Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
09.02.2018 18:50

Усупереч українізації, бо у Донбас планували завезти 5 тисяч патріотів

Хто він, ілюзорний будівник українського комунізму, фанатичний українізатор влади і освіти, приєнувач Кубані, Курщини і Воронежчини - Микола Скрипник?

Є в українській історіїлюдина, котра стоїть начебто особняком від усіх інших. Сто літ тому ім’я їїгриміло на всіх усю дах. Прізвище з пошаною називалося у головних президіях іна мітингах. Його ідеї натворили чимало лиха на нашій землі, але водночас буввін тією особою, котра в двадцяті роки минулого століття чи не найбільшезробила для українізації не лише нашої землі, але й окремих окраїн російськоїімперії, чим найбільше дражнив і Леніна, і Сталіна. Якби його постатьфігурально зображати з позитивів і негативів, то це, в моєму уявлені, вийшов бичорно-білий човен на березі висохлої ріки…

            Я маю на увазі, пані й панове, Миколу ОлексійовичаСкрипника – першого главу українського уряду (з березня по травень) 1918 року. Хочарозбір його польотів потрібно, звичайно ж, починати з ідеї створенняКомуністичної партії України. Він справді був переконаним більшовиком, бопройшов справжній бійцівський гарт у Петрограді, безпосередньо при організаціїі здійсненні жовтневого перевороту, входячи до складу головноговійськово-революційного комітету, при формуванні первинної управлінськоїленінської гвардії. Він вважав, що комуністичне вчення святе і без нього зовсімне можливо ощасливити народ. Але на відміну від усіх, Скрипник буквально чи неодразу наголосив, що Україна має бути окремою незалежною державою і в нійповинна функціонувати своя –  самостійна українськакомуністична партія. А з російською вона повинна спілкуватися через Комінтерн.

            Себто, не колоніально управлятися способомволюнтаристських і бандитських вказівок (листів, тез) Леніна, а потім і Сталіна– стільки-то хохлів розстріляти, вкинути до концентраційних таборів.Пограбувати всіх селян: зернові запаси віддати Петрограду і Москві. А житисамостійно з мудрим центром у Києві. Його одразу зарахували донаціонал-комуністів, котрі, відомо, виступають проти управління сателітами збоку пануючих метрополій.

Виможете уявити собі, ким він тут же став для кремлівських вождів, коли цей свійзамисел оприлюднив на Першому (липень 1918 року) з’їзді комуністів України. Недивно, що його терміново відкликають з України. Але для Скрипникаперевиховання, як мертвому кадило. Він за царату арештовувався 17 разів! Сімразів спроваджувався на заслання, звідки кожного разу успішно втікав. Засуджувавсязагалом на 34 роки тюремного ув’язнення. Тому й цього разу пан Микола, засланийна роботу під безпосередню оруду самого Дзержинського до ЧеКа, невдовзі успішнопереконав усіх у тому, що його місце в Україні, де твориться доля його рідногонароду.

Цесаме Микола Скрипник став першим борцем проти великодержавного шовінізму, втому числі і на партійному ґрунті. Він вважав, що самостійна Україна целогічний результат пролетарської революції і не сходив з цієї платформи. Будучиглавою уряду, він підписує декларацію від 7 березня 1918 року, де чітко іконкретно  вказується, що українськарадянська рес­публіка охоплює територію «в кордонах III і IV універсалів, тобто і тічастини України, які складають Донську, Донецьку, Кримську і Одеську радянськіреспубліки». Іншими словами, в територіальному спорі між ЦентральноюРадою і урядом Керенського уряд Скрипника став по боці Центральної Ради;важливо також те, що цей уряд у своїй декларації покликається на III і IVуніверсали Централь­ної Ради, як на закон, вважаючи себе історичним спадкоємцемостан­ньої.

jhgtre

Щирий українець, борець за рідномовність у нашиз краях Микола Скрипник

19-20квітня 1918 року Микола Скрипник учиняє справжню диверсію проти московськихкомуністів. Він у Таганрозі, тоді українському місті, проводить партійнуконференцію КП(б)У на якій організовує голосування делегатів проти входженняукраїнської партійної організації до складу РКП(б). Його фантастичну ідеюпідтримує 35 однодумців, проти – 21. У резолюції того форуму сказано: «Ство­ритисамостійну комуністичну партію, яка має свій центральний ко­мітет і своїпартійні з’їзди і зв’язана з Російською комуністичною пар­тією через міжнароднукомісію (III Інтернаціонал)».

