Максакова, Апахончич, Беньяш: як живуть росіяни-"іноагенти"

Хтось із них ігнорує встановлені вимоги, а хтось перетворює фінансові звіти на полотна для картин. Деякі змушені виконувати правила, щоб просто виживати в сучасних російських реаліях. 

“Іноагент” — оперна співачка

Оперна співачка, солістка Маріїнського театру (2011-2017 рр.) Марія Максакова. Вдова депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова, убитого 2017 року в центрі Києва… Снігуронька й Офелія, Кармен і Керубіно. Їй аплодували багато сцен. А тепер до регалій оперної діви додалася тепер ще одна — “іноземний агент”.

Максакова народилася в Німеччині, переїхавши в Росію, зробила блискучу оперну кар’єру. Потім з’явилися політичні амбіції — була депутатом Держдуми від партії “Єдина Росія”. Але совість змусила кардинально змінити ставлення і до Путіна, і до російського політикуму. Причому, з Максаковою сталося це задовго до того, як “прозріло” чимало інших — ті, хто змінили позицію лише з початком війни.

“Якби вони всі стояли з такими самими плакатами і кричали “ні війні”, то, може, вторгнення б і не було, тому що такий боягуз, як Путін, тисячу разів зважить, наскільки це всередині країни для нього загрожує бунтами. Було б якраз, якби вони говорили “ні війні” до лютого 2022 року. А ще краще, якби вони це робили до 2014 року”, — каже співачка.

Коли людину оголошують у Росії “іноземним агентом”, її навіть і не думають ставити до відома. Просто п’ятницями оновлюють “списки незгодних”. Чому вибрали цей день тижня, ніхто не знає. У пресі вже прозвали їх “чорними п’ятницями”. Самі “іноагенти” жартують: чи то чиновники хочуть у вихідні відзначити поповнення в стані “ворогів”, чи то навпаки — їм самим дають можливість відсвяткувати, як зробив, наприклад, Євген Чичваркін.

Марія Максакова дізналася про своє нове “звання” з газет.

“Мене це не зацікавило взагалі ніяк. Я взагалі до всіх новин звідти ставлюся як до новин із палати № 6. Я була здивована, мовляв, для чого було взагалі марати папір?”, — згадує вона.

Реакція родичів, знайомих, друзів у “іноагентів”, як правило, однакова. Багато хто тихо “йде з радарів”. А якісь контакти люди й самі стирають у телефонній книжці. Адже якщо ти засуджуєш війну, неможливо спокійно пити каву з тими, хто її двома руками підтримує. Так сталося і з Максаковою. Нове “звання” одразу ділить коло спілкування на пристойних людей і не дуже.

“Привітання написали, що це, мовляв, “титул”, яким треба, з їхнього погляду, пишатися. Для мене особисто це взагалі не привід для будь-якої емоції, окрім презирства до всього процесу, який там відбувається, лютої ненависті до війни, яку вони розв’язали, і до кожного “орка”, який лізе на прекрасну українську землю. Уже, по-моєму, немає такого злочину, який би ще не було скоєно окупантами в Україні. Крім огиди, відрази це не викликає нічого”, — продовжує оперна співачка.

Починаючи зі своєї особистої “чорної п’ятниці”, новоспечений “іноагент” зобов’язаний інформувати всіх читачів або слухачів про те, з ким вони мають справу. Правило досить дивне — повторення перед кожним постом у соцмережах фрази “іноземний агент такий-то повідомляє”. Це вже давно викликає сміх. Марія Максакова вирішила, що раз вона оперна співачка, то й тролити систему буде відповідно.

“Стала жартувати з приводу того, що перед тим, як почати співати текст Верді або Гулака-Артемовського, у мене, мабуть, варто написати для себе якийсь ефектний вокаліз, що я “іноагент”. І виспівувати його, виходячи на сцену і дорогою за лаштунки”, — розповідає вона.

Друге обмеження — вимога, де б ти не жив, надсилати до Москви фінансові звіти: де, від кого, скільки грошей отримали та на що їх витратили. Ситуація абсурдна, адже в самій Росії “іноземні агенти” часто позбавляються роботи, а отже, і грошей. Про що тоді звітувати… Максакова вирішила цю вимогу ігнорувати. Як ігнорує і багатьох своїх колишніх колег. Каже, не розуміє, як росіяни можуть жити колишнім життям.

“У мене на фізіологічному рівні підступає огида від того, що вони можуть продовжувати жити звичайним життям, десь співати, щось там грати, якісь прем’єри влаштовувати. У них це називається бути “поза політикою”. Мовляв, це їх не стосується. Ця позиція абсолютно огидна”, — зазначає співачка.

