Соціально-гуманітарні виміри діяльності новостворених ОТГ

Особлива увага приділена європейському досвіду формування молодіжної політики у процесі об’єднання територіальних громад у Чернівецькій області

Процес реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади є важливою складовою необхідних перетворень в Україні, зокрема і в Чернівецькій області. Вже сьогодні можна побачити багато позитивних змін у різних сферах життя країни саме завдяки реформам, які здійснюються у процесі децентралізації. Залучення мешканців сіл, селищ і та міст до прийняття необхідних управлінських рішень, передача нових повноважень і фінансових ресурсів на місця дозволили підвищити спроможність громад та дали можливість їм самим обирати напрямки власного розвитку. Водночас, подальший поступ громад ґрунтується саме на успішній трансформації їх соціально-гуманітарної сфери на якісно новий соціально-гуманітарний простір, стан справ у якому є безпомилковим індикатором науково-технологічного, культурно-інформаційного, освітнього рівня країни, квінтесенцією її досягнень і здобутків у цих галузях. 

У дослідженні зосередимо увагу саме на вищезазначених галузях соціально-гуманітарної сфери. Зазначимо, що новим Урядом, планувалось створення єдиного Гуманітарного Міністерства, про що свідчить і Постанова Кабінету міністрів України від 2 вересня 2019 року № 829  «Про оптимізацію органів центральної влади», згідно з якою створено Міністерство культури, молоді та спорту України шляхом об’єднання трьох Міністерств: Міністерства інформаційної політики України, Міністерства культури і Міністерства молоді та спорту[1]. Відповідно до цього урядового рішення розробляється нове положення про міністерство. Як стало відомо, серед пріоритетних напрямів його діяльності виокремлено інформаційну безпеку, релігію, культурний спадок, тимчасово окуповані території та спорт. Новим напрямом у роботі відомства буде туризм. Можливо, така інституційна інтеграція важливих напрямків гуманітарної політики сприятиме більш успішному її виробленню та реалізації на загально-державному рівні, а відтак і в регіонах.

У Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачені повноваження місцевих органів виконавчої влади у забезпеченні прав громадян у сфері освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури  і спорту. Але місцеві громади можуть вносити доповнення, коригуючи власні (самоврядні) повноваження. До того ж, нерівномірний розвиток уже створених територіальних громад впливає на здатність органів місцевого самоврядування реалізовувати власні повноваження і надавати публічні послуги. Пом’якшити цей дисбаланс може комплексний розвиток територій, на який і повинна бути спрямована державна регіональна політика. Однак, кожна громада складає свою програму розвитку, на якій базується її бюджет. Ці програми мають бути належним чином пов’язані з програмами інших громад і держави загалом. Як розвиватиметься соціально-гуманітарна сфера в програмах  - залежатиме від фінансової та кадрової спроможності кожної окремої  територіальної громади.

Проте далеко не таким вже й очевидним є вирішення питань державного впливу та контролю за здійсненням цього напрямку політики у випадку з ОТГ. Так, громади, що об’єдналися навколо великих населених пунктів з належною інфраструктурою та наявними висококваліфікованими кадрами, а також зі значною кількістю населення (в т.ч. і молоддю) мають у своєму розпорядженні достатні матеріальні засоби для успішного розвитку соціально-гуманітарної сфери. Натомість невеликі та відносно бідні територіальні громади здатні фінансувати соціально-гуманітарну сферу значно меншою мірою, а наявна в них інфраструктура для її здійснення недостатня.

Окрім того, з інституційного погляду, на місцевому рівні зберігається певний дуалізм влади, представлений місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, залишаються незаповненими певні правові прогалини, а також зберігають гостроту проблеми належного фінансування пріоритетних напрямків діяльності громад.

4 квітня 2018 року Кабінетом Міністрів України затверджено розподіл обсягу субвенції на формування інфраструктури об’єднаних територіальних громад. У 2018 році з Державного бюджету України об’єднаним територіальним громадам на розвиток інфраструктури було призначено 1,9 млрд. грн., що розподіляються між 665 об’єднаними громадами. Кошти субвенції розподілили між об’єднаними територіальними громадами пропорційно до площі їх території та кількості сільського населення об’єднаної територіальної громади з рівною вагою обох цих показників, згідно Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на формування інфраструктури об’єднаних територіальних громад, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №200. Зокрема, об’єднані територіальні громади Чернівецької області отримали субвенцію з державного бюджету на формування інфраструктури у сумі 68,3 млн. гривень.