Цейваріант був виколисаний переконаністюСкрипника у доцільності існування України як суверенного державного утворення,а з другого — його сподіваннями на швидку перемогу світової пролетарськоїреволюції, після якої і стосунки між усіма націями, народами, державами мали ббазуватися на якісно нових принципах, сприяючи утворенню всесвітньої братньоїсоціалістичної федерації.

Звісно,що цю ідею дуже швидко, ще в пелюшках задушили вірні ленінці, великодержавнішовіністи, поставивши на Скрипнику жирне клеймо українського націоналіста. 

Саметієї пори починає реалізовуватись ідея створення СРСР. І тут українець Скрипникобстоює концепцію, що СРСР має бути союзом держав, а не союзною державою.

Самежиття на початку двадцятих років минулого століття виносить Миколу Олексійовичазнову на найвищий політичний гребінь, коли його призначають наркомом освіти.Перед ним простяглася на всі неосяжні боки потоптана, спаплюжена метрополієюгеть зросійщена Україна у найширших за всі часи кордонах. Інший на його місціспокійно б жував свій міністерський коровай з заливною рибою, запиваючигорілочкою, як робили всі. Але тільки не Скрипник. Він виношує ідею активноїукраїнізації території тодішньої УСРР. Але зверніть увагу, яким унікальним способом?Нарком освіти пропонує з Галичинипересилити п’ять тисяч (!) тамтешніх учителів-українців,  патріотів, насамперед до Донбасу і іншихнахабно, вульгарно зрусифікованих місцевостей. Його наркомат готуєпроект постанови уряду, розжовуючи всі деталі операції. Документ лягає нависокі столи.  Але не забуваймо, що надусім оцим республіканським охвістям є всесильна Москва. Її все і всіхконтролюючі органи. Проект постанови українського уряду з візами наркомаСкрипника тихенько викидають у смітник. Українцю грубо й зневажливо радять не квапитисяпоперед батька в пекло. За запропонованим українським наркомом освіти принципомСталін благословляє інше масове переселення – тисяч і тисяч сімей селян зросійської глибинки на Донбас і в райони Східної, Південної України.  Це було масштабне захоплення українськоїтериторії, наслідки якого ми пожинаємо й нині…

sdew

І справді ж, он скільки "привалило" в одну мить: як добре, що всіх цих хохлів-куркулів познищували, будемо тепер тут жити-поживати і горя не знати. Спасибі Сталіну за це!

РозчарованийСкрипник тим, що його ідею спаплюжили, перевернули буквально навиворіт, колизамість 5 тисяч інтелігентів десантують в українських селах, у хати «розкоркулених»міцних господарників  безграмотних ірізних «перекоти поле», крадіїв та злодюжок,  одначе,  не зіскакує з української теми. Він зі своїмвідомством починає обчисляти те, а скільки ж українців живе, власне, по замежами самої України в Радянському Союзі. Виявляється: на Кубані – два мільйони273 тисячі, в Сибіру – 1 мільйон 200 тисяч. Загалом по СРСР – сім мільйонів!

Ось його слова, виголошені з трибунидванадцятого з’їзду  РКП(б) у квітні 1923р. (відповідно до стенографічного звіту з форуму), читаємо: «Придивімося,як же обслуговуються ці 7 мільйонів населення, що становлять собою в деякихмісцях на 40—50%, а в деяких на 70% найбідніше селянство. Як обслуговує цюлюдність тепер радянська влада й наша партія? Ми маємо на ці 7 мільйонівнаселення в усій РСФРР разом з іншими автономними республіками, що входять доскладу РСФРР, як ось Кирреспубліка й Татреспубліка, всього 500 шкіл зукраїнською викладовою мовою та тільки 2 технікуми типу середніх шкіл, отже,існування й цих шкіл стоїть зараз під знаком запитання. До цього часу вжезакрилося 300 шкіл, а обидва технікуми є зараз під знаком запитання інайближчого часу належатимуть до тих, що їх треба скоротити. Я не припускаю,щоб такий відсоток шкіл задовольняв культурно-освітні потреби цьогоукраїнського населення і щоб його можна було вважати за достатній. Очевидячки,тут наша практика не сходиться з нашою теорією. Тут треба, щоб тези наші в ційсправі перетворювалися у життя належною мірою».