Убивство чоловіка співачки, Дениса Вороненкова, у березні 2017 року в Києві, куди сім’я приїхала з молодшим сином Іваном, — цей особистий біль також змусив Марію співчувати Україні та українцям

“Втратити чоловіка — страшна трагедія. Моє особисте горе померкло на тлі того горя, яке я бачу щодня, і мені вже хочеться мстити навіть не за себе, а за вас. Мені хочеться мститися за кожного українського сироту, за кожне зруйноване життя, за кожен знищений дім, за кожне горе, яке ці окупанти принесли в Україну”, — підкреслює Максакова.

Здавалося б, на неї обрушилася вся міць системи. Але по суті ефекту нуль, що змушує задуматися — а наскільки сильна ця система? Чи її міцність — черговий міф?

Тож у випадку з Максаковою “грізний” статус — це, швидше, премія. Він аж ніяк не вибив співачку з колії, як хотілося комусь у сусідній країні.

“Я пишаюся тим, що можу розділити з українцями важкий тягар, який випав на їхні плечі. Це для мене шанс справжнього реваншу за те неподобство, яке росіяни зробили з моїм життям, з моєю родиною, з моєю кар’єрою, як вони хотіли все пустити під ніж”, — пояснює вона.

“Іноагент” — художниця і редакторка

Максаковій якоюсь мірою простіше. А ті, хто став “іноагентом”, але цей ярлик отримав не заочно, переживають всяке. Втрачають роботу, засоби до існування, їхнє життя стає нестерпним. Сміються, звісно, крізь сльози, мовляв, поліцейські, які беруть участь в усьому цьому свавіллі, просвіщаються і дізнаються багато нового для себе, коли проводять обшуки вдома в інтелігентних людей. Про це розповіла пітерська художниця Даша Апахончич. У неї вдома слідча група, можна сказати, відкрила для себе сучасне мистецтво. А сама Даша стала використовувати як полотна бланки для “іноагентських” фінансових звітів.

Даша — у першій п’ятірці людей, оголошених у Росії “іноземними агентами”. Тоді ще дотримувалися хоч якихось пристойностей і влада дійсно шукала фінансування з іноземних джерел. І “знайшла”…

“Гроші я отримувала від своїх іноземних студентів. Я викладаю російську мову як іноземну. Мою онлайн-діяльність, введення соціальних мереж і деякі мої інтерв’ю вони порахували тим, що я “іноагент”, — пояснює Апахончич.

Це був тільки формальний привід. Адже Даша з однодумцями влаштовувала акції, причому вельми оригінальні. І не тільки політичні. Її хвилює екологія, питання фемінізму, насильство в сім’ї. Хлопців штрафували і затримували не раз. За ними стежили, вривалися у квартири з обшуками.

“Коли Путін висувався на четвертий термін, ми зробили плакати “Голосуйте за соски вождя” і проїли акцію. У нас було багато таких плакатів, вони лежали і я забула про них. І коли в мене проводили обшук, я повернулася з кухні і я побачила таку сцену. Один поліцейський тримав цей плакат про “соски вождя”, а інший його сфотографував. Було багато таких моментів, що вони, як діти, раділи фразі “соски вождя”, слову “вульва”. Вони знайшли протигази, які теж залишилися з якоїсь акції. Вони зраділи: о протигази, напевно, якийсь теракт із ними готується”, — згадує активістка.

Даша за іронією ховає величезне нервове напруження. Тільки уявіть, що у вас удома, розштовхуючи дітей, ходять люди у формі та перевертають усе догори дном. Даша, проте, сумно жартує: завдяки їй поліцейські хоч сучасним мистецтвом стали цікавитися — нехай і заради того, щоб сформулювати їй обвинувачення.

“Вони знайшли художні об’єкти. У мене були голови, зшиті з тканини, і з них росла трава. Це я свого часу робила екооб’єкти. Трава вже висохла, зів’яла, поліцейські знайшли ці голови, і не розуміють, що робити з цим. І ніби вивчають їх, один одному передає, намагаються зрозуміти, що це таке. Я не кажу, що це таке. Я їм кажу: якщо вас відправляють на обшук художниці, нехай вам проведуть курс сучасного мистецтва для поліцейських “Сміття чи мистецтво”. Інакше ви не зможете проводити обшуки. І вони мені кажуть: ага, “Сміття або мистецтво” для сміття. Загалом, це було дуже смішно”, — згадує Апахончич.

Визнання “іноземним агентом” перевернуло життя Даші практично повністю. Вона працювала з дітьми, редагувала дитячі книжки. Але “іноагентів”, на думку тих, хто це “звання” вигадав, до дітей підпускати не можна. Хіба мало чого вони їм розповідають.