Чернівецькою обласною державною адміністрацією розглянуто за період з кінця квітня по червень 2018 року 85 проектних заявок на проекти, які можуть реалізовуватись за кошти інфраструктурної субвенції в 2018 році та надано позитивні висновки. Комісією при Мінрегіоні також погоджено всі проектні заявки, які фінансуються за кошти відповідної державної субвенції. Найбільше коштів отримали Сторожинецька ОТГ – 9,4 млн. грн., Вижницька ОТГ – 4,6 млн. грн. та Мамалигівська ОТГ - трошки більше 4 млн. гривень. Найменше коштів на розвиток інфраструктури отримали Кострижівська ОТГ – 684 тис. грн. та Глибоцька ОТГ – 779 тис. гривень.

Окрім певної фінансової підтримки, успіх ОТГ в здійсненні заходів соціально-гуманітарної політики залежить від їх інвестиційної та кадрової спроможності. І як свідчать дані поточних звітів, зокрема по Чернівецькій області, спостерігається тенденція до створення департаментів гуманітарного розвитку,  до яких входять, як правило, управління соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, відділ служби у справах дітей, управління освіти, культури, молоді та спорту.

Такий переважаючий підхід до вирішення питання організаційно-кадрового забезпечення має суперечливий характер. З одного боку, подібна інституційна інтеграція потенційно розширює координаційні зв’язки між відповідними напрямами та спрощує взаємодію структур відповідних напрямків. Але, з іншого, відсутність вузькопрофільних структурних підрозділів зменшує значущість відповідного напряму, може позначатись негативно на якості його фінансування та кадровому забезпеченні, та на практиці призвести до домінування тільки окремого виду соціально-гуманітарних послуг.

Концепція домінування повного циклу соціальних послуг передбачає формування адміністративного центру об’єднаної територіальної громади навколо установ бюджетної сфери. За таких умов основними параметрами виступають бюджетні установи, які надають соціальні послуги вітального змісту – служба невідкладної допомоги, пожежна служба та служба охорони правопорядку. І тут важливо акцентувати, що невчасне отримання послуг вищеназваних служб на місцевому рівні визначає межі життя практично кожного члена об’єднаної територіальної громади. У цьому нас переконує зарубіжний досвід функціонального розвитку спроможності територіальних громад.

До соціально важливих параметрів базового рівня місцевого самоврядування доцільно віднести бюджетоформуюче підприємство та школу. Відстань до цих вузлових елементів соціальної інфраструктури не повинна перевищувати 20 км до осередку працевлаштування та 10 км до школи. Тож розглянемо цю концепцію більш детально. Концепція домінування повного циклу соціальних послуг на рівні громади ґрунтується на засадах того, що в Україні більшість видатків місцевих бюджетів традиційно спрямовується на соціально-культурну сферу (освіта, охорона здоров’я, соціальний захист і соціальне забезпечення, культура та мистецтво, фізична культура і спорт). Вочевидь, що пріоритетними напрямами на базовому рівні місцевого самоврядування є освіта, охорона здоров’я, соціальний захист і соціальне забезпечення. На рівні громади домінуючою галуззю виступає система освіти, а саме загальносередня освіта. Ключовими ознаками, які формують її домінуючий вплив на рівні громади, є такі:

1) імперативне включення на місцевому рівні середньої освіти в соціальну інфраструктуру території визначається на основі найбільшої питомої ваги видатків на її утримання в кошторисі місцевих бюджетів (33,9%);

2) серед всіх галузей соціально-гуманітарної сфери саме в системі середньої освіти галузеві нормативи є найбільш розробленими та прогнозованими;

3) система освіти має найбільш підготовлений до впровадження засад децентралізації пакет моніторингових показників якості надання цієї соціальної послуги, тобто якість надання освітніх послуг є абсолютно вимірюваною та ґрунтується на легітимізованих моніторингових показниках (сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання);

4) система середньої освіти, на відміну від інших складових соціально-гуманітарної сфери, характеризується наявністю як кількісних, так і якісних показників: основний кількісний показник – кількість випускників шкіл; якісний показник – рівень знань випускників, який визначається через систему незалежного оцінювання знань.

