Згадати все: українське кіно, яке виховує

Ми те, що ми споживаємо. І ми вважаємо, що з кіно споживати варто переважно Голівуд (з цією гіпотезою не повністю згоден, так як європейське кіно на досить високому рівні, а старі європейські фільми нічим не поступаються Голлівуду). Знаходяться поціновувачі і європейського кіно, але все ще дуже мало згадок про те, як виховувати смак на українському кінематографі. Так, на жаль, все ще складно сказати, що ми його цінуємо. Читаючи роздуми режисера Олександра Євтушенко, давайте перевіримо, чи не забули ми своє коріння. 

Про що взагалі мова 

Зараз іде масова відмова від російського контенту. Але в голові пересічного українця все ще впевненість, що в нашій країні не створено нічого путнього. Водночас, приділяти увагу національному кіно зараз потрібно, як ніколи. І можна, як ніколи! Саме зараз потреба унікально співпадає з можливістю. Після 2014 року український кінематограф дуже збільшив і обсяг, і якість знятих фільмів. Ми справді маємо якісний контент. Ще раніше міжнародна спільнота відмічала наші короткометражки, а зараз з'являються і потужні повнометражні картини.  

Наприклад, вважаю важливою для вивчення картину Марисі Нікітюк «Коли падають дерева». Це драма про молоду дівчину, яка хоче творити свою долю власними руками… Зараз в нас всіх це відкликається у серці. Або “Атлантида” — український дистопічний постапокаліптичний фільм Валентина Васяновича. Повнометражний документальний фільм “Земля блакитна, ніби апельсин”. Минулого року випустила свій ігровий фільм “Стоп-Земля” Катерини Горностай. Ну що, дивилися хоч щось?

Не варто забувати і класиків – Олександра Довженка, Сергія Параджанова, Кіру Муратову та Юрія Іллєнка. 

У чому проблема 

Перш за все, це освіта кінорежисерів. Вона значно слабша, ніж в Європі. Я був на стажуванні в Ліоні та маю декілька знайомих, які навчаються за кордоном, хоча починали в Україні. І відмінності спостерігаємо з усіх напрямків, і по всім напрямкам – не на нашу користь. 

Перше – це фінансування. Його критично не вистачає на підтримку матеріальної бази та достойні оплати педагогам. Друге – власне педагоги, які не завжди можуть адаптуватись до сьогоднішніх реалій та іти в ногу з часом. Втретє – відсутність навчання дуже важливим професіям у індустрії як таких. Ви, мабуть, будете здивовані, але в Україні немає сценарної школи, і справді професійних сценаристів у нас – одиниці. У нас навчають на драматургів, але ця професія зовсім не одне і те саме, що сценарист: драматурги  пишуть п'єси для театру, але не можуть написати класний сценарій для кіно. На цьому рівні між нашим і європейським кіно є велика прірва.  

Як бачите, мова геть не про тонкі матерії - це дуже банальні, “товсті” речі. Просто-напросто кількість робіт, які повинні систематично знімати оператори, режисери, в Україні набагато менше, ніж в Європі. А це основа для набуття професійності. Якщо в Європі режисери повинні за півроку зняти три роботи, то в нас за рік достатньо однієї-двох. З першого разу дуже складно зняти класне кіно. Моцартів і колись, і зараз народжується не багато. В Європі ж, оскільки стандартом є певний конвеєр робіт, то студентам набагато реальніше здобувати досвіду, відточувати свою професійність.   

Час від часу в Україні з’являються фільми, які знаходять масовий відгук у локального глядача, але, з точки зору якісного європейського кіно, вони досить слабкі через сценарні “баги”. Для того, щоб українські картини були конкурентоспроможними за кордоном, нам треба багато чого відточувати.  

Шляхи вирішення ситуації  

Поступово ми адаптувались. Українцям вже певний час добре вдається короткий метр. Рекомендую до перегляду: «Випуск 97», «В радості і тільки в радості», «Оператор Вікторія», «Людина - посмішка», «Країна іграшок», «Фаве», футбольний клуб «Нефта», «Мовчазна дитина». Не всі фільми українські, але в кожному з них є неймовірна історія людей. Які проходять справжні життєві ситуації розділяючи своє життя «до та після» цих ситуацій. В кожному хорошому фільмі герой повинен змінитися, не важливо в хорошу чи погану сторону, але він повинен пройти певний шлях. Якраз у цих фільмах герої проходять ці шляхи – втрачаючи друзів, або спасши свою сім’ю і тд. 

