Тарифи підняли, УРА! Що далі, "МВФ, дай проїсти грошей"?

Отже над нами вкотре нависла чергова "інфраструктурна програма", яка потребує грошей. А звідки їх взяти? Замкнуте коло "нема грошей бо нема кредитів, нема кредитів бо нема реформ, нема реформ бо нема грошей" є вкрай неадекватним, і пора його розривати. Темпи реформ, в тому числі над-важлива судова реформа, не повинні впливати на темпи економічних реформ та інфраструктурних проектів.

Досить чекати на заморські долари, євро, рублі (чур їх..). Пора почати правильно друкувати гривню. Для бізнесу. Вже і багато.

Отже спочатку про «Захід нам допоможе» (?).

Уряд і далі традиційно вперто молиться на МВФ та міжнародних донорів, хоча:

• не факт що гроші прийдуть поки війна (вже відклали конференцію донорів на осінь), а отже нас будуть змушувати «торгувати суверенітетом»;
• не факт, що хоч щось дадуть поки ми не навчилися рахувати кожну копійку (реформи);
• якщо і отримаєм - не факт що вчасно, щоб встигнути модернізувати всі комунікації та житловий фонд до максимального підвищення тарифів. До Газового майдану.

Консервування донорованої фінансової і бюджетної системи має підсумком:

•            Громади – і далі залежні від «київської цицьки»;
•          Люди - побутово, фінансово, громадсько, політично безвідповідальні;  
•          Труби – діраві, в прямому і корупційному сенсах;
•          Енергобізнес розподіляє ресурс, працює на зменшення енергоємності в умовах суворої економії, падіння купівельної спроможності, зникнення дотування владою;
•           Кошти можуть «випаруватись» на Кіпр, як свого часу «Укравтодорівські»;
•            тягар відповідальності на кількох відомствах та особах, замість того, щоб у кожному громадянині, чиновнику виховувати ефективного господарника.

Що ж робити? Коли потрібні гроші. Сьогодні. На мою думку тут останні тенденції на децентралізацію дуже своєчасні. 

Пора віддати ініціативу в регіони, надавши їм чіткі механізми залучення коштів, конкретні робочі схеми для міськрад, ОСББ/УК, банків, підприємців.

ЯК? Через:

1.       1. Спільне інвестування - заохочення до проектів «термомодернізації з розширенням» - добудова мансардного поверху, підїзду, підвали та прибудови, і т.д.

a.       Емісія паїв/акцій інвестфонду для кожного проекту, де додатково спроектована житлова площа є способом розрахунку мешканцю за термомодернізацію, та захочоченням ввійти в проект інвестору (банк, будкомпанія, покупець «віртуальної нерухомості»);

b.      Місцева влада - може виступати гарантом при залученні кредитних коштів, чи навіть інвестором, викупивши паї за кошти бюджету.

2.       2. Муніципальний Револьверний фонд, що надає кредити на термомодернізацію багатоповерхівок (управляючим компаніям, ОСББ) який наповнюється через;

a.       Емісію муніципальних облігацій;

b.      Банківських кредитів під обмежену заставу муніципальної власності;

c.       Створення муніципальних банків (у великих містах), на базі оптимізованих державних і муніципальних активів (ПФ, НБУ, Ощадбанк).

3.       3. Банками, за умов низьких кредитних ставок, довіри до держави і позичальника:

• знайдуть підприємства кому дати кредит на обладнання для виробнитва обладнання і будматеріалів;
• адмініструватимуть комунрахунки – субсидії;
• паралельний моніторинг комунвитрат (енергобаланс), платоспроможності, ступеню термомодернізації - темпів реформи.

І не забуваймо, кредитні кошти для населення і бізнесу, а не через «держпрограми»  – це зменшення бюджетних дефіцитів (ну і дамо друкарському станку НБУ перепочити) на:

•            субсидії (швидше оновляться будинки – менше переплачуватимуть);
•            д о 30-40% (досвід Польщі)доходу від інвестицій в енергозбереження -  повернеться в якості податків від повного циклу виробництва в галузі;
•            бюджетні витрати на комунікації, прибудинкові території і дороги, під’їзди;
•           витрати на зайнятість, перекваліфікацію – бізнес швидше все організує;
•            добробут і благоустрій – це менша злочинність, економія на екстренних службах;
•            менша обтяженість інфраструктурними і соціальними зобов’язаннями – підстава не продавати майно (читай «дерибанити»), а генеру вати дохід від оренди, управління ;
•            цільові програми (і їх «освоєння» наближеними до «кормушки»);

• падає попит на землі під будівництво – через нові метри квадратні ринку нерухомості, та новий ринок для будкомпаній;
• детінізація грошових потоків бізнесу через їх безготівковість;
• міцна гривня через імпортозаміщення та економію імпортного газу.

 Щодо закидів про те, що це все призведе до зростання інфляції, то я хочу спитать, а що краще, інфляція внаслідок друкарсько-субсидійної девальвації (дефіцит бюджету), чи все таки природня інфляція як об’єктивне зростання цін внаслідок високого попиту? І друге – контролювати інфляцію можна через контроль рентабельності підприємств, долучених до закупівлі товарів і послуг за кошти енергоефективного кредитування – запозичивши ті самі конкурентні механізми, які діють в сфері комерційних закупівель. Щодо інфляційно-девальваційної спіралі, то відповіддю повинен бути новий закон про підвищену відповідальність банкірів. Перетікання кредитних коштів на валютний ринок - це справа не стільки НБУ і уряду, скільки СБУ.

 До чого це все? Наявність кредитного-дармового-нічийного ресурсу не мотивуватиме до обліку енергоресурсу та якісної модернізації кожним учасником процесів, все залежатиме від «мудрості рішень згори». Як наслідок «чужі» кошти як і раніше можуть мінімум наполовину осісти в корупційному переросподілі та адмініструванні по всій вертикалі. Власні, нехай і дорожчі гроші ж дають можливість спустити максимально «вниз» і персоніфікувати відповідальність за кожну витрачену копійку, деполітизувати тему газу, витягнути її «з телевізору в холодильник». Думаймо...