Межі застосування заходів забезпечення позову

Відсутність у чинному процесуальному законодавстві чітких обставин та меж, в рамках яких можуть існувати підстави для забезпечення позову, приводить до зловживання як з боку заявників, так і судових органів.

Відсутність у чинному процесуальному законодавстві чітких обставин та меж, в рамках яких можуть існувати підстави для забезпечення позову, приводить до зловживання як з боку заявників, так і судових органів.

Як передбачено статтями 66 та 67 Господарського процесуального кодексу України (надалі по тексту - “ГПК України”) суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Розглядаючи справу № 915/473/15 Господарський суд Миколаївської області 26.05. 2015 року визнав законними вимоги Позивача та задовольнив позов у повному обсязі. В процесі розгляду справи, Ухвалою від 15.04.2015 року, було накладено арешт на нерухоме майно Відповідача, хоча сторонам і суду було відомо про те, що майно знаходиться в іпотеці у Банка.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду України від 23 червня 2015 року по справі № 915/473/15 апеляційна скарга Банку залишена без задоволення, а рішення першої інстанції без змін. На виконання зазначеного рішення видано відповідний наказ від 09.06.2015 р., який Позивачем і на даний час не пред’явлено до виконання. Строк на касаційне оскарження закінчився, скарга Банком не подавалась.

Наприкінці грудня 2016 року Позивач, вважаючи, що в подальшому можуть існувати труднощі у виконанні рішення по даній справі, звернувся з ще однією заявою до Господарського суду Миколаївської області про вжиття додаткових заходів забезпечення позову. Не дивлячись на те, що провадження по справі закінчено, а іншого не відкрито, Господарський суд Миколаївської області, керуючись загальними принципами статті 66 ГПК України щодо забезпечення позову в будь-якій стадії провадження, 26.12.2016 року задовольнив заяву Позивача по справі № 915/473/15 та вжив додаткових заходів забезпечення позову шляхом заборони всім реєстраторам здійснювати будь-яку державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, на яке вже накладено і арешт, і яке знаходиться в іпотеці.

Враховуючи, що Боржник (Відповідач) не здійснював погашення заборгованості, Банк протягом часу через аукціон відступив право вимоги за кредитним договором та договорами іпотеки на користь Третьої особи. Проте Третя особа не змогла вчасно переоформити майно, оскільки в державному реєстрі речових прав містилась заборона відповідно до ухвал суду.

Оскаржуючи в апеляційному порядку Ухвалу від 26.12.2016 року, яка була прийнята судом після припинення провадження, Третя особа (Апелянт), в числі підстав, звертала увагу, що Господарський суд Миколаївської області порушив норми діючого законодавства, оскільки розглянув заяву за межами відкритого чи діючого провадження по справі № 915/473/15.

Суди вищих інстанцій, спираючись на рішення Європейського суду з прав людини у своїх рішеннях, неодноразово зазначали, що провадження у справі закінчується після винесення остаточного рішення(Постанови ВГСУ від 11.01.2017 року по справі № 910/15007/14; від 20.12.2016 року по справі № 12/116-12/21; від 16.11.2016 року по справі № 914/514/14; від 08.11.2016 по справі № 910/20514/14 та інші). Таким чином, з урахуванням статті 66 ГПК України, вжиття заходів забезпечення позову можливо лише на стадії судового розгляду справи. Оскільки Позивачем подавалась така заява на стадії виконання судового рішення (після винесення остаточної постанови апеляційною інстанцією без подальшого касаційного оскарження), де встановлено інший порядок щодо вжиття заходів, то суд зобов'язаний був відмовити.

Враховуючи чітку правову позицію, доводи Апелянта були прийняті і Одеський апеляційний господарський суд 23.02.2017 року по справі № 915/473/15 задовольнив апеляційну скаргу, а Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2016 року по даній справі скасував як незаконно прийняту.