Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
15.04.2016 13:26

Ой, не жартуйте з гумористами, поплатитесь-поплачитесь...

Сьогодні виповнюється вісімдесят славних літ бенефіціару української сучасної сатири та гумору Олегу Федоровичу Чорногузу.

      Якось їхав чугункою зКиєва у бік Вінниці. Народу набилося, як оселедців у бочці. Я ледве вмостивсяпід віконцем. Навпроти упорядкувалися дві привітні жіночки – варгаті, язикаті.Все, чую поміж них проскакує слово «Янів» та «Янів».

-Ави, бува, не Іванів Калинівського району Вінниччини оце згадуєте? – запитую легенько.– Це ж колись він Янівим звався, чи не так?

-О! Та ви, може, наш, а ми й не признали? - дрібненько засміялася синьоока чарівницяз привабними ямками на щоках. У мене аж слина закипіла на кутиках губ…

-Ні,ні, не наш, бо всіх наших з великим животом я знаю, - уїдливо відповіладорідна, в три обхвати молодиця і так голосно засміялася, що аж всі на неїоглянулися.

Присоромленийза свою надмірну вагу, я лише спромігся витиснути з себе, що просто друг і колегаОлега Федоровича. Почувши ім’ярек односельчанина, без прізвища щоправда, вонилише на мить притихли, задумалися, а тоді майже одночасно вигукнули: «Чорногуза?»,«Точно Чорногуза!»

-Він,звичайно, дядько дуже гарний, мудрий, а головне веселий, - озвалася, здається,самими ямочками синьоока.

-Плодовитийдуже, - каже тлуста. – Стільки настругав тих комічних героїв, що лишень ходимо поселу після нової книжки і відгадуємо з чийого копита списав Олег Федоровичфізіономію чи повадки. З гарної людини чи знову з ідіота...

-Менідуже до шмиги Масик з «Аристократа з Вапнярки», - каже моя синьоока  симпатія.

-Того,що завідував відділом габаритності голови?

-Егеж… Або королева Марго.

-Азвідки ж то й весь сміхотвор у чоловікові? Стільки доброго гумору, любові долюдей, пошанівку й уваги, яка передається в книжках через штрихи, деталі, що виось ходите по селу, як кажете, пізнаєте своїх сусідів у його героях, віднаходите характерне,над чим сміється, що засуджує поет і письменник Олег Чорногуз? – запитую зцікавістю. – Де воно взялося в чоловікові?

-Мабуть,із нашої доброї подільської води, - робить круглі очі на мене добродушна тлустаземлячка…

-Ну,чого ж. З сусіднього нашого села родом Степан Васильович Руданський. Ви чули,можливо, що у нашому Янові є залишки старовинного замку, який відбудовували завіки декілька разів.  Як розповідала моябабуся, - каже світлоока селяночка, зиркаючи на мою валізу з комп’ютером, -останній раз палац воскрешала дружина власника маєтності  Адама Холоневського – Соломія.

-Так,так, Соломія, - вторить сусідка.

-Адо неї, вдовиці, занадився ксьондз Станіслав Холоневський. Вона облаштувала стінуспальні з видом базиліки св. Петра,колонади Бернини та папського двору. Родичі називали цю кімнату"Ватиканом". Найбільшою розкішшю палацу окрім цього фрескабули два величезні дзеркала, які пані Соломія на санях доставила аж з самогоПарижа. Після багатьох погромів палацу люди все шукали там осколки тих дзеркал.Хто знаходив, ставав щасливим та відомим…

-Ви хочете сказати, що й Олег Федорович Чорногузволодіє шматочком того магічного дзеркала? – здивувався я.

-Так люди кажуть, - весело підсумовує опасистажіночка. – Він же ж завдяки йому бачить світ не у звичному вимірі. А вгумористичному…

-Еге ж, звідти, можливо, й його дар. Це мої бабцяказали, - робить висновок синьоока, злегка зашарівшись, що придало їй ще більшого шарму.

Он, виявляється, що. А я ж бо думаю, звідкистільки неймовірних, разючих диво талантів у нашого учителя гострого і мудрогослова. Як млинці печуться книжки сатири й гумору, новаторські сатиричні романи,кіноповісті, п’єси, збірки поезії, блискучі публіцистичні твори на злобу дня.Одне слово, Олег Федорович Чорногуз найпотужніший багатоверстальник у нинішньомулітературному цеху України. А він виявляється, погляне в своє таємне дзеркальцевід Соломії Холоневської і тільки встигає записувати все.