Саме тому у рамках децентралізації освітня реформа є однією з основних. Концепцією реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яка затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України  № 333 від 01.04.2014, передбачено, що серед повноважень органів місцевого самоврядування об’єднаної територіальної громади є забезпечення управління закладами середньої, дошкільної та позашкільної освіти. Головною метою такого реформування є делегування повноважень і відповідальності за управління освітою та її фінансування демократично обраним органам місцевого самоврядування і школам зі збереженням при цьому повноважень щодо визначення освітньої стратегії країни та загального напряму освітньої реформи за Міністерством освіти і науки України.

Фундаментальна реформа загальної середньої освіти в Україні як необхідний чинник суспільних перетворень, регламентує необхідність трансформації змісту освіти відповідно до  Концепції «Нова українська школа» та створення умов для постійного її оновлення відповідно до нових вимог та потреб громадян, і як результат – перетворити освіту в потужний інтелектуальний капітал розвитку економічного потенціалу Чернівецької області.

Впровадження Нової української школи (НУШ) поставило перед ОТГ декілька основних блоків завдань. Це розбудова мережі опорних шкіл,  з одночасною розбудовою Нового освітнього простору та інклюзивне навчання. Серед завдань також забезпечення шкіл новим обладнанням, автобусами, будівництво інфраструктури навколо опорних шкіл тощо. 

Організація управління освітнім процесом в об’єднаних громадах є пріоритетним напрямком в їхній діяльності. Так, у деяких об’єднаних територіальних громадах утворено відділи освіти, у частині – є закріплені працівники виконкому, які опікуються питаннями освіти (все залежить від розміру громади). Структура управління галуззю освіти в ОТГ є різною. У найбільшій громаді Чернівецької області – Сторожинецькій – в закладах освіти працює майже 900 осіб.  Сторожинецька ОТГ у рамках реалізації Меморандуму про долучення Чернівецької області до Всеукраїнського проекту «Інклюзивна освіта – рівень свідомості нації», який реалізується у співпраці з Міністерством науки і освіти України, відкрито комунальну установу «Сторожинецький інклюзивно-ресурсний центр». Тепер понад 200 дітей з особливими освітніми потребами зможуть здобувати тут дошкільну та загальну середню освіту. Основним напрямком діяльності закладу є надання психолого-педагогічної допомоги та забезпечення системного кваліфікованого супроводження компенсуючого типу учнів спеціальних загальноосвітніх шкіл. Мамалигівський загальноосвітній навчальний заклад виграв два конкурси на створення опорної школи (Міністерства освіти та Мінфіну). У Глибоцькій громаді організували довіз дошкільнят з центру громади селища Глибока, де бракує місць у дошкільних установах, до Михайлівської НВК, де є вільні місця і вихователі. Цікавим є досвід Сокирянської громади щодо проведення ремонту шкільних приміщень, атестації вчителів, а також  організації позашкільної освіти на базі навчальних закладів.

За період 2016-2018рр. в області створено 13 опорних шкіл із 23-ма філіями, з них 5 опорних шкіл та 8 філій – у ОТГ (у 2016/2017 н.р – 3 опорні школи з 6 філіями, 2017/2018 н.р.- 4 опорні заклади з 5 філіями, 2018/2019 – 6 опорних закладів з 12 філіями). 12 опорних шкіл створено відповідно до плану, що складає 100% до плану,  1 опорний заклад – позаплановий[2].

У період 2016-2018 рр. придбано 34 шкільні автобуси, вартість яких склала понад 50 млн. гривень.

Завершено роботи по адаптації приміщень для дітей з інвалідністю та обладнано внутрішні вбиральні в опорних закладах освіти - Мамалигівській ЗОШ І-ІІІ ст. Мамалигівської ОТГ та Мигівському НВК Вижницького району.

