блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
15.04.2016 13:26

Ой, не жартуйте з гумористами, поплатитесь-поплачитесь...

Сьогодні виповнюється вісімдесят славних літ бенефіціару української сучасної сатири та гумору Олегу Федоровичу Чорногузу.

      Якось їхав чугункою з Києва у бік Вінниці. Народу набилося, як оселедців у бочці. Я ледве вмостився під віконцем. Навпроти упорядкувалися дві привітні жіночки – варгаті, язикаті. Все, чую поміж них проскакує слово «Янів» та «Янів».

-А ви, бува, не Іванів Калинівського району Вінниччини оце згадуєте? – запитую легенько. – Це ж колись він Янівим звався, чи не так?

- О! Та ви, може, наш, а ми й не признали? - дрібненько засміялася синьоока чарівниця з привабними ямками на щоках. У мене аж слина закипіла на кутиках губ…

-Ні, ні, не наш, бо всіх наших з великим животом я знаю, - уїдливо відповіла дорідна, в три обхвати молодиця і так голосно засміялася, що аж всі на неї оглянулися.

Присоромлений за свою надмірну вагу, я лише спромігся витиснути з себе, що просто друг і колега Олега Федоровича. Почувши ім’ярек односельчанина, без прізвища щоправда, вони лише на мить притихли, задумалися, а тоді майже одночасно вигукнули: «Чорногуза?», «Точно Чорногуза!»

-Він, звичайно, дядько дуже гарний, мудрий, а головне веселий, - озвалася, здається, самими ямочками синьоока.

-Плодовитий дуже, - каже тлуста. – Стільки настругав тих комічних героїв, що лишень ходимо по селу після нової книжки і відгадуємо з чийого копита списав Олег Федорович фізіономію чи повадки. З гарної людини чи знову з ідіота...

-Мені дуже до шмиги Масик з «Аристократа з Вапнярки», - каже моя синьоока  симпатія.

-Того, що завідував відділом габаритності голови?

-Еге ж… Або королева Марго.

-А звідки ж то й весь сміхотвор у чоловікові? Стільки доброго гумору, любові до людей, пошанівку й уваги, яка передається в книжках через штрихи, деталі, що ви ось ходите по селу, як кажете, пізнаєте своїх сусідів у його героях, віднаходите характерне, над чим сміється, що засуджує поет і письменник Олег Чорногуз? – запитую з цікавістю. – Де воно взялося в чоловікові?

-Мабуть, із нашої доброї подільської води, - робить круглі очі на мене добродушна тлуста землячка…

-Ну, чого ж. З сусіднього нашого села родом Степан Васильович Руданський. Ви чули, можливо, що у нашому Янові є залишки старовинного замку, який відбудовували за віки декілька разів.  Як розповідала моя бабуся, - каже світлоока селяночка, зиркаючи на мою валізу з комп’ютером, - останній раз палац воскрешала дружина власника маєтності  Адама Холоневського – Соломія.

-Так, так, Соломія, - вторить сусідка.

-А до неї, вдовиці, занадився ксьондз Станіслав Холоневський. Вона облаштувала стіну спальні з видом базиліки св. Петра, колонади Бернини та папського двору. Родичі називали цю кімнату "Ватиканом". Найбільшою розкішшю палацу окрім цього фреска були два величезні дзеркала, які пані Соломія на санях доставила аж з самого Парижа. Після багатьох погромів палацу люди все шукали там осколки тих дзеркал. Хто знаходив, ставав щасливим та відомим…

-Ви хочете сказати, що й Олег Федорович Чорногуз володіє шматочком того магічного дзеркала? – здивувався я.

-Так люди кажуть, - весело підсумовує опасиста жіночка. – Він же ж завдяки йому бачить світ не у звичному вимірі. А в гумористичному…

-Еге ж, звідти, можливо, й його дар. Це мої бабця казали, - робить висновок синьоока, злегка зашарівшись, що придало їй ще більшого шарму.

Он, виявляється, що. А я ж бо думаю, звідки стільки неймовірних, разючих диво талантів у нашого учителя гострого і мудрого слова. Як млинці печуться книжки сатири й гумору, новаторські сатиричні романи, кіноповісті, п’єси, збірки поезії, блискучі публіцистичні твори на злобу дня. Одне слово, Олег Федорович Чорногуз найпотужніший багатоверстальник у нинішньому літературному цеху України. А він виявляється, погляне в своє таємне дзеркальце від Соломії Холоневської і тільки встигає записувати все.

У кінці сімдесятих минулого століття я прийшов на роботу до обласної газети «Вінницька правда». А там ходили справжні легенди про гумористичні бувальщини Олега Чорногуза, який перед тим працював тут завідувачем відділом сатири і гумору. І часто навідувався до Вінниці у відрядження з журналу «Перець».  

Якось, зійшовши з ранкового поїзда він заскочив до секретаріату «Вінницької правди», застав там лише відповідального секретаря редакції Бориса Штейнмана.

-Боря! Залишу у тебе портфеля, щоб не носитися з ним. Увечері буду їхати до Києва, забіжу забрати…

Чорногуз лише в двері, а дотепник Штейнман облюбував з фотохроніки найкрасивіший фотознімок вродливої дівчини, і доклавши зусиль, жіночим почерком чітко вивів: «На пам’ять дорогому моєму Олежику…» Відкрив портфеля і вкинув світлину до книжки…

Потім Чорногуз розповідав, що коли пізно ввечері повернувся додому, дружина його радо зустріла, провела до ванни. А коли він вийшов після душа, показала фото з цікавим підписом…

 Олег Федорович одразу зрозумів чия це робота. Вранці зателефонував до Вінниці, віднайшов там журналіста Якова Муляра, попросив його продиктувати домашню адресу Бориса Штейнмана.

Не поминуло й тижня, як у полудень, вирвавшись з роботи на обід додому, Боря Штейнман відкрив поштову скриньку, виявив там конверт. У ньому був фотознімок невідомого йому хлопчини. Чорнявого, з коротенькими кучериками, вельми схожими на ті, якими володів відповідальний секретар редакції газети «Вінницька правда». На звороті світлини був такий текст. «Дорогой мой, лю бимый Боренька! Ты, видимо, очень удивишься этому нашему письму. Да, да, вследствие нашей последний встречи с тобой, получился вот такой славный сынок. Я бы, наверное, никогда не призналась тебе в этом, если бы не некоторые обстоятельства. Наш сыночек, к огромному сожалению, сильно заболел. А денег у меня на его серьезное лечение нет. Поэтому большая просьба: если сможешь, найди, займи где-то денег, продай что сможешь. Привози поскорее. Где найти меня ты знаешь – я живу там же…»

Щасливий і радісний від того, що в Олега Чорногуза з «жартом» у відповідь вийшла явна осічка, позаяк лист із Києва потрапив не дружині Штейнмана, а йому, Борис щодуху помчав розігравати суп. Сьорбаючи, усміхався, гарячково думав над тим, як усім в редакції розкаже і покаже явний провал «підколу» від Чорногуза. Але від природи пан Штейнман був трохи шалапутний, метушливий, прибіг на роботу і, звісно ж, про все забув. А того дня у «Вінницькій правді» видавали платню та ще й гонорар. Боря був дуже компанійською людиною, і коли хлопці-журналісти скидалися на пляшку-другу, щоб збігати «через рейки», бо за рейками від ВП був центральний гастроном міста, то відповідальний секретар редакції обов’язково брав участь у тому скромному застіллі. А дружина Штейнмана Юля теж достеменно володіла тією інформацією, коли в редакції дають грошики, і вона добре знала, що їх того ж дня потрібно взяти під свій контроль.

Одне слово, Боря під шефе розслабився і по-хазяйськи заснув дома, солодко пускаючи слину на подушку. Коли це його хтось тривожно почав будити. Розплющив очі і нічого не міг зрозуміти. Посеред кімнати стояла два чемодани з розпертими боками. Поруч голосно плакали двоє його дітей. Дружина Юля кричала: «Вставай, подонок! Досить тут вилежуватись…» Потім звернулася до малечі: «Оце, щоб ви знали. У вашого батька ще є маленький синок. Хлопчик важко захворів, йому потрібна допомога. Ваш батько зараз має взяти свої речі і йти рятувати свого синка…» Вона потрясала листом, який Боря забув залишити на роботі…

Штейнман упав на коліна і почав проситися, стверджуючи, що все це із знімком придумав Олег Чорногуз. Фінал цієї історії такий. О першій годині ночі, Борис Штейнман, з двома чемоданами в руках, ловив таксі посеред Вінниці, аби поїхати до батьків, переночувати…

Так що знайте, з гумористами потрібно вестися достойно, не пробуйте з ними жартувати на кшталт, як це зробив Борис Штейнман.

А загалом, сьогодні головному гумористу і сатирику Олегу Федоровичу Чорногузу виповнилося вісімдесят. Міцного здоров’я і багато американських грошей на майбутнє Вам Великий Майстре рідного Слова!     

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.