Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
23.01.2020 17:26

Відштовхуючись від дна, або чому українці – оптимісти?

Експертка з комунікацій ГО “Центр перспективних ініціатив та досліджень”

Де взяти натхнення та оптимізм для життя в Україні.

Є дві причини, які роблять сучасних українців оптимістами – думка про те, що гірше вже не буде, і повна свобода власної соціальної біографії. Як це працює і чи можливо зарядити оптимізмом всю країну?  

Пробили дно 

У медіа та в соціальних мережах ми часто повертаємося до метафори дна – зазвичай ми його пробиваємо і рухаємося далі.  

Скільки пам’ятаю себе (як ровесниця Незалежності), в усіх рейтингах Україна завжди була десь у хвості. Якщо не 180, то 90 місце. З дорослішанням звикаєш до цього і черговий антирейтинг вже не здатен засмутити – сумом справі не допоможеш, натомість, приймаєш дно за поверхню, від якої можна відштовхнутися. До того ж, якщо добре покопирсатися у культурних нашаруваннях мулу, можна знайти наснажливі історичні приклади. 

Таке оптимістичне ставлення до дна не надихає мою бабусю, яка впевнена, що жила у найвеличніший державі планети. Трошки краще це сприймається батьками – які жили в країні, де по радіо говорили одне, а на кухнях з’ясовувалося інше. Для мого покоління занедбаність, бідність та певна приреченість країни – щось звичне, позбавлене трагізму, як один з елементів рівняння – ти не можеш його ігнорувати, але і лякатися його не треба.   

Вчені називають це ефектом низької бази – коли разючі темпи зростання пояснюються вкрай низьким стартовим показником. Відштовхуючись від самого дна, можна досягти яскравіших результатів, ніж коли ти вже знаходишся на Олімпі.  

Країна як проєкт   

Вперше про Україну як країну-проєкт я почула від професора Наталії Кривди. На семінарах ми міркували про те, що унікальна цінність України полягає в тому, що це країна, історія якої хоч і має давні коріння, але самовизначається вона прямо зараз. І в будь-якому кутку світу історія пишеться щоденно, але на відміну від багатьох старих демократій, Україна більш відкрита до співавторства.  

Україна не tabula rasa, але країна, здатна стати чим завгодно. Це країна стрімких соціальних ліфтів, де будь-хто може обрати право бути українцем і долучитися до непростого та амбітного проєкту державотворення.  

Після 2014 суспільство було не тільки натхненно перемогою Революції Гідності, але і цим прекрасним станом, коли, здається, ти втратив все – щоб нарешті створювати нове, звільнене від «залежності від колії» (path dependence). Думаю, мене чудово зрозуміють підприємці, що переживали злети та падіння – адже часто саме в той момент, коли ти втрачаєш ледь не все, в тебе з’являється можливість переосмислити й відродитися як Фенікс, вільним від тієї самої колії, ширина якої віками була пов’язана не з якимись науково визначеними оптимами, а з шириною візка, зручного для упряжки коней, або розкладки клавіатури QWERTY, яка в сучасному світі немає жодного практичного значення, та присутня в усіх пристроях.  

Звісно, що розвиток України обумовлений сотнями різних «колій», як у культурі, так і в економіці, але відсутність чіткого консенсусу про те, чим є наша країна робить нас  більш гнучкими, адаптивними та творчими. Саме ці навички є життєво необхідними в добу нового середньовіччя, економіки емоцій та тік-ток мислення. 

Loca deserta 

З усіх образів України мені найближче Дике Поле. Степ без обріїв, куди можна було втекти від феодалу, змінити ім‘я і стати вільною людиною. На Січі добре працювали соціальні ліфти, в сучасній Україні також. Думаю, у цього є щонайменше три причини:

- безкоштовна освіта – хай не завжди дуже якісна, але доступна. Я була свідком позитиву впровадження ЗНО і, сподіваюся, не стану свідком переходу до платної вищої освіти (хоча ще кілька років тому мені здавалося, що плата за освіту підвищить її цінність та значення).

- низька конкуренція – як на ринку праці, так і на ринку послуг – в Україні попит перевищує пропозицію. Частково, це спричинено відтоком мозків та рук з країни, частково – вільним ринком, який зростає та бурлить, у своїй найбільш творчій фазі – у тіні.

- відсутність сталих інститутів та правил гри – це прокляття незрілих республік та те саме дике поле, в якому можливі найсміливіші експерименти та новації. Коли немає інститутів, світ ще менш передбачуваний, а особа – менш захищена, але тут кожен може створити свої «плаваючі інститути», бути деміургом на власному подвір'ї. 

Колись почула від північно-східних друзів, що в Україні усе просто – вкинув палку в землю, виросла яблуня. І мова не лише про роль «годівниці світу», а про те, що тут можна швидко стати успішним і помітним, просто треба не байдики бити, а хоч палицю посадити. В Україні висока соціальна мобільність, і вона ще якийсь час буде компенсувати соціальну незахищеність та зростаючу нерівність.  

Наші реалії виховують неординарне мислення. Інколи, коли я читаю або чую про чергову багаторівневу корупційну схему авторства «одного маленького чиновника», я лише шкодую, що він не спрямував свою винахідливість в підприємництво.  

Пйотр Штомпка описав соціальні зміни як травму, що виникає через порушення звичного образу думок та дій, коли руйнується сама нормальність. Розпад СРСР є одним із прикладів такої травми, яку досі переживають мільйони українців.  

Усі раптово втратили референтні моделі – як жити. На заміну прийшли інші моделі, деякі грубо скопійовані з західних фільмів, а деякі мігрували з тюремного життя, додавши нових фарб міському фольклору та мові. Більшість намагалася жити за тими ж правилами як і раніше, занурюючись у звичні ритуали, закриваючи очі на хаос навколо. Ці люди ностальгують за минулим, і все ще намагаються ігнорувати сучасність. Але інша частина українського суспільства прийняла виклик перебудови та змогла трансформуватися. Саме вони максимально використовують можливості Дикого поля та вигадують нові соціальні біографії. 

Ті країни пострадянського простору, які не лікували травму гомеопатією і не намагалися повернути час назад, отримали потужне щеплення від викликів, перед якими сьогодні опинився весь світ. Тому поки в деяких розвинених демократіях депресують через зростаюче безробіття та злам звичних моделей соціального розвитку, українці набагато спокійніше ставляться як до безробіття, так і до того, що свою соціальну біографію ще треба вигадати. Просто наші батьки майже 30 років тому вже стикалися із реаліями, які були менш комфортними, аніж виклики молодих, освічених та непрацевлаштованих європейців. Множимо цей досвід на можливості дикого поля, віднімаємо «непозбувну бентегу» та щоденну зраду і отримуємо звичайного українця, приреченого на оптимізм. 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net