“Це зробило моє життя неможливим. Але найголовніше, що це загроза для тих, хто в Росії зі мною співпрацює, тому що їх можуть визнати особами, афілійованими з “іноземними агентами”. Вони погрожували, що спочатку буде два штрафи, і потім — кримінальне переслідування”, — розповідає художниця.

Без роботи, без грошей, з дітьми на руках і в умовах постійного пресингу: заборони, звіти, необхідність повідомляти всім, що ти — “іноземний агент”. Даша вирішила виїхати до Грузії. Думала, що ненадовго, але поки повернутися їй нереально. І щоб не нервувати самій, а змусити нервувати систему, дівчина малює і пише послання в Росію — на бланках для фінансових звітів, які її, як “іноагента”, зобов’язали надсилати раз на квартал. А розвернутися там є де. Якщо спочатку звіт займав пару сторінок, то зараз — 116. Це скільки ж треба заробляти, щоб фінансовий звіт за кількістю сторінок був схожий на роман? Причому, йдеться про людей, яких держава позбавила можливості працювати.

“Коли почалося повномасштабне вторгнення, мене це до такої міри шокувало. У мене багато близьких друзів в Україні, і ми стільки років із ними товаришували і товаришуємо. Я зрозуміла, що мені треба щось робити, треба говорити про це. Але в мене немає можливості, оскільки я не в Росії. І я просто роздруковую ці бланки, і пишу на них усе, що думаю. Це складно. Тому що коли ти говориш про такі жахливі речі, все-таки треба залишатися в рамках художнього, щоб просто не кричати криком”, — пояснює активістка.

Даша надіслала свій перший “творчий” звіт, а потім вирішила — а чому тільки один? Адже там сидять якісь люди, які зобов’язані ці всі папери читати, шукати в них якісь підводні камені. У підсумку художниця склеює сторінки звітів, пише і малює на них, фотографує і відправляє куди належить. Але відповіді на такі звіти вона ще жодного разу не отримувала.

Апахончич у Грузії продовжує займатися улюбленою справою — виданням дитячих книжок. Вона грається з дітьми, серед яких чимало й українців. Це для тих, хто виїхав від війни, величезна емоційна розрядка. Діти придумують казки, Даша їх записує на диктофон, розшифровує, редагує. І скоро вийде книжка з 38 казок.

“Книжка вийде чотирма мовами — українською, грузинською, англійською та російською. Цей проєкт назвала “Що бачила Жар-птиця”. Жар-птиця — це такий наскрізний персонаж”, — уточнює авторка проєкту.

Чому система “видавила” з Росії і її, і таких, як вона, “незгодних”? Даша вважає, що весь механізм створення нових “іноагентів” націлений на те, щоб люди самі виїжджали. Щоб у країні залишалися лише ті, хто згоден мовчати.

“Це такий терор. І дуже дешевий терор, не треба ні автозаків, ні купи силовиків. Тому що для нього потрібен один сайт Мін’юсту і одна людина, яка раз на тиждень публікує п’ять рядків [про нових “іноагентів”]. Є санкції, є цілий відділ якихось нероб, які моніторять соцмережі, дивляться, хто що написав”, — розповідає активістка.

“Іноагент” — юрист

Цей дешевий спосіб позбутися неугодних повною мірою випробував на собі і юрист із Краснодара Михайло Беньяш, якого залишили без можливості захищати людей. Суд шукав анаграми в його постах у соцмережах (коли при перестановці букв у слові виходить нове слово). І ось російська Феміда в слові “вдвойне” цілком серйозно знайшла замасковане слово “війні”. Утім, звинуватили його й в інших “гріхах” і визнали “іноземним агентом”. А саме судове засідання являло собою театр абсурду.

24 лютого 2022 року, у день початку повномасштабної війни, Беньяш написав у Telegram те, що подумав у той момент:

“Правитель до заходу життя може збожеволіти… Сьогодні… Росія відкрито напала на Україну. Чого варті тисячі лицемірних, брехливих слів, якщо за ними вчинок, який у сучасній історії здійснював тільки Гітлер?”.

Михайло — не публічна особа, не відомий артист, не телеведучий. Це був просто відвертий запис в особистому акаунті в соцмережі. Але після цього понеслося…

“Я на той момент був практикуючим адвокатом. Буквально за три місяці втратив не тільки всю практику. Також я втратив [адвокатський] статус — Мін’юст надіслав подання в адвокатську палату Краснодарського краю з вимогою, щоб мене позбавили статусу за те, що я образив Мін’юст. Коли коментував у Telegram факт визнання мене “іноземним агентом”, я назвав їх “мудаками”, написав, що “з мудаками судимося”. У принципі, вони мудаки і є. І всіма своїми подальшими вчинками вони тільки підтвердили цей епітет”, — каже Михайло Беньяш.