Доцільно звернути увагу на те, що нещодавно ГО «Квадрівіум» спільно з ГО «Сприяння міжкультурному співробітництву» виступили партнерами реалізації проекту «Підтримка регіонального діалогу в реформі освіти в Одеській, Чернівецькій та Закарпатській областях», що його координувала ГО «Центр стратегічного партнерства». Зазначений проект реалізовувався з листопада 2018 року до червня 2019 року за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» у рамках грантового компоненту проекту «Громадська синергія» під егідою Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства. Мета проекту – формування конструктивного міжкультурного діалогу задля вироблення професійних спільних рішень у сфері надання освітніх послуг із врахуванням інтересів національних меншин. У рамках проекту шляхом використання якісних методів дослідження (напівструктурованих глибинних інтерв’ю) експертами ГО «Квадрівіум»  було проведено аналіз сприйняття реформи освіти у Чернівцях та Чернівецькій області.  

Пропонуємо ознайомитися з основними результатами дослідження, проведеного у м. Чернівці та Чернівецькій області Н. Бурейко, О. Козачуком та О. Шородок (Добржанською), за посиланням: http://www.ngocsp.org/user-files/analitical_report.pdf. Наразі, зосередимо увагу на рівні середньої школи, де за результатами дослідження, основними проблемами на сьогодні в Україні є:

1) педагогічна неспроможність вчителів з точки зору вимог сучасності та реформи;

2) низька якість матеріально-технічного забезпечення в школах, що не дає можливості використовувати засвоєний теоретичний матеріал на практиці;

3) проблеми якості знань та професійності вчителів у сільській місцевості;

4) відсутність тестової системи профорієнтації та можливостей для учнів побачити, як працює та чи інша сфера, через що підлітки не можуть зрозуміти, із якою сферою вони хочуть повʼязати своє майбутнє.

5) хаотичне впровадження шкільних програм від різних «авторів».

Для вирішення цих проблем, на думку експертів, необхідні: більша увага до сучасних прикладних навиків та інноваційних форм навчання, підвищення кваліфікації педагогічного/викладацького персоналу, навчання сучасним методам, зосередження на практичних навиках, а не теоретичних знаннях, підвищення рівня фінансування освіти, системні зв’язки сфери освіти з роботодавцями, міжнародними ринками праці, надання професії вчителя/викладача/педагога престижності.

Для орієнтації на позитивний зарубіжний досвід, виконавці проекту, серед країн із найбільш прогресивною системою освіти, виокремлюють Фінляндію, Японію та США. Найбільш прийнятною для адаптації із врахуванням специфіки України експерти вважають освітні моделі Фінляндії та Німеччини. Варто зауважити, що експерти пов’язують успішність системи освіти із рівнем розвитку економіки та зазначають взаємозалежність цих двох систем.

40,5% опитаних експертів позитивно ставляться до залучення громадських організацій у функціонування освітнього процесу в Україні та здійснення реформування освітньої сфери в державі. Крім того, експерти вважають, що широке залучення громадського сектору надасть можливість створити ефективну систему комунікації, зменшити рівень корупції в освітній галузі. Однак громадський сектор є малокомпетентним у сфері освіти.

Одним із перспективних варіантів формування балансу державних і громадських впливів є розроблення та прийняття на регіональному рівні місцевих цільових соціально-гуманітарних програм, до розробки яких варто залучати одночасно як органи влади, так і широкі суспільні кола та громадські організації.

До прикладу, у 2016 р. в нашій державі була прийнята Державна цільова соціальна програма «Молодь України» на 2016 – 2020 рр. (далі –  Програма «Молодь України»). Там, з-поміж інших векторів даної політики окремий акцент зроблено на «посиленні ролі молоді у суспільно-політичному житті держави та становленні її як одного із ключових суб’єктів державної політики у молодіжній сфері», що відповідає основним викликам сучасності та євроінтеграційним намірам України, приділено окрему увагу категорії молоді, що постраждала від подій в Криму та Донбасі тощо. Відповідно до Державної програми розроблено та прийнято Комплексну програму молодіжної політики у Чернівецькій області на 2016 – 2020 рр. (далі – Комплексна програма), з аналогічними пріоритетними напрямками її реалізації. На разі, програма перебуває на стадії свого виконання. У 2017 році було внесені зміни, де виконавцями програми стали і об’єднанні територіальні громади.

