Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
14.08.2018 10:39

Компенсація за порушення авторського права: кінець чи початок?

Директор ОП «Український музичний альянс», кандидат юридичних наук, адвокат

Захист авторського і суміжних прав зазнав змін - суттєво змінено компенсацію за порушення прав. Як це вплине на судову практику? Чи не зруйнує це охорону авторського права? Спробуємо розібратись.

Що відбулось?

Останні кілька тижнів юристи, які займаються охороною прав інтелектуальної власності, жваво обговорюють законодавче нововведення – трансформацію компенсації за порушення авторського права і суміжних прав. Так, у поспіхом і вельми невдало скроєному Законі України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», що набрав чинності 22 липня цього року, звичну компенсацію в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат за одне порушення було замінено на доволі химерну конструкцію, що виглядає так:

«паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення - як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу».

Питання вже розглядалось з точки зору поширення «нової» компенсації на відносини, що виникли з порушень до вступу в силу закону. Проте, вважаємо, є сенс звернути увагу й на зміст норми і на те, як може розвиватись судова практика.

Не зупинятимемось на тому, що таке «використання… права», чи звертаються до правовласника саме із заявою, та чому «комісійні платежі», а не комісійна плата», навіщо її взагалі виділяти і тим паче вираховувати від неї суму компенсації за порушення авторського чи суміжних прав. Це повторення п. b) ч. 1 ст. 240 Угоди про асоціації з ЄС (з деякими творчими інтерпретаціями), а коли її готували, особливо не враховували ані українську практику, ані особливості місцевого правового дискурсу. Що ж до комісійних платежів, то є явна помилка перекладу, в англійській версії Угоди комісійних платежів ніяк не видно.

 

В чому небезпека?

Видозміна компенсації може кардинально вплинути на рівень охорони авторського й суміжних прав в Україні.

Не секрет, що, враховуючи рівень правосвідомості більшості вітчизняних користувачів, їхнє небажання використовувати об’єкти авторського й суміжних прав без дозволу правовласника (іншими словами, красти) пояснювалось відповідальністю у 10 мінімальних заробітних плат, які суд зазвичай стягував з порушника на користь правовласника. Практично завжди з ліченими винятками це була мінімальна сума компенсації (10 мінімальних заробітних плат), яка зрештою містичним чином зменшилась до 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (без унесення змін у закон). Але навіть і така незначна сума (17 620 грн. до квітня 2018 р.) якось запобігала порушенням. Було сформовано судову практику, юристи і суд пройшли всі етапи вироблення практики з формування й оцінки доказів, набрали законної сили сотні судових рішень. Особливо активними були захисники музичного авторського права і мультиплікаційних персонажів.

Зайве говорити, що, якщо такий фактично каральний засіб відповідальності як компенсація втратить своє «виховне» значення, то охорона авторського права і суміжних прав може впасти долі взагалі. Адже всі інші засоби відповідальності за порушення прав є повністю неспроможними. До кримінальної відповідальності неможливо притягнути через надвисокий бар’єр збитків, що треба довести; що стосується адміністративної відповідальності, то навіть державних інспекторів з питань інтелектуальної власності (осіб, які складають протокол про адміністративне правопорушення) вже давно немає.

 

Чому?

Компенсація за порушення прав у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат перейшла в Закон «Про авторське право і суміжні права» з його редакції ще від 1993 р. Подібна компенсація була загалом поширена серед країн колишнього СРСР. Навіть модельний закон про авторське право і суміжні права СНД, затверджений 18 листопада 2005 р., як засіб відповідальності передбачав компенсацію «від ______ і до ________» мінімальних заробітних плат. В той же час цей засіб відповідальності завжди викликав море критики. В Російській Федерації навіть Конституційний Суд у 2016 р. постановив, що суди у виняткових випадках повинні виходити за мінімальну межу відповідальності  (у них 10 000 руб.) – інакше буде несправедливо.

Не секрет, що ініціатором швидкої і вибіркової імплементації положень Угоди про асоціацію з ЄС щодо компенсації за порушення авторського права був український Суд.

Суди відчували дискомфорт (і неодноразово судді публічно його висловлювали), призначаючи компенсацію в 37 тис. грн. за продаж однієї цукерки, на фантику якої було незаконно розміщено мультиплікаційний персонаж, що було явно не рівноцінно завданій шкоді.

З іншого боку дискомфорт суддів пояснювався нецивільним характером такого засобу відповідальності як існуюча «компенсація».

Принцип генерального делікту, притаманний цивільному праву, передбачає, що порушника (особу, яка завдала шкоду) не карають, а стягують з неї суму, що дорівнює завданим збиткам (ст. 1166 ЦКУ). Компенсація ж за порушення авторського права і суміжних прав не була насправді «компенсацією», адже не була прямо пов’язана з відшкодуванням шкоди. І коли йшлось про випадки, де сума компенсації є меншою за суму завданої шкоди, то ще півбіди, але коли мінімальна сума компенсації суттєво перевищувала суму завданої шкоди, судді господарських судів відчували, що виконують зовсім не притаманну для приватно-правових спорів каральну функцію. Та ще й в інтересах не держави, а правовласника.

