Чим завинила профтехосвіта? Чи є майбутнє в ПТУ?

З урахуванням ситуації, яка склалася в галузі профтехосвіти, вирішення проблематики цієї сфері  зависло. Незрозуміло, яка буде подальша стратегія та як все відбуватиметься наступного року. Що ми в країні маємо зараз щодо галузі ПТУ:

Міські бюджети міст обласного значення прийняли заклади профтехосвіти на фінансування й в силу можливостей їх підтримали, не допустили їх закриття. Але ми маємо новий навчальний рік й яка стратегія навчальних планів та роботи ПТУ на 2017р. допоки незрозуміла.

Я вже говорила, що, для того, щоб змусити Міністерство освіти реагувати на звернення та проблематику ПТУ, Київська обласна рада звернулася до суду із проханням передати заклади ПТО в комунальну власність. Оскільки  немає ніякого рішення на загальнодержавному рівні, в свою чергу ми, депутати облради в Київській області, чітко розуміємо, які в нас заклади є, які вони мають навантаження, що необхідно їм задля подальшого функціонування. Ми готові починати працювати в частині їх реформування, якщо вони будуть передані в комунальну власність. Але тут є кілька АЛЕ:

Сам процес передачі в комунальну власність є досить непростим. Наприклад, для того, щоб Київська обласна рада або ради міст обласного значення мали змогу приймати ці заклади до комунальної власності, Міністерство освіти має про це хоча б сповістити. Необхідне відповідне повідомлення, що ради мають готувати проекти рішень про готовність прийняття закладів в комунальну власність області чи міста. Якщо коротко – повинна бути певна стратегія, виписана процедура, як саме процес передачі повинен відбуватися. Допоки цього немає. Очікую, що найближчим часом рішення все ж з’явиться, адже питання заговорювати стає дедалі складніше.

За останні два місяці канікулярного періоду я спілкувалася з багатьма людьми зі сфері профтехосвіти. Зробила два висновки. Перший: існує шалений попит на професійно-технічні кадри. Якщо дивитися на аналітику, то за оцінками по робочих професіях в нас в країні не вистачає швачок, трактористів та сантехників. Тому треба чітко розуміти, на базі яких навчальних закладів буде відбуватися навчання дітей за попитом, що існує. Галузеві представники чітко заявляють, що вони готові до співпраці, але відсутність загальної стратегії з чітким баченням, як буде впорядковуватись проблематика галузі ПТУ, зупиняє всіх.

В процесі обговорення цих питань із представниками сфері профтехосвіти, зокрема, я спілкувалася із Голдою Віноградською, яка займається підготовку швачок та конструкторів, я зрозуміла другу річ: галузі готові працювати в напрямку підготовки спеціалізованих кадрів, але вони не розуміють правил гри. Всі чекають від влади дійсно дієвих кроків: розробки нових навчальних планів - старі навчальні плани є досить застарілими й та кваліфікація та досвід, які надають наші ПТУ зараз, не відповідає сучасному сьогоденню. Приклад з Білої Церкви: в місті є Білоцерківський професійний ліцей електромонтерів, які закладають на рівні ПТУ гарні базові знання, але не мають змоги надати жодних практичних знань. Матеріально-технічна база застаріла, діти виходять з закладів після навчання без будь-яких практичних знань. Я вирішила зробити невеликий експеримент й наше підприємство «БілоцерківВода» зараз укладає угоди з даним ліцеєм, ми робимо замовлення на електромонтерів, й ці діти вже на базі обладнання нашого підприємства під наглядом досвідчених працівників проходитимуть практику, вивчатимуть нове сучасне обладнання, які до нього вимоги, як воно працює тощо.

Але насправді питання виробничої практики може вирішитися дуже просто. Для того, щоб всі працедавці розуміли правила гри, необхідно ці правила виписати.

1.       На рівні Міністерства освіти необхідно затвердження спеціалізованих навчальних курсів щодо замовлення промисловості та виробничників. За бажанням це дуже просто робиться, й це одне з питань, яке повинно було робитися ще вчора.

2.       Міністерство освіти, як орган управління, що здійснює загальнодержавну політику в сфері профтехосвіти, має розробити типові угоди, які будуть регулювати відносини між замовниками практикантів (виробничими підприємствами) та, власне, керівниками закладів ПТО. Відповідно, стає зрозумілим, що конкурентними залишаться ті заклади ПТО, які найпершими включаться в цей процес.

В усій цій ситуації із сферою профтехосвіти особисто я бачу й певний позитив – коли відбулася ця плутанина з хаотичною передачею фінансування закладів на місцевий рівень, багатьом очільникам закладів профтехосвіти відкрилися очі, й вони почали шукати вихід. Стався певний поштовх, який змусив усіх задуматися – що робити далі?

Але далі так бути не може. Має бути комплексне вирішення питання. Для того, щоб ми в 2017р. започаткували ті реформи, які заплановані в галузі ПТО, необхідно розробляти механізм подальших дій вже сьогодні.

Я розумію, що Лілія Гриневич, яку я дуже поважаю як професіонала, в якості міністра зіткнулася із величезною купою проблем - як ми бачимо, зараз реформується початкової освіти та загальноосвітніх шкіл, але питання професійно-технічної освіти – це питання майбутнього країни. Чи буде в Україні в подальшому промисловість, чи будуть працювати заводи, створювати валовий дохід та платити податки.

Тому вирішення проблематики галузі профтехосвіти я вважаю одним із першочергових. На рівні Київської області ми займаємось профтехосвітою за будь-якої нагоди. Мені дуже допомагає Віра Борисівна Рогова, хочу висловити їй свою щиру подяку – вона справжній професіонал своєї справи, знає проблематику та що дійсно відбувається з закладами профтехосвіти в Київській області.

Але цього мало! Директорам департаментів областей, які опікуються цими питаннями, повинна надатися допомога Міністерства освіти в частині того, щоб вони більше спілкувалися між собою та більше володіли стратегічною інформацією.

Наостанок: одна з проблем, яку я також вважаю однією з основних - питання профорієнтації, в нас його немає взагалі! Немає поняття професійної орієнтації, діти добровільно не приходять в ПТУ, професійно-технічна освіта непопулярна. Найголовніше, що ми маємо почати в цьому році – популяризація профтехосвіти, розробка програм по профорієнтації. Вони мають бути як постулати та правила.

З новим навчальним роком! Сподіваюсь, що незабаром матиму нагоду розповісти про реальні кроки вирішення проблематики сфери професійно-технічної освіти.