Зосередимо увагу саме на молодіжній політиці, адже від кількості  молоді у громадах залежатиме її майбутній розвиток. Станом на 1 січня 2019 року в Україні зареєстровано 10,9 млн людей віком від 14 до 35 років. Третина з них живе в обласних центрах, третина з у невеликих містечках, решта у сільські місцевості. Близько 50% молодих людей віком проживають спільно з батьками. Демографічні зміни, які відбуваються в Україні, поглиблюють дисбаланс між молодшою та старшою віковими групами. Різке зниження народжуваності наприкінці 80-х та у 90-і роки минулого століття буде проявлятися у наступних поколіннях. Як наслідок за різними оцінками – чисельність молодих людей у суспільстві зменшиться більше ніж удвічі: з близько 11 млн осіб у 2018 році до понад 5 млн осіб у 2030-му. Подібні структурні зміни стосуються також дитячого населення. При цьому відбудеться невелике зростання чисельності літніх людей. Проте, з 11,2 мільйонів молодих людей, що наразі проживають в Україні, 43,5% так чи інакше замислюються про еміграцію. Головною причиною еміграції молоді люди вважають незадовільний рівень життя вдома та можливість отримувати вищу заробітну плату за кордоном. Окрім того, управлінські рішення щодо молодіжної політики приймаються головним чином у залежності від політичної кон’юнктури в суспільстві. Тим не менше, молодь перестала сприйматися як пасивний об’єкт управління, а перетворюється на рівноправного партнера органів влади.

Певні позитивні зрушення в цій сфері на місцевому рівні вже є в Україні. Так, наприклад, об'єднані громади Чернівецької області активно почали запроваджувати в себе інструмент бюджету участі із залученням молоді громад до підготовки проектів, генерування та втілення нових соціально важливих ідей. Зокрема у Вижницькій та Конятинській ОТГ відбулись конкурси відповідних проектів. А Недобоївська ОТГ вже вдруге реалізовує дану ініціативу - минулого року дана громада стала першопроходьцем серед ОТГ області. Окрім цього, у Новоселицькій та Усть-Путильській, Юрковецькій об'єднаних громадах провели публічні консультації щодо можливості впровадження в себе бюджету участі.

Варто наголосити, що в Чернівецькій області помітний позитивний досвід розвитку окремих успішних практик діяльності ОТГ в сфері реалізації молодіжної політики. Наведемо приклад створення Клубу молодого підприємця при Центрі економічного розвитку ОТГ Мамалигівської сільської об’єднаної територіальної громади. Клуб молодого підприємця має на меті активне залучення молоді до  розвитку об’єднаних громад, а також дає змогу активним учасникам Клубу розвивати співпрацю з місцевим бізнесом в ОТГ, ІТ-кластером у Чернівцях, «Комітетом підприємців Буковини» тощо. Спільно з районними центрами зайнятості в області ним організовуються тренінги для молоді щодо використання успішних практик розвитку та підтримки стартапів, особливо в економічній сфері, оскільки саме ця ніша практично не заповнена в сільській місцевості.

Разом з тим, Українська академія лідерства разом з Глибоцькою селищною радою  провели форум для активних молодих людей у смт. Глибока. Учасники прослухали курси з децентралізації, лідерства та розробляли власні проекти для своєї громади. Це перший захід такого формату у смт. Глибока, і академія лідерства планує продовжити працювати з молоддю Глибоцької ОТГ та з наступного року створювати разом молодіжну раду – орган, який функціонує за підтримки ради ОТГ і займається лобіюванням молодіжної політики та соціалізації молоді в громадське життя. Форум молодіжного лідера Глибоцької ОТГ завершився новими знайомствами його учасників, сформованими ідеями спільних проектів та наголошенням владою про підтримку молодіжних ініціатив.

