Останнім часом нема ні одного видання, в котрому не ставилися би проблеми ситуації на Донбасі і шляхів її нормалізації. При цьому діапазон думок і поглядів настільки широкий, що навіть освіченій людині розібратися, які з них ближче до істини дуже не просто. Це стосується і тих, хто приймає відповідальні державні рішення щодо врегулювання ситуації. Не буду ні з ким вступати в дискусію, а тільки зверну увагу на те, що при домінуванні політичних, економічних, етнічних і інших чинників, досить часто виявляється дефіцит здорового глузду. Нема ні найменшого глузду в, так званих, Мінських домовленостях щодо врегулювання ситуації. В чому це виявляється?
Перше. Якщо Донбас – це територія Української держави, то першим кроком на шляху врегулювання ситуації повинне бути повне роззброєння бунтівної території, бо в державі можуть бути тільки одні збройні сили, як знаряддя держави. Подивіться на політичну карту світу і знайдіть державу, в якій існували б збройні формування, не підконтрольні державі!? Таких нема в природі, бо порушення цього закону є початком загибелі держави. Тому самі переговори з ватажками антидержавних збройних формувань, на чому так наполягає В.Путін, - це шлях не до розв?язання ситуації, а до її поглиблення і ускладнення.
Друге. Українська держава повністю втратила контроль над бунтівною територією і її населенням не без участі самого населення. Не треба боятися сказати правду, що не Держава принесла горе і біди на землю Донбасу, а Янукович на пару з Путіним і за підтримки «вихованих» ними кадрів. А здоровий глузд свідчить, що за все в цьому житті треба платити. Тому, при щирому співчутті з боку всієї України, левова доля вини за нинішній стан лежить на самих донбасівцях.
Третє. Якщо до населення Донбасу прийшло прозріння і усвідомлення того, що сталося і з чиєї вини, то треба прийматися за справу і звільнятися від небажаних гостей, не чекати, що «бандерівці» прийдуть і ціною свого життя звільнять їх землю. Звичайно, держава в цій ситуації не може залишатися осторонь, бо це її найперше завдання, але і правдивою є притча, про те, що спасіння потопаючого справа рук самого потопаючого. Щонайменше, місцеві жителі повинні забезпечити Державі можливість розрахуватися з пенсіонерами, що є громадянами України.
Четверте. Здоровий глузд говорить про те, що батьки не повинні утримувати дітей, що зреклися їх. Тому претензії до того, що Держава не фінансує Донбас, м?яко кажучи, є не коректними навіть з точки зору моралі, а не тільки політики, права і економіки. Повертайтесь в отчий дім, живіть за його законами і тоді будете мати рівне право з усіма мешканцями цього дому. А так не буває, щоб служити одному дому, а харчуватися в іншому: кожен незалежний повинен бути і незалежним в самозабезпеченні!
Таким чином, не треба соромитися здорового глузду, по-перше всім тим, хто приймає відповідальні рішення, а по-друге, усім тим, хто по-справжньому зацікавлений в подоланні кризи на Донбасі і повернення в русло природно-історичного розвитку. Але здорового глузду не достатньо для вирішення складних рукотворних проблем. Для цього необхідно усвідомити чому все це сталося і які шляхи виходу. Про це я напишу в наступних матеріалах.