Розумієте,що насправді відбувалося: нелякливий, а якщо точніше сказати, - сміливий івідважний український нарком освіти почав «чихвости» всіх за те, що вросійській глибинці немає «обслуговування українців по партійній лінії». Вінзаявив, що це неподобство, коли з опитаних територій тільки в Саратовській таСамарській областях з українцями подекуди ведетьсятам робота їх рідною мовою.

Читаємовиступ далі: «…остання мобілізація взяла до армії 60.000 українських селян,що пішли в Росію. Якою ж мовою вони дістають освіту? Чи провадиться ж серед нихкультурно-освітня робота українською мовою? Ні, не провадиться. Армія й досілишається знаряддям русифікації українського населення й усього «інородного»населення…»

Микола Скрипник аргументовано і, щоназивається, з фактами у руках відстоював публічно на найвищому рівні ідеї офіційногоприєднання так званих Курщини (туди входили Курська область і Подоння, щонасправді є частиною Східної нашої Слобожанщини), а також – Вороніжчина,територією 52 тисячі квадратних кілометрів, котра нині вважаться суб’єктом РФ –Воронезькою областю, і де мешкало сотні тисяч етнічних українців, до складуУкраїни. Зрозуміло, що все це були вельми дражливі теми і вони викликалинегативну реакцію тих, хто знаходився на найвищих постах у Кремлі.

Іншими словами, Микола Скрипник пропонувавбудувати комунізм українського параметру, з обслугою нашою рідною мовою. Крімтого, розширювати межі України за рахунок скорочення території Московії. Утоталітарних режимах завжди велося так: за яким принципом живе і розвивається головнапартійна еліта, за тим методом будується і держава. Думаю, що М. Скрипник саметому так посилено педалював процес поширення української мови в структурахкомпартії, що, за його переконанням, це мало б, напевне, вплинути й на результати вінших сферах державного будівництва. Але чи можна до одного плуга впрягти ілюзорнукомуністичну ідею і конкретизовану національну свідомість? Навряд чи…

Не зважаючи на це, 1930 року зустрічаючись зтрудовою інтелігенцією у Донбасі, Микола Олексійович казав: «… Ще на початку революції було фактом, щобільшість робітничої кляси на Україні, зокрема в Донбасі, була російська абозрусифікована. Мовний розрив між робітництвом і селянством — це був історичнийфакт. За 10 років, почавши так з 1920-21 років, справа змінилася, і теперукраїнці становлять серед робітників — 51,50, отже, становлять уже абсолютнубільшість робітничої кляси. Серед індустрійного пролетаріяту нині говоритьукраїнською мовою — 44%, тобто відносна більшість. Відбулися великі процеси.Щоб показати глибинність цих процесів, я наведу дані всесоюзного статистичногоперепису людності з 1926 року. За цим переписом українці складали 85% людностиУкраїни, а решту 15% припадали на різні національні меншості: євреїв, росіян,німців і інших».

Коли у Москві зрозуміли, що вусатому-бородатому Скрипнику даливже більше свободи, ніж варто було б, позаяк він незабаром вимагатиме, аби Сталіндо Кагановича звертався українською, то харківського (столиця тоді містилася вцьому місті) націоналіста-комуніста дуже швидко привели «до порядку». Присланийв Україну Йосипом Джугашвілі на пост першого секретаря республіканського ЦКПавло Постишев особливо і не скривав, що прибув викорчувати з коріннямавторитет тут просвітителя-україномовця Скрипника, намертво заглушити процесукраїнізації краю, який, до речі, триває й по нині… Влаштували йому декількатаких показових головомийок, що Микола Олексійович цього разу не витримав - самнаставив собі револьвер до серця, і вистрілив. Сталося це 7 липня 1933 року.

Здавалося б, можна було Миколу Скрипникавписати до пантеону безсмертних українців, які віддали своє життя за наш народ,за нашу мову і культур. Але, даруйте, тут  його явно гріхи не пускають. Багатолітнійнарком освіти Скрипник був активним серед перших, хто не заслужено цькував,довів до трагічної смерті знаменитого українського письменника МиколуХвильового (застрелився 13 травня 1933 року). На жаль, причетний він і до цькування колишнього свого побратима поборотьбі за українізацію, колеги - екс-наркома освіти ОлександраШумського.

Старався, старався, але спарився, як на окропі…

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net