Досягнення та труднощі в оновленій системі примусового виконання рішень

  За останні декілька років, вбачається тенденція масштабних змін та нововведень в діяльності виконавчої служби. Так на  кінець 2017 року, згідно закону № 2147-VIII « Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчиї актів»  відбулося суттєве реформування  процесуального законодавства. В свою чергу це не могло пройти крізь стадії примусового виконання судових рішень, які теж зазнали значного перезавантаження та змін.  Однією з таких змін, є новела виконавчого провадження, згідно якої в 2018 році був введений Єдиний державний  реєстр виконавчих документів (далі Реєстр). Даний Реєстр, відповідно до тексту закону № 2147-VIII, буде являти собою автоматизовану систему збору, зберігання, захисту, обліку та пошуку електронних виконавчих документів з можливістю отримання  інформації. Планується, що всі виконавчі документи, на підставі яких може проводитися примусове виконання судових рішень, повинні бути занесенні до Реєстру . При цьому виконавчі документи мають бути  внесені до реєстру не пізніше дня наступного за днем ​​ видачі такого виконавчого документа. Електронні версії виконавчих документів будуть скріплюватися за допомогою електронного цифрового підпису. 

 Якщо виконавчий документ буде  відсутнім в Реєстрі, то це буде підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження. Іншими словами, без внесення в реєстр виконавчого документа відкрити по ньому виконавче провадження буде не можливо. Також закон № 2147-VIII містить лише загальні положення про Реєстр , а розробка детальних положення покладається на Міністерство юстиції та Державну судову адміністрацію. 

 Введення Реєстру в майбутньому має стати ще однією опорою підтвердження автентичності виконавчих документів. Разом з цим Реєстр буде значною перешкодою для зловживань в рамках виконавчого провадження. Одночасно можна спрогнозувати і труднощі його функціонування . Перш за все, кредитори, після отримання виконавчих документів, будуть залежні від  внесення документів до Реєстру. Що в свою чергу може позначитися на швидкості примусового виконання рішень, особливо у випадках, коли оперативне відкриття виконавчого провадження критично важливе, наприклад, в разі виконання ухвали суду щодо забезпечення позову. 

 Ще однією важливою зміною в процесі примусового виконання судових рішень стане ліквідація механізму повернення виконавчих документів. Так, в попередній редакції закону частиною першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» ( далі Закон) визначено 11 випадків повернення виконавчого документа стягувачу, в тому числі і за його власним зверненням. Нова ж редакція закону надає нову назву статті 37: «Припинення виконавчого виробництва», і по суті не змінює правові наслідки для стягувача. Слід розуміти, що як і раніше  при поверненні виконавчого документа стягувачу, так і зараз  при винесенні постанови про припинення виконавчого провадження, стягувач не позбавлений права на повторне пред'явлення виконавчого документа в рамках установленого строку. Зміни, які торкнулися цієї статті, в більшій мірі пов'язані з введенням Реєстру , що підтверджується одночасністю вступу таких змін в законну силу. На сьогоднішній момент виконання судових рішень ставиться в пряму залежність від фізичного знаходження виконавчого документа в матеріалах виконавчого провадження. Тобто,  в разі фізичної відсутності документів у виконавця - будь-які дії в рамках виробництва будуть вважатися незаконними. Введення ж Реєстру усуне вищезгадану необхідність, оскільки забезпечить доступ до виконавчих документів та можливість їх використання. 

  У старій редакції статті 38 цього Закону , був встановлений механізм повернення виконавчого документа до суду, який його видав. А вже в новій редакції статті 38 Закону , яка є діючою, даний механізм був скасований. Маємо на сьогодні ситуацію, що згідно статті 38 Закону, в разі відновлення судом строку на апеляційне оскарження або прийняття апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ - виконавче провадження зупиняється, про що виконавцем виноситься відповідна постанова. Дана зміна є досить важливою, оскільки значно прискорить процес примусового виконання в порівнянні з попередньою редакцією закону. Якщо раніше, в разі повернення виконавчого документу суду, для його подальшого виконання державний чи приватний виконавець повинен був направити постанову про поновлення виконавчого провадження до суду, а останній або орган, стягувач, яким було повернуто виконавчий документ, на протязі місяця мав пред'явити його до виконання. Не дивно, що раніше цілком звичайною була ситуація, в якій виконавчі дії були паралізовані на кілька місяців через бюрократичні складнощі. Це мало негативну тенденцію, що впливала на процес виконання судових рішень.

 Проблема яка наразі хвилює і приватних виконавців, і юридичну спільнота, є стаття  30 цього Закону що передбачає зведене виконавче провадження в ситуації, коли одночасно у державного і приватного виконавця знаходиться стягнення за різними виконавчими документами щодо одного і того ж боржника, відповідно і майно, на яке будуть звертати стягнення виконавці - одне і  те саме. Звичайно, якщо у одного боржника достатньо майна, щоб погасити всі борги по провадженнях державного і приватного виконавця, проблем не виникає.  Однак коли майна недостатньо для задоволення вимог кредиторів, виникають проблеми. Якщо це нерухоме майно, перш за все, виникає питання, яким чином його слід описувати?  Якщо один виконавець вже описав майно, чи потрібно його описувати повторно іншому виконавцю? Хто визначає вартість цього майна? Хто виставляє це майно на реалізацію в СЕТАМ.  Практична проблема проявляється в разі, якщо приватний виконавець встиг першим описати, сформувати лот і виставити його на реалізацію СЕТАМ, а далі на СЕТАМ приходить пакет документів на цей же об'єкт від державного виконавця. Як виставляти одне майно двічі?

 Окрім вищесказаного, варто окремо зупинитися та зробити акцент на змінах в процесуальних кодексах в частині повноважень касаційних судів по зупинці виконання судових рішень попередніх інстанцій. Так, у статтях 436 ЦПК, 332 ГПК, 375 КАС, регламентуються нові повноваження касаційних судів - зупиняти дію судових рішень до закінчення розгляду касаційного перегляду. Слід нагадати, що раніше Касаційні суди були уповноважені зупиняти лише виконання судових рішень. Хоч в вищевказаних статтях і визначено, що дія рішення суду зупиняється в разі, якщо таке рішення не передбачає його примусове виконання, але така зупинка дії , буде підставою для зупинення виконавчого провадження, згідно нової редакції статті

 Підбиваючи підсумки  можна сказати, що описані зміни по суті мають позитивний характер і при належній їх реалізації безсумнівно спростять процедуру примусового виконання судових рішень і прискорять динаміку такого виконання. Система примусового виконання рішень є одним з китів на якому стоїть сучасна правова держава . На сам кінець, слід пам’ятати, що без належного примусового виконання рішень - побудувати правову європейську державу буде неможливо.