Обнадійливим є те, що за результатами опитувань, проведених соціологічними інститутами, молодь України, незалежно від місця проживання, висловлює переважаючу думку про бажання брати участь у розбудові держави, свого населеного пункту чи об’єднаної територіальної громади; має певне бачення власної участі у розробці та впровадженні молодіжних проектів й ініціатив, самоорганізації в молодіжні ініціативні групи. Молодь висловлюється на користь облаштування у своїх об’єднаних територіальних громадах об’єктів інфраструктури, створення або реконструкції спортивних закладів чи майданчиків, запровадження спеціалізованих установ для роботи з молоддю (молодіжні центри), закладів культури: клубів, бібліотек та інше. 

Відтак, для розуміння перспектив формування мережі закладів освіти, культури, спортивної інфраструктури тощо потрібно візуалізувати місце розташування закладів, які вже зараз відповідають всім принципам нового соціально-гуманітарного простору.

Враховуючи концепцію "держави в смартфоні", де планується об'єднати всі державні послуги в одному сервісі та до 2022 року планують зробити всі послуги доступними онлайн, запрацював новостворений бренд цифрової держави – "Дія". Перед громадами постане питання «Соціальне картування».

Перспективною з точки зору проблематики соціально-гуманітарної політики є використання методики «соціального картування» (анг. – mapping), яка широко використовується в соціальній роботі, маркетингу, міському плануванні, сфері освіті, а також в молодіжній роботі при формуванні обґрунтованої молодіжної політики на місцевому рівні[3]. Дана методика поєднує групу методів просторового та інформаційно-графічного характеру, що дає змогу розкрити проблеми доступності тих чи інших елементів досліджуваної території (соціальні та культурні послуги, систему транспортного сполучення тощо) та діагностувати соціальну уразливість окремих груп населення.

За визначенням Світового Банку термін «соціальне картування» – це «візуальний метод зображення відносного розташування домогосподарств і розподілу різних людей (наприклад, чоловіків, жінок, дорослих, дитини, землі, безземельних, грамотних і неписьменних) разом із соціальною структурою, групами та організаціями області». Вперше, метод соціального картування було застосовано англійським підприємцем Чарльзом Бутом (у 80-і рр. XIX ст.). Він ввів в методологію соціальних обстежень техніку картографування, розфарбовувавши лондонські квартали в різні кольори залежно від доходу їх жителів.

Соціальне картування використовується для:

· огляду структури громади будь-якого населеного пункту чи району або певної місцевості населеного пункту;

· вивчення наявної інфраструктури, соціальних інститутів, які існують у громаді;

· визначення тих, хто живе на досліджуваній території, вивчення їх соціально-економічної характеристики (демографії, етнографії, стану здоров’я, матеріального становища тощо);

· визначення різних соціальних груп із використанням локально визначених критеріїв.

У даний час для вивчення таких проблем як зайнятість і соціальне благополуччя населення, виявлення критичних зон ринку праці, підліткова злочинність, міграція населення, відповідність соціальної інфраструктури запитам населення тощо широко застосовують метод соціального картування. Соціальні мапи стали ефективним інструментом для вивчення просторової візуалізації ділянок і територій, які часто відвідують жителі, райони соціальної напруженості тощо. Вони можуть грати важливу роль на стадії прийняття управлінських рішень, слугувати інструментом моніторингу соціальних процесів. Мапа наочно демонструє не тільки особливості територіальної організації того чи іншого явища, а й розташування різних об'єктів і соціальних структур. Вона дає можливість показувати те, що не враховують звичайні статистичні методи обробки інформації: територіальне сусідство, близькість і віддаленість, узгодженість або неузгодженість різних територіальних об’єктів.

Соціальне картування доцільно використовувати з метою територіального окреслення соціальної та освітньої, культурної та молодіжної інфраструктури та визначення її наявності на окремих територіях населеного пункту (мікрорайону). Також використання цього наочного методу оцінювання дає змогу виокремити організовані й неорганізовані місця, де молодь проводить свій вільний час, навчання, дозвілля.