Укінці сімдесятих минулого століття я прийшов на роботу до обласної газети «Вінницькаправда». А там ходили справжні легенди про гумористичні бувальщини ОлегаЧорногуза, який перед тим працював тут завідувачем відділом сатири і гумору. Ічасто навідувався до Вінниці у відрядження з журналу «Перець».  

Якось,зійшовши з ранкового поїзда він заскочив до секретаріату «Вінницької правди»,застав там лише відповідального секретаря редакції Бориса Штейнмана.

-Боря!Залишу у тебе портфеля, щоб не носитися з ним. Увечері буду їхати до Києва,забіжу забрати…

Чорногузлише в двері, а дотепник Штейнман облюбував з фотохроніки найкрасивіший фотознімоквродливої дівчини, і доклавши зусиль, жіночим почерком чітко вивів: «На пам’ятьдорогому моєму Олежику…» Відкрив портфеля і вкинув світлину до книжки…

ПотімЧорногуз розповідав, що коли пізно ввечері повернувся додому, дружина його радозустріла, провела до ванни. А коли він вийшов після душа, показала фото зцікавим підписом…

 Олег Федорович одразу зрозумів чия це робота.Вранці зателефонував до Вінниці, віднайшов там журналіста Якова Муляра,попросив його продиктувати домашню адресу Бориса Штейнмана.

Непоминуло й тижня, як у полудень, вирвавшись з роботи на обід додому, Боря Штейнманвідкрив поштову скриньку, виявив там конверт. У ньому був фотознімок невідомогойому хлопчини. Чорнявого, з коротенькими кучериками, вельми схожими на ті, якимиволодів відповідальний секретар редакції газети «Вінницька правда». На зворотісвітлини був такий текст. «Дорогой мой, лю бимый Боренька! Ты, видимо, очень удивишься этому нашему письму. Да, да,вследствие нашей последний встречи с тобой, получился вот такой славный сынок.Я бы, наверное, никогда не призналась тебе в этом, если бы не некоторыеобстоятельства. Наш сыночек, к огромному сожалению, сильно заболел. А денег уменя на его серьезное лечение нет. Поэтому большая просьба: если сможешь,найди, займи где-то денег, продай что сможешь. Привози поскорее. Где найти меняты знаешь – я живу там же…»

Щасливийі радісний від того, що в Олега Чорногуза з «жартом» у відповідь вийшла явна осічка,позаяк лист із Києва потрапив не дружині Штейнмана, а йому, Борис щодуху помчаврозігравати суп. Сьорбаючи, усміхався, гарячково думав над тим, як усім вредакції розкаже і покаже явний провал «підколу» від Чорногуза. Але від природипан Штейнман був трохи шалапутний, метушливий, прибіг на роботу і, звісно ж,про все забув. А того дня у «Вінницькій правді» видавали платню та ще йгонорар. Боря був дуже компанійською людиною, і коли хлопці-журналістискидалися на пляшку-другу, щоб збігати «через рейки», бо за рейками від ВП бувцентральний гастроном міста, то відповідальний секретар редакції обов’язковобрав участь у тому скромному застіллі. А дружина Штейнмана Юля теж достеменно володілатією інформацією, коли в редакції дають грошики, і вона добре знала, що їх тогож дня потрібно взяти під свій контроль.

Однеслово, Боря під шефе розслабився і по-хазяйськи заснув дома, солодко пускаючислину на подушку. Коли це його хтось тривожно почав будити. Розплющив очі і нічогоне міг зрозуміти. Посеред кімнати стояла два чемодани з розпертими боками.Поруч голосно плакали двоє його дітей. Дружина Юля кричала: «Вставай, подонок!Досить тут вилежуватись…» Потім звернулася до малечі: «Оце, щоб ви знали. Увашого батька ще є маленький синок. Хлопчик важко захворів, йому потрібна допомога.Ваш батько зараз має взяти свої речі і йти рятувати свого синка…» Вонапотрясала листом, який Боря забув залишити на роботі…

Штейнманупав на коліна і почав проситися, стверджуючи, що все це із знімком придумавОлег Чорногуз. Фінал цієї історії такий. О першій годині ночі, Борис Штейнман,з двома чемоданами в руках, ловив таксі посеред Вінниці, аби поїхати добатьків, переночувати…

Такщо знайте, з гумористами потрібно вестися достойно, не пробуйте з нимижартувати на кшталт, як це зробив Борис Штейнман.

А загалом, сьогодні головномугумористу і сатирику Олегу Федоровичу Чорногузу виповнилося вісімдесят. Міцногоздоров’я і багато американських грошей на майбутнє Вам Великий Майстре рідногоСлова!     

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net