У пошуках нафти та газу: парламент планує змінити законодавство

Нещодавно у Верховній Раді був запланований розгляд законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння пошуку та видобутку нафти і газу в Україні» (№3849-д). Тоді депутати так і не встигли обговорити цей документ. Тож це питання перебуватиме в порядку денному на новому сесійному тижні. 

Як заявляють розробники законопроекту, його розроблено з метою дерегуляції процедур надання нафтогазоносних надр у користування, уточнення та спрощення їх адміністрування з боку органів влади. А у випадку ухвалення змін, з'явиться можливість залучати недержавні інвестиції у вітчизняний нафтогазовий сектор. За задумом ініціаторів документу, у разі його ухвалення підвищиться ефективність та прозорість державного регулювання пошуку та видобутку нафти і газу, а також буде посилено екологічний контроль при пошуку нових родовищ...

Отже, як бачимо, законопроект переслідує доволі позитивні цілі, якщо вірити його розробникам. Однак, якщо проаналізувати законопроект, то також стануть очевидними його вади. 

По-перше, не виключена корупційна складова у випадку реалізації на практиці окремих його положень. Йдеться, приміром, про можливість укладання угод про розподіл продукції без проведення конкурсу за рішенням Міжвідомчої комісії. Сьогодні відповідне рішення ухвалює Кабінет Міністрів. З одного боку запропоноване нововведення виглядає як спрощення процедури. А з іншого може виникнути певна колізія. Відповідно до проекту, рішення щодо доцільності укладення угод приймає Міжвідомча комісія, а підписує угоду Кабінет Міністрів. Таким чином, рішення комісії є фактично обов’язковими для виконання Кабінетом Міністрів. Це може викликати суперечність, адже фактично комісія підпорядковується КМУ. Рішення Міжвідомчої комісії, на нашу думку, може носити лише рекомендаційний характер. В іншому випадку, має бути передбачена процедура оскарження ухваленого рішення…

По-друге, він може ускладнити окремі процедурні питання щодо здійснення пошуку й видобутку нафти та газу, інвестування у ці процеси. 

Визначення «супутні корисні копалини» у статті 6 Кодексу про надра варто уточнити, вилучивши слова «через технічні та технологічні умови видобування». Одним із принципів надрокористування є комплексне використання надр. Тож вилучення супутніх корисних копалин має відбуватися у будь-якому випадку, незважаючи на технологічні чи технічні умови видобування. Сьогодні в Україні є компанії, яким комерційно недоцільно видобувати супутні корисні копалини через свої технічні та технологічні особливості і наявність таких умов впливає на інвестиційну привабливість галузі. Проте геологи-науковці наполягають на комплексному освоєнні надр. Вибірковий підхід неминуче призведе до збіднення надр, й у подальшому буде неможливим видобуток супутніх корисних копалин. 

У свою чергу Закон «Про угоди про розподіл продукції» (абзац 1 статті 1) недоцільно доповнювати визначенням змісту терміну «інвестор» («особа (особи), з якою (якими) укладена угода про розподіл продукції відповідно до частини п’ятої статті 6 цього Закону»), оскільки всі особи, з якими укладена угода про розподіл продукції, є інвесторами. 

Також недоцільно доповнювати (частина 2 статті 4 та частини 3 статті 5) положенням про те, що інвестори не несуть солідарної відповідальності по зобов’язанням, передбачених угодою, у випадку «операцій, що здійснюються на власний ризик відповідно до умов угоди». Адже, як відомо, вся діяльність інвесторів пов’язана з власними ризиками.

Викликає застереження й можливість доповнення частини 4 статті 11 Закону «Про угоди про розподіл продукції» наступним рядком «… крім проектів угод, що укладаються відповідно до частини 5 статті 6 цього Закону…». Це доповнення передбачає можливість не узгоджувати питання з місцевою владою, на території якої розташована ділянка надр, що відповідно до угоди передається в користування. Оскільки це може мати негативний суспільний ефект у разі неврахування інтересів місцевих громад.

У запропонованому законодавцями вигляді зміни не забезпечать досягнення поставленої мети (залучення інвестицій у газо- і нафтовидобувну галузь), а лише внесуть неузгодженість до діючого законодавства.

Слід нагадати, що більшість договорів про спільну діяльність приватні компанії укладали з газовидобувною компанією «Укргазвидобування». Цей вид діяльності не раз критикувався представниками влади та експертами. Адже доволі часто приватні компанії занижували податкові відрахування і не інвестували кошти в нарощування видобутку, який переважно фінансувався за рахунок держкомпаній. Одним з варіантів розв’язання цієї проблеми могли б стати аудити укладених договорів та переукладення договорів про спільну діяльність на угоди про розподіл продукції, за яких держкомпанії і приватні компанії  розподілятимуть між собою обсяги видобутих корисних копалин.

Утім, і це не є вирішення питання в сучасних українських умовах. Подібні перевірки відбулися. Після їхнього проведення компанією «Укргазвидобування» було подано позовні заяви про розірвання цих договорів, як не доцільних. Проте рішення суду було на користь приватних компаній, а не «Укргазвидобування». Отже виникає потреба здійснювати зміни комплексно. Як у судовій системі та щодо відповідного законодавства, так і в окремих галузях...