Відповідно до п. 2 доручення Прем’єр-міністра України О. Гончарука від 12.10.2019 № 35540/0/1-19 розроблено методику моделювання секторальних мереж публічних сервісів і послуг, де один із основних акцентів зроблено на моделювання мережі закладів загальної середньої освіти, зокрема порядок моделювання мережі опорних закладів освіти, тобто  створення та візуалізація геопросторової бази даних існуючих закладів загальної середньої освіти.

Підбиваючи певні підсумки, можна відзначити наступне. Вдосконалення управління у соціально-гуманітарній сфері на усіх рівнях адміністративно-територіального поділу передбачає необхідність запровадження єдиних стандартів, нормативів надання послуг у цій сфері, показників вимірювання рівня життя населення за соціально-гуманітарними показниками. Також потребує більшої уваги дослідників та практиків питання вдосконалення підходів до проведення оцінки ефективності використання бюджетних коштів у соціально-гуманітарній сфері. При цьому таке оцінювання має належним чином враховувати не тільки показники економічної ефективності, але й соціальної (показники соціального розвитку) та структурної ефективності (показники за видами послуг у сфері освіти, виховання, культури, охорони здоров’я, соціального забезпечення тощо). Ключовим питанням у визначенні ефективності використання бюджетних коштів є їх спрямованість на забезпечення постійного підвищення якості життя громадян. Новоутворена територіальна громада після об’єднання у своєму розпорядженні матиме додаткові фінансові ресурси та джерела їх формування. Ось деякі з них:

1. Податки: 100% податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності;100% податку на нерухоме майно; 100% єдиного податку; 60% податку на доходи фізичних осіб; 25% екологічного податку; 5% акцизного податку з реалізації підакцизних товарів (паливо на АЗС, алкогольні та тютюнові вироби).

2. Субвенції з державного бюджету України: субвенція на формування інфраструктури об’єднаних територіальних громад; медична субвенція; освітня субвенція; інші цільові субвенції.

3. Збори та інші платежі: державне мито; плата за надання адміністративних послуг; туристичний збір; адміністративні та інші штрафи; збір за місця паркування для транспортних засобів; плата за ліцензії та сертифікати на певні види господарської діяльності;  надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності;  орендна плата за водні об’єкти (їх частини);  рентні плати за користування надрами (у т.ч. для видобування корисних копалин), за спеціальне використання води та водних об’єктів, лісових ресурсів;  плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів (банківські депозити); концесійні платежі щодо об’єктів комунальної власності; 80% коштів, отриманих підприємствами, установами та організаціями, що утримуються за рахунок бюджетів об’єднаних територіальних громад за здані золото, платину, метали платинової групи у вигляді брухту і відходів, дорогоцінне каміння, і 50% коштів за здане ними у вигляді брухту і відходів срібло; 75% коштів від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва; 50% грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності; 10% вартості питної води від суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють її реалізацію через системи централізованого водопостачання з відхиленням від відповідних стандартів;  плата за надання місцевих гарантій;  1,5% коштів від використання (реалізації) частини виробленої продукції, що залишається у власності держави відповідно до угод про розподіл продукції та/або коштів у вигляді грошового еквівалента такої державної частини продукції на території громад, де знаходиться відповідна ділянка надр (газ, нафта); 55% коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності до розмежування земель державної і комунальної власності.

4. Інші доходи: власні надходження бюджетних установ; цільові та добровільні внески підприємств, установ, організацій і громадян до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища; надходження з інших цільових фондів; надходження в рамках програм допомоги і грантів міжнародних фінансових організацій та Європейського Союзу.

Активізація запровадження відповідних підходів до визначення та реалізації функцій і повноважень органів місцевого самоврядування в соціально-гуманітарній сфері на засадах принципів децентралізації та субсидіарності, а також забезпечення доступності до якісних послуг у цій сфері за місцем проживання дозволить створити сприятливе середовище для соціального розвитку населення територіальних громад.

[1] Постанова Кабінету міністрів України від 2 вересня 2019 року № 829  «Про оптимізацію органів центральної влади» 

[2] Перспективний план розвитку галузі освіти Чернівецької області на 2019-2021 роки

[3] Методика «Соціальне картування»