Потрібен певний шлях. У нас цей шлях не був пройдений, тому що весь час після розпаду СРСР і до 2014 року в Україні дійсно майже не знімали. Нам згодовували, а ми споживали російський контент. Абсурд: продюсерські студії  на території України знімали серіали з російськими акторами, за російським сценарієм, тому що в нас дешевше. Але наше кіно зараз навіть не відроджується, а народжується, як і вся країна. 

Перше, що треба зробити – відмовитись від фільмів, які тільки називаються повнометражними, а насправді є просто площадкою для великих брендів. Ситуація парадоксальна: вони не несуть ніякої естетичної чи моральної цінності, абсолютно неконкурентноспроможні на західному ринку, але є найбільш затребуваними в українському прокаті, бо численний product placement робить їх вигідними для гравців ринку. 

Друге – належне фінансування авторського кіно з боку держави. Ми тільки починаємо, і не можна вимірювати якість картини тим, як вона окупається. Наприклад, бюджет якісного українського фільму складає близько 22 мільйони гривень, а в прокаті він збирає від 300 до 600 тисяч гривень. Про що це говорить? Ми не достатньо вкладаємось в популяризацію якісного українського продукту. А це вкрай необхідно робити. 

Третій важливий пункт – виховання глядача. Пам'ятаю, як я був в “Кінопанорамі”. Я прийшов один, а показ починався тільки тоді, коли є мінімум два глядачі. Купив два квитки, і сидів в кінотеатрі один. Так я познайомився з дуже потужною картиною, від якої був під сильним враженням. Але я був один на тому показі, і це наштовхує на думку, що глядач має бути готовим до ціннісного кіно.   

Must see з українського кіно 

Старіші:

• “Тіні забутих предків” – особисто для мене в першу чергу це кіно про кохання та залежність від об’єкта побажання. Освітлює традиції та звичаї гуцулів у Карпатах. Та демонструє, що кохання сильніше за різні погляди та релігійні вподобання (язичники та християни).

• “Земля” – фільм виховує сімейні цінності. Земля для героя стає головним сенсом життя. Не дивлячись на будь-які життєві обставини, герой не залишає своєї землі сублімуючи своє горе та прагнення свободи у коханні до рідної землі. Роль праці в житті людини.

• “Камінний хрест” – висвітлює як ніколи популярну тему вимушеної еміграції та належності до своєї землі. Героя хвилює тема майбутнього покоління для якого рідна земля немає на стільки ж сакрального та важливого значення як для нього.

• “Вавилон ХХ” – головний герой у виконанні Миколайчука стає символом боротьби добра та зла всередині кожного із нас. Прагнення до незалежності з метою не втратити свої принципи у часи колективізації. Дослідження теми кохання.

• “Криниця для спраглих” – фільм досліджує сенс життя, взаємодію людини з природою та розуміння її цінності. Досліджує родинні цінності та взаємодію людей між собою. 

Новіші:

• “Коли падають дерева” – фільм досліджує життя 90-х в українському селі. Героїня намагається втекти від суворої буденної реальності до вигаданої містичного всесвіту. Тема забороненого кохання та фінансової вигоди для себе та своєї сім’ї.

• “Атлантида” – фільм демонструє наслідки війни на території України, переносячи нас у вигадане майбутнє. Гадаю що він був створений якраз для того щоб не допустити майбутньої війни та показати як вона впливає на нашу землю та людей. 

• “Плем’я” - фільм піднімає гострі соціальні проблеми підлітків, важливу тему булінгу в школах. Та проблеми життя в соціумі людей з обмеженими можливостями.

• “Назви своє ім’я” – документальний фільм який досліджує проблематику голокосту в Україні та світі. Та важливість висвітлення цієї теми у суспільстві.

• “Стоп-Земля” – досліджує проблематику підліткового кохання та взаємовідносин між підлітками. Показує процес дорослішання та формування особистості зі своїми смаками та вподобаннями. Взаємодія сучасних підлітків з батьками та побудова відносин між ними.