація – витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника [3].        Розглянемо приклад коли віндикація є спеціальним наслідком недійсності правочину. Так, майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати про що набувач не знав та не міг знати. Відповідно до ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, тобто провочин є дійсним до того моменти, поки суд не визнає його недійсним. Виходячи з положень ст. 204 ЦК України для того щоб повернути своє майно, власнику необхідно спочатку визнати відплатний договір, на підставі якого особа, що немала права на відчуження майна відчужила добросовісному набувачу майно власника, недійним.

Як вбачається з наведеного прикладу, визнаючи договір між особою, що немала права на відчуження майна та добросовісним набувачем недійсним, реституція застосовуватись не може так як фактично позов про визнання договору недійсним заявляв, по-перше власник, тобто особа, що не є стороною за договором, а по-друге, вважається за неприпустиме повернення майна не власнику – особі, що не мала права на відчуження майна, договір якої з добросовісним набувачем визнається недійсним. Так, якщо ми не можемо застосувати реституцію як наслідок недійсності правочину, що ж в даному випадку може слугувати наслідком недійсності такого правочину та захистити права власника? На мою думку, це і буде віндикація, яка в наведеному прикладі є спеціальним видом наслідку недійсності правочину.

Як зазначалось вище віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника, що в свою чергу як в римському приватному правові так теорії цивільного права вважається окремим видом позову. Однак, чи може певний вид позову бути одночасно і спеціальним видом наслідку недійсності правочину?

Як вбачається з ст. 216 ЦК України, позов про застосування реституції може заявлятись окремо від позову про визнання правочину недійсним та взагалі є окремою позовною вимогою, що направлена на захист прав власності і застосування реституції як такої, після визнання правочину недійсним є необов’язковим.

Аналізуючи правову природу та сутність віндикації, моменти можливості її застосування, вбачається, що в деяких випадках, як у прикладі наведеному вище, вона може застосуватись тільки як наслідок недійсності правочину, адже, до того, поки правочин не буде визнано недійсним власник не зможе витребувати майно від не власника, так як буде презумуватись право власності останнього (не власника), виходячи з положень ст. 214 ЦК України. В наведеному вище прикладі віндикація і буде спеціальним видом наслідку недійсності правочину, так як її застосування, як і застосування  реституції напряму залежить від недійсності правочину.

Список використаних джерел:

• Цивільний кодекс України: Офіційне видання. – К.: Атіка, 2003. –                   416 с.;
• Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов,                                 Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776 с.
• Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид. спец. вищих навч. закладів: Вид. 3-є, перероб. та допов. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – 440 с.