 

Що буде?

В результаті веселих метаморфоз компенсації за порушення авторського й суміжних прав суди опинились у ще тяжчому становищі. Адже, якщо раніше в суду був хоч якийсь твердий орієнтир (10 мінімальних заробітних плат), то тепер він зник. Позаяк нині базою формування компенсації стала сума винагороди, що була би сплаченою, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав. Якщо читати буквально, то стає очевидно, що ця сума може бути вирахуваною лише у разі досягнення домовленості між правовласником і потенційним порушником, тобто укладення ними договору.

Звісно про жоден договір, де би була визначена справедлива ціна права використання об’єкту на стадії судового розгляду йтись не може (тут говоримо не про мирову угоду, коли сторони дійшли до якогось компромісу поза судовим засіданням), оскільки порушник розуміє, що йому доведеться сплатити правовласнику щонайменше вдвічі більше. Тож він зацікавлений максимально занизити винагороду. Правовласник, який розуміє, що суд може легко відкинути частину заявлених позовних вимог, зацікавлений максимально збільшити суму винагороди.

У випадках, де здійснюється масове використання об’єктів авторського права й суміжних прав (музика, фільми, мультиплікаційні персонажі, комп’ютерні програми) правовласники заздалегідь готуватимуться до подальших позовів: хтось вже зараз на своїх сайтах розміщує тарифи за використання об’єктів прав, хтось наймає оцінщиків, розробляє договори приєднання, сплачує афілійованим особам мнимі й завищені суми винагороди і т. ін. Тим не менше, це не зменшує проблем для суду, адже неважко передбачити, що більшість порушників заявлятимуть в суді: «ми ніколи би не погодилися платити стільки». І цілком можливо, частина з порушників (особливо, коли вони об’єднані в асоціації і є кому цим займатись) надаватимуть контрдокази – висновки спеціалістів, оцінщиків, судових експертів, які вказуватимуть, що авторське право або суміжні права певної категорії взагалі майже нічого не коштують.

В підсумку крайнім залишатиметься суддя, який повинен здійснити нетрадиційну для української правової системи (проте цілком нормальну для світу) функцію – визначити ціну авторського права на певний твір чи об'єкт суміжних прав. Зрозуміло, суд зможе керуватися принципом змагальності сторін і, коли одна сторона готує й надає адекватну доказову базу, а інша – ні, прийняти позицію сильнішої сторони. Проте, якщо обидві сторони процесу демонструють належну роботу, суд може піти своїм улюбленим шляхом – призначити судову експертизу.

Вартість судових експертиз нині сягає 40 тисяч грн., строк проведення експертизи може вільно перевищити півроку (а у випадку КНІСЕ перевищити і 3 роки). Тож з одного боку, створюються суттєві перешкоди позивачу, з іншого – сторона, що програла справу, сплатить на додачу до витрат на професійну правничу допомогу (і компенсації у випадку відповідача) й вартість судової експертизи. З точки зору банальної логіки «несудді» незрозуміло, чим колишні 37 тисяч грн. «за цукерку» гірше ніж 50 і більше тисяч грн. компенсації, відшкодування вартості судової експертизи і т. ін. «за ту ж цукерку». Відтак чи варта була шкіра виправи?

Друге питання, що постає, це питання вини. На відміну від всієї попередньої практики, суд змушений буде щоразу оцінювати форму вини: умисел (потрійна сума винагороди) чи необережність (подвійна), а то й взагалі – відсутність вини і звільнення порушника від відповідальності. Тож у суду виникає додаткове навантаження у вирішенні доволі спірного питання: необережність чи умисел. У справах про захист прав інтелектуальної власності це питання вельми непросте.

 

Висновок

Втім як би не було і як би не критикували свіжу норму міжнародні експерти (як це вже було у липні на нещодавньому семінарі "Колективне управління авторськими правами в Україні, організованому Програмою розвитку комерційного права Міністерства торгівлі США), розуміємо, що новий вид компенсації за порушення авторського й суміжних прав став складовою частиною нашої правової системи. Нам з цим жити.

Питання того, як піде практика, чи зруйнується в результаті так званої реформи охорона авторського й суміжних прав дощенту, залежить від Верховного Суду. Розуміючи те, що Верховний Суд демонструє у сфері інтелектуальної власності високу якість правосуддя чию би сторону (правовласника чи користувача) він не підтримав, є підстави сподіватись на краще. Своє слово повинен сказати й Вищий суд з питань інтелектуальної власності. Однак в тому, що захист авторського права й суміжних прав стане на порядок складнішим – можна не сумніватись.

Тож хай Вам щастить, колеги по цеху: шлях тернистий, зате широкий!

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net