Back in USSR. Владислав Єсипенко – новий політичний в'язень Кремля

Авторитарні і навіть тоталітарні режими часто діють за схожою логікою. Диктатори, щоб втриматися при владі, наявними в руках пропагандистськими інструментами намагаються сформувати для власних громадян (чи швидше, підданих, як трактують для себе) образ зовнішнього ворога/ворогів. Постійно підсилюючи його, цим самим вони готують підґрунтя для виправдання і обґрунтування власної агресії. Достатньо згадати, що віроломний напад нацистської Німеччини на Польщу в 1939 році супроводжувався Глейвіцькою провокацією. Тоді співробітники СС, поліції безпеки Третього Райху, переодягалися в польську військову форму, напали на місцеву німецьку радіостанцію і передали звідти антинімецьку відозву, начебто від поляків. 

Схожим чином сьогодні діють ті, хто звикли себе вважати основними нащадками перемоги над німецьким нацизмом. Путінський режим вустами своїх пропагандистів описує себе як фортецю, обложену зовнішніми ворогами. Путін особисто публічно заявив про, начебто, близько п'ятисот співробітників і агентів іноземних спецслужб, викритих минулого року. Все це посилює антизахідну і антиукраїнську істерію, яка постійно ллється на російських федеральних каналах, формуючи у свідомості росіян сталий образ ворогів.  

Власне, в ситуації такої істерії виникла справа Владислава Єсипенка - нового політичного в'язня Кремля. Позаштатний кореспондент “Радіо Свобода” був затриманий в Криму співробітниками ФСБ Росії 10 березня - на наступний день після підготовки ним сюжету про акцію з покладання квітів пам'ятнику Тараса Шевченка в Сімферополі. Спочатку йому закидали зберігання зброї, а згодом добавилося також шпигунство. Для російських спецслужб це є традиційною практикою. Взагалі, в сучасній Росії вже стає звичним, коли громадська чи журналістська діяльність нелояльних до Володимира Путіна осіб трактується як робота на іноземні спецслужби. Тому не слід дивуватися таким бравурним заявам про кількість викритих Росією “шпигунів”. Крім того, затриманий український журналіст висвітлював реальну ситуацію на окупованому півострові, де окупаційна адміністрація малює фейкову картину, намагаючись приховати власні злочинні дії і  утиски прав місцевого населення.  

Цікава деталь – постановний допит Єсипенка на камери здійснив пропагандист Крючков, давно помічений в інформаційних провокаціях та антиукраїнській діяльності. І вже за радянською класикою - до затриманого не допустили адвокатів, які могли би надати йому необхідний захист, натомість надали державного адвоката з боку РФ - Віолету Сінеглазову. Остання вже була, так би мовити, захисником в іншій політичній справі 2018 року щодо Дениса Кащука, якого кинули до російської в'язниці. Достатньо згадати, як радянські спецслужби “приставляли” до дисидентів потрібних адвокатів, які тільки погіршували їх становище у судовому процесі. Після судилища над Стусом мало що змінилося. Правозахисники не виключають також можливості застосування тортур щодо затриманого. Сукупність зазначених факторів свідчить про політизований характер цієї справи.  

Цікавим є міжнародно-політичний контекст затримання Єсипенка. По-перше, саме в березні відбувалася окупація Кримського півострова, що для режиму Путіна несе особливий символізм. Відверте роздратування для Кремля несе ініціатива української влади з пожвавлення процесу деокупації Криму через створення Кримської платформи, яку намагається всіма зусиллями дискредитувати. По-друге, відбувається подальше загострення відносин Кремля з Заходом, який і провокує весь цей активний пошук “агентів західних спецслужб”. Новий президент США Байден, який відверто називає Путіна вбивцею, нова стратегія Великобританії, де Росія маркується як ворожа країна, критичне ставлення європейців щодо застосування хімічної зброї при отруєнні опозиціонера Навального - все це означає безповоротну зміну ставлення Заходу щодо оцінки путінського режиму.  

На жаль, відверте роздратування Кремля виливається в подібні політичні справи щодо журналістів і активістів. Однак правозахисники і міжнародна спільнота мають добиватися справедливості і покарання агресора. Адже на повазі до міжнародного права і прав людини базується західна демократія. І ці цінності слід захищати від посягань авторитарних і тоталітарних режимів.