Читати протокол судового засідання у справі Михайла потрібно в особах, як п’єсу. Адже кожен учасник процесу намагався вислужитися, намагався бути “святішим за Папу Римського”, у кожній фразі демонструючи підтримку Кремля і війни.

Потрібно було розібратися, за що його власне судять. Беньяш запитує суддю: “Ви заперечуєте факт, що Росія обстрілює Київ“? І чує у відповідь: “Я заперечую, що Росія обстрілює Київ. Я кажу, що Росія захищає свою країну“. Знову запитання судді: “То це відомості про те, що Росія обстрілює Київ, ви розцінюєте як дискредитацію збройних сил РФ“? І суддя, не вагаючись: “Росія нікого не обстрілює, ні Київ, ні Україну. Я обурена фразою, що Росія — країна-агресор“.

Але це так ще — приз за роль другого плану. “Оскар” у звинувачення.

“Представниця Мін’юсту цитувала виступ Володимира Путіна від 24 лютого зі словами, що Росію взяли в заручники. Щоправда, хто взяв у заручники — незрозуміло. Ми почали запитувати, чому ви впевнені, що її хтось узяв у заручники? “Тому що так сказав президент”. — “Що, президент не може помилятися?” — “Президент не може помилятися. Будь-яка людина може помилятися, а президент не може”. — “Зачекайте. Але якщо президент — це людина, тобто він може помилятися. Чи він людина?” — “Ні-ні, він не може помилятися ніколи”. І в очах іскри, погляд такий вірнопідданський”, — згадує підсудний.

Знайшли у Михайла й іноземне фінансування — це були гонорари від правозахисних організацій, що займаються захистом прав ЛГБТ. Отримані вони були ще 2000 року. Але поки юрист не став висловлювати свою думку про війну, ці гроші нікого не цікавили.

А потім суд став “грати в слова”. Це тепер улюблене заняття в російських силовиків.

“Я написав кілька постів у Telegram. Один із них із приводу “хороших росіян”. І я написав гнівний пост про те, що “хороший росіянин” [російський опозиційний політик] Дмитро Гудков говорить про те, що росіян, які опинилися за кордоном, дискредитує подвійно. І ось у слові “подвійно” можна знайти слово “війні”. Ось це слово мені закинули як “дискредитація [російської армії]”. Це смішно насправді”, — зазначає Беньяш.

Тобто в Росії тепер навіть саме слово “війна” можна не вживати. Достатньо будь-якого слова, в якому є ці 5 букв — і вирок готовий.

Статус “іноагента” позбавив юриста практики. Залишивши людині з вищою освітою і величезним досвідом максимум вакансії двірника або вантажника. 

“Іноземний агент” у Росії — це громадянська смерть, на темі ставиться чорна мітка і для тебе неможлива будь-яка діяльність. На роботу тебе не візьмуть, тому що вони самі стануть “іноземними агентами”. Банківські платежі не те щоб заборонені, але ти ж не будеш підставляти інших людей. Мені заборонено викладання, якийсь бізнес вести я теж не можу. Кому потрібен юрист, який не може ходити по судах, мені заборонено практикувати”, — перераховує Михайло.

“Іноагенти” зараз як прокажені. Якщо хтось через незнання або необережність опублікує текст “іноагента”, він і сам стане “іноземним агентом”. У Москві придумали схему, для реалізації якої взагалі нічого робити не треба. Люди самі заплутуються в цій павутині. Щось перепостив, комусь дав роботу чи замовив приватний урок, а на людині “чорна мітка” Мін’юсту — чекай і до себе гостей. І в цих умовах відкрито дати інтерв’ю, назвати речі своїми іменами, вибачитися за війну — це для людей, які залишаються в Росії, насправді дуже багато.

“У мене в перший же місяць провели обшук у квартирі, виламали двері, коли мене не було. І все одно це ніщо порівняно з тим, що переживає ваша країна. Я хочу сказати, що у зла немає національності. Моя країна захоплена орками, у моїй країні зло — це правда. Будь-які паростки добра, свободи і незалежності просто спалюються напалмом. Чим усе закінчиться, я не знаю. Я впевнений, що добро рано чи пізно переможе. І буде світле майбутнє”, — вважає росіянин.

З таким “правосуддям” у групі ризику в Росії сьогодні вже не тільки політики, правозахисники та юристи. Силовикам і служителям Феміди, схоже, дали індульгенцію, пообіцявши: робіть, що хочете, вам нічого не буде. І роблять. Раніше п’ять зірочок асоціювалися хіба що з витримкою коньяку. А тепер це — таємний шифр, який використовують у протоколах, на процесах, у вироках замість слова “війна”.