Навіщо нам Рада, де немає, ані 150, ані 226 патріотів при голосуванні

                 Моє питання в заголовку, звичайно ж, риторичне. Ні, не потрібна Україні така Верховна Рада, яка не може знайти в своїх рядах лише 150 парламентських голосів для створення тимчасової слідчої комісії з розслідуванні офшорних злочинів. До чого уже відомо причетні глава держави, керівниця Національного банку, міністр фінансів. Ті люди, які мають стояти на сторожі сплати податків в державну казну, самі ховають свої статки в заокеанських сумнівних фінустановах.

                Якщо за розслідування цих афер не бажають голосувати депутати від провладних фракцій, це однозначно вказує на те, що й вони зловмисники, в пору війни переховують нечесно нажите в панамських коморах. У всьому світі ті, хто ховає прибутки, не сплачує податки є найбільшими злочинцями. Тільки в Україні за Петра Порошенка, який теж весь вимазався в офшорне лайно, провладна коаліція блокує розслідування награбованого і закопаного за кордоном. І це в розпал, підкреслю, Другої московітсько-української війни.

                Як, скажіть, будь ласка, може працювати такий парламент, який не виконує свою головну представницьку функцію – контролю за владною верхівкою, яка, всім відомо, геть потонула в корупції, казнокрадстві? На чолі з особисто главою держави. Таку законодавчу владу потрібно негайно не просто розпустити, розігнати як зграю злочинців. Потурбуватися про те, щоб ніхто з нині владної коаліції більше не потрапив до парламенту, через те, що вони нині активно блокують створення ряду слідчих комісій з резонансних тем, як кумівство і корупція у верхніх ешелонах влади, офшорні скандали за участі безпосередньо пана Порошенка і його найближчого оточення, розслідування невмотивованого підвищення тарифів на опалення та електроенергію для населення, дізнання щодо обставин розкрадання дербюджету за часів прем’єрства Яценюка (справа за поданням колишнього керівника Держфінспекції Миколи Гордієнка).  

                Сьогодні, 2 червня ц.р., парламент ще раз показав своє гниле українофобне нутро, проваливши голосування за квоти на радіостанціях для україномовних пісень. Законопроекти передбачали ввести 35%-ву квоту для музичних творів українською мовою, 50% україномовного контенту в ефірі та виробництво усього радіопродукту на 50% українською мовою. Справді ж бо, є українська держава, і якогось дідька маємо слухати музику й казки з радіочастот гидкою мовою окупантів. Подібного, до речі, немає ніде у світі. Ви не зустріните, щоб будь-де в ефірах була двомовність. Тільки в Україні, де імперський словесний каламбур, як лайно до немитого коров’ячого хвоста чіпляється за наше все, рідномовне.

Якщо, скажімо, в Канаді є франкомовна провінція Квебек, то там на радіо чи телебаченні немає такого, коли одні говорять англійською, інші французькою. Станція, телеканал або чітко англомовний, або ж виключно франкомовний. Усе дотичне перекладається поза кадром. Подібне у Фінляндії, Румунії, Бельгії, Швеції. Немає такого, як, приміром, на телеканалі 112.ua, коли гості студії розмовляють українською, а двоє ведучих ведуть з ним діалог на раші, з усіх сил силкуючись скопіювати бридкий московський акцент. Бо в них, бачите, три години ефіру вони мають мовити рашою вранці, а потім весь вечір гутари знову московітською. Кому потрібна ваша параша в Україні?

Парламент не назбирав сьогодні 226 голосів для того, щоб у радіоефірах бодай частково (35 відсотків до загального числа музичних творів) звучала наша рідномовна пісня. Парламентарі, як бачимо, хочуть іншого. Вони бажають, аби на українських радіочастотах надалі заливалися й кудкудакали рашівці про свою «Москву златоглавую». Це ще один аргумент для того, аби наочно переконатися всім: у Верховній Раді немає 226 патріотів. Там переважно принишкла до часу, до миті московітська погань, завжди готова до реваншу. Чи потрібна